Постанова

від 29.05.2009 по справі 2/320

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м.

Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 29.05.2009 р.                                                                                

№ 2/320

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі головуючого судді 

Келеберди В.І. при секретарі судового засідання  Бузінський А.В.  вирішив адміністративну справу

за позовом

 ОСОБА_1

до

 Національного

Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ   Державного казначейства України  третя особа, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про

 поновлення на

роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення

моральної шкоди

          Обставини справи:

Позов заявлено про поновлення ОСОБА_1 на посаді

ІНФОРМАЦІЯ_1; про стягнення з Національного Інституту проблем міжнародної

безпеки при РНБОУ  на користь позивачки

середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та про зобов'язання Національний

Інститут  проблем міжнародної безпеки при

РНБОУ відшкодувати на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. В

процесі судового розгляду адміністративної справи позивачка надала уточнення та

просить суд також скасувати наказ № 83-К від 28.11.2007р. про звільнення

ОСОБА_1 із займаної посади ІНФОРМАЦІЯ_1 за порушення трудової дисципліни;

зобов'язати Управління Державного казначейства у м. Києві перерахувати з

рахунків Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ на

користь позивачки заробітну плату за час вимушеного прогулу та 50 000 грн.

відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на

Кодекс Законів про працю України та зазначає, що Відповідачем 1- Національним

Інститутом проблем міжнародної безпеки при РНБОУ було порушено порядок

накладення дисциплінарного стягнення - звільнення позивачки з посади

ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим Відповідач 1 зобов'язаний поновити ОСОБА_1на

посаді ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач-1 проти позову заперечив з тих підстав, що

звільнення позивачки  відбулось як

наслідок порушення вимог Кодексу Законів про Працю України, а саме внаслідок

прогулу без поважних причин.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на стороні відповідача підтримав позицію, наведену

відповідачем-1, та просив суд відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з

правомірним звільненням позивачки, підставою для кого став прогул без поважних

причин.

Відповідач 2 -явку свого повноваженого представника в

судове засідання не забезпечив. При цьому Відповідачем 2 були направлені

письмові пояснення в частині позовних вимог до Державного казначейства України.

В якості безпідставності заявленого позову Державне казначейство України вказує

на ті обставини, що позивачка не перебуває у трудових відносинах з Державним

казначейством України, а тому у Відповідача 2 відсутні обов'язки щодо

нарахування та виплати позивачці заробітної плати.  

Враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази

належного повідомлення всіх учасників судового розгляду, суд на підставі ст.

128 КАС України вирішує справу за наявними у ній доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і

повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши

докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по

суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 

відповідно до наказу № 103-К від 24.11.1998р. прийнята на посаду

ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1. З 10.01.2002р. згідно з наказом № 4-К, у

зв'язку зі зміною у штатному розписі, ОСОБА_1 призначено на посаду

ІНФОРМАЦІЯ_1.

          Наказом

№ 83-К від 28.11.2007р. «Про звільнення ОСОБА_1»на позивачку накладено

дисциплінарне стягнення відповідно до п. 2 ст. 147 КЗпП України за порушення

трудової дисципліни, зокрема за прогули з 08.10.2007р. по 31.12.2007р., а також

порушення ст. ст. 3, 5 Закону України «Про державну службу», Кодексу

ІНФОРМАЦІЯ_2 та звільнено із займаної посади відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП

України.

Як вбачається з тексту наказу № 83-к від 28.11.2007р.

підставою для звільнення позивачки стала доповідна записка завідувача відділу

вих. № 07/627-а від 22.10.2007р.; наказ НІПМБ від 24.10.2007р. № 113-а;

доповідна записка голови комісії вих. № 02/636-а від 25.10.2007р.; наказ НІПМБ

від26.10.2007р. № 117-а; акт від 19.11.2007р.; протокол №1 засідання комісії

від 19.11.2007р.; протокол № 2 засідання комісії від 23.11.2007р.; акт від

27.11.2007р.; доповідна записка голови комісії вих. № 02/7-22 від 26.11.2007р.;

подання щодо звільнення до профспілкового комітету НІПМБ; протокол засідання

профспілкового комітету № 14 від 28.11.2007р.

До матеріалів справи залучено копії листків

непрацездатності з якого вбачається, що ОСОБА_1 з 02.10.2007р. по 29.10.2007р.,

з 29.11.2007р. по 07.12.2008р., з 10.12.2007р. по 14.12.2007р., з 15.12.2007р.

по 19.12.2007р., з 20.12.2007р. по 29.12.2007р., з 08.01.2008р. по

23.01.2008р., а також з 07.03.2008р. по 21.03.2008р.  перебувала на лікарняному. Наказ про

звільнення № 83-к датований 28.11.07р., тобто в момент перебування позивачки на

лікарняному, без дотриманням загальних норм законодавства про працю щодо

заборони звільнення працівника під час перебування на лікарняному.

Визнаючи важливість права на працю як основи

життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні

трудові права громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи

соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання

праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини

першої статті 92).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від

09.07.98р. “Справа за конституційним зверненням Київської міської ради

професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу

законів про працю України (справа про тлумачення терміну “законодавство”)” встановив,

що особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони

регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами

різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. Проте,

найбільш соціально важлива частина трудових відносин, яка охоплюється

конституційним поняттям “засади регулювання праці і зайнятості”, визначається

лише законом.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів

про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно нього (ст.

4 Кодексу законів про працю України).

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання

трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. 4 наведеної статті, трудовий договір, укладений на невизначений

строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності

можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках

прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом

робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ст. 492 

КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально

попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним

орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену

трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цьог

Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого

ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу

про звільнення з роботи.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви з наказом про

звільнення з роботи позивачку ознайомлено не було, копії наказу позивачці не

видавалась.

Крім того, судом надано правову оцінку листкам

непрацезданості позивачки в період з 02.10.2007р. по 29.10.2007р., з

29.11.2007р. по 07.12.2008р., з 10.12.2007р. по 14.12.2007р., з 15.12.2007р. по

19.12.2007р., з 20.12.2007р. по 29.12.2007р., з 08.01.2008р. по 23.01.2008р., а

також з 07.03.2008р. по 21.03.2008р., які вказують на поважність причин невиходу

на роботу ОСОБА_1 з 08.10.2007р.

Також судом враховано, що відповідачем 1 не

дотримано  загальних норм законодавства

про працю щодо заборони звільнення працівника під час перебування на

лікарняному, яка передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до

висновку про обґрунтованість вимог позивачки стосовно визнання протиправним та

скасування наказ № 83-К від 28.11.2007р. про звільнення ОСОБА_1 із займаної

посади ІНФОРМАЦІЯ_1 за порушення трудової дисципліни.

          Також

відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної

підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути

поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При

винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір,

одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час

вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної

роботи, але не більш як за один рік.

          Оскільки

ОСОБА_1 була звільнена без законної підстави, тому на підставі ст. 235 КЗпП

України відповідач 1 повинен поновити ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1.

При здійсненні розрахунків грошового забезпечення за час

вимушеного прогулу, суд керувався наступним. Згідно довідки про доходи ОСОБА_1

середня заробітна плата позивачки за останні місяці роботи складає в середньому

1869,93 грн. Враховуючи, що згідно вимог КЗпП України орган, який роглядає

трудовий спір, має право прийняти рішення про виплату працівникові середнього

заробітку, але не більш як за один рік, тому при здійсненні відповідних

розрахунків, суд дійшов висновку, що відповідач 1 зобов'язаний сплатити ОСОБА_1

середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 22 439,18 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1

на користь ОСОБА_1 відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі 50 000

грн. суд  керується наступним. Згідно з

п.п.1-3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та

стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим

ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у

зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких

родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із

знищенням чи пошкодженням її майна.

Також судом враховуються положення постанови Пленуму

Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування

моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 року №4.

Представник позивачки в судовому засіданні довів факт

заподіяння моральної шкоди відповідачем 1 лише у сумі стягнення заробітної

плати за 1 місяць у розмірі 1869,93 грн.

Відповідач 1 не довів суду належними та допустимими

доказами обґрунтованість своїх заперечень стосовно відмови поновлення позивача

на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд погоджується з доводами відповідача 2 стосовно

відмови у задоволенні позовних вимог стосовно зобов'язання Управління

Державного казначейства у м. Києві перерахувати з рахунків Національного

Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ на користь позивачки заробітну

плату за час вимушеного прогулу та 50 000 грн. відшкодування моральної шкоди, у

зв'язку з тим, що позивачка не перебуває у трудових відносинах з Державним

казначейством України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про

наступне, що згідно ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України

негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати,

іншого грошового утримання у відносинах публічної служби -у межах стягнення за

один місяць, а також про поновлення на роботі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного

судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу

адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог,

системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи,

суд дійшов висновку, що викладені в позовних заявах доводи позивачки є частково

обґрунтованими та  відповідно такими, що

підлягають задоволенню частково.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163 КАС України,

Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.   Задовольнити

адміністративний позов частково.

2.  Скасувати

наказ № 83-К від 28.11.2007року по звільнення ОСОБА_1із займаної посади

ІНФОРМАЦІЯ_1.

3.  Поновити

ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1.

4.   Стягнути з

Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ на користь

ОСОБА_1середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах одного року, а саме

22 439,18 грн.

5.  Стягнути

з  Національного Інституту проблем

міжнарожної безпеки при РНБОУ за рахунок Державного бюджету на користь

ОСОБА_1моральну шкоду в розмірі 1869,93 грн.

6.  Допустити до

негайного виконання ухвалену постанову в частині вимог щодо поновлення

ОСОБА_1на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в

межах 1869,93 грн.

7.  В задоволенні

іншої частині вимог відмовити.

На постанову може бути подана апеляційна скарга в

порядку ст. 186 КАС України шляхом подання заяви про апеляційне оскарження

постанови протягом 10 днів з дня її проголошення та наступного подання

апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.Постанова

суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження (ст.254 КАС України).

Суддя                                                                     

В.І. Келеберда                                        

Повний текст постанови складено

09.06.09р.