Постанова
від 02.06.2014 по справі 908/260/14
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.05.2014 справа №908/260/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Зубченко І.В., суддів:Попкова Д.О., Татенко В.М. за участю представників сторін: від позивача:не з'явився; від відповідача:не з'явився; розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства

"Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

на рішення господарського судуЗапорізької області від 31.03.2014р. (повний текст підписано 07.04.2014р.) по справі№908/260/14 (суддя Горохов І.С.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя про стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сівакс", м. Київ, позивач, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя про стягнення заборгованості в розмірі 508 866,75 грн., 8 131,59 грн. пені, 2 524,33 грн. інфляційних збитків та 1 876,52 грн. 3% річних.

18.02.2014р. до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 508 866,75 грн., пеню за прострочення терміну розрахунку у сумі 12 662,60 грн., 3 % річних у сумі 2 922,14 грн., інфляційні нарахування у сумі 2 524,33 грн., збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів 29 219,36 грн., матеріальну компенсацію моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн., витрати на сплату судового збору у сумі 11 283,22 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 5 000,00 грн.

Вказана заява судом першої інстанції прийнята, позовні вимоги розглянуті з урахуванням вказаної заяви.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.03.2014р. у справі №908/260/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 508 866, 75 грн., 12 662, 59 грн. пені, 3% річних в розмірі 2 922, 14 грн., сума інфляційних втрат в розмірі 2 524,33 грн., суму судового збору в розмірі 10 539 грн. 51 коп., суму судових витрат з оплати послуг адвоката 5 000 (п'ять тисяча) грн. 00 коп. В частині позовних вимог про стягнення збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів в розмірі 29 219,36 грн., матеріальної компенсації моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн. та 0,01 грн. пені - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено виконання своїх зобов'язань за договором поставки № МТ000687 від 03.10.2011 р., проте, відповідач порушив умови проведення розрахунків за отриманий товар, тому за ним утворилась заборгованість перед позивачем, та складає 508 866,75 грн., а також позивач нарахував до стягнення 3% річних в сумі 7 983, 36 грн. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 29 219,36 грн. та матеріальної компенсації моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. є не обґрунтованими, не доведеними матеріалами справи та суперечать діючому законодавству, тому у задоволені судом відмовлено; в частині стягнення 3 % річних у сумі 2 922,14 грн., інфляційних витрат у сумі 2 524,33 грн. та витрати на адвокатські послуги у розмірі 5000 грн. задоволені судом повністю, як обґрунтовані, між тим, позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 12 662,60 грн. - задоволені частково у сумі 12 662,59 грн., через арифметичну помилку в розрахунках позивача.

Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя, не погодилось з прийнятим рішенням та звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 31.03.2014р. у справі №908/260/14 скасувати в частині стягнення пені 12662,59 грн. пені, та судових витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до суми, яка не перевищує 5000, 00 грн., та зменшити розмір витрати з оплати послуг адвоката до суми, яка не перевищує 2000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що у суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Скаржник не заперечує наявність боргу, проте посилається на те, що судом першої інстанції не правомірно була відхилена заяви відповідача про зменшення сум штрафних санкцій, оскільки підставою для зменшення розміру штрафних санкцій законодавство визначає відсутність у кредитора або інших учасників господарських відносин збитків, що спричинені невиконанням боржником зобов'язань. Крім того,на думку скаржника, суд першої інстанції мав підстави для зменшення заявленої до відшкодування суми витрат на оплату послуг адвоката. Зокрема, скаржник вважає, що ці витрати не відповідають принципу «розумної необхідності», оскільки дана справа є досить простою, представництво інтересів позивача не потребувало залучення висококваліфікованого адвоката, який проживає в м. Києві.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2014р. прийнято апеляційну скаргу до провадження, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою.

Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2014р. змінено колегію суддів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Татенко В.М., Попков Д.О.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що оспорюване рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги заявлені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню. При цьому, позивач зазначив, що скаржник не наводить жодної норми процесуального чи матеріального права, яка була порушена судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

У судове засідання 28.05.2014 р. представники сторін не з'явились.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сівакс" (Позивач) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" (Відповідач) підписано Договір поставки № МТ000687.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати (поставить) у встановлені строки Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплати за нього грошову суму.

Розділом 2 Договору сторони узгодили, що загальна кількість товару, що підлягає поставці, його дольове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам визначається специфікаціями, що є невід'ємними частинами даного Договору. Постачальник одночасно з передачею товару передає Покупцеві документи, що стосуються товару: оригінал рахунку, оригінал видаткової накладної, оригінал податкової накладної.

Згідно з п. 3.1. Договору, товар поставляється протягом 10 робочих днів з моменту підписання специфікацій, якщо інше не передбачене специфікаціями до даного Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору, ціна товару визначається специфікаціями, що є невід'ємними частинами даного Договору.

За приписами п. 5.4. Договору, Покупець оплачує товар в наступному порядку: 30% передоплата, 70% від вартості поставленого товару (товарів) в продовж 10 календарних днів з моменту поставки товару (товарів), якщо інше не передбачено в специфікаціях до даного Договору.

Відповідно до п. 7.1. Договору цей договір починає діяти з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014р.

Відповідно до специфікацій до Договору № 26 від 02.09.2013р. на суму 196 040,88 грн., № 27 від 03.09.2013р. на суму 68 638,08 грн., № 28 від 03.09.2013р. на суму 120 196,80 грн., № 30 від 16.09.2013р. на суму 124 966,08 грн., № 33 від 27.09.2013р. на суму 27 407,04 грн., № 34 від 07.10.2013р. на суму 7 137,60 грн., № 35 від 07.10.2013р. на суму 126 558,24 грн., № 36 від 07.10.2013р. на суму 10 245,60 грн., № 37 від 10.10.2013р. на суму 5 951,52 грн., № 38 від 16.10.2013р. на суму 6 143,58 грн., № 39 від 22.10.2013р. на суму 10 725,12 грн., № 40 від 05.11.2013р. на суму 5 135,30 грн., загальна ціна товару поставленого по Договору складає 508 866,75 грн.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів прийшла до висновку, що правовідносини між сторонами за позовом виникли із договору поставки № 014/117 від 07.02.2011, який за своєю правовою природою є різновидом договору купівлі-продажу у сфері господарської діяльності і регулюються положеннями глави 54 ЦК України про купівлю - продаж та глав 19, 20 Господарського кодексу України ГК України загальні положення про господарські зобов'язання та господарські договори.

Відповідно до ст.712 Цивільно кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені договором між сторонами.

Здійснюючи аналіз наведених норм та обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено виконання своїх зобов'язань за договором поставки № МТ000687 від 03.10.2011 р., на підставі якого заявлено позов.

Зокрема, позивачем надано докази на поставку товару на загальну 508 866,75 грн. а саме: видаткова накладна № 1209 від 28.11.2013р. на суму 26 601,36 грн., № 1210 від 28.11.2013р. на суму 196 040,88 грн., № 1211 від 28.11.2013р. на суму 68 638,08 грн., № 1212 від 28.11.2013р. на суму 120 196,80 грн., № 1213 від 28.11.2013р. на суму 124 966,08 грн., № 1214 від 28.11.2013р. на суму 7 137,60 грн., № 1215 від 28.11.2013р. на суму 130 675,06 грн., № 1216 від 28.11.2013р. на суму 5 951,52 грн., № 1217 від 28.11.2013р. на суму 10 245,60 грн., № 1218 від 28.11.2013р. на суму 5 135,30 грн., № 1218 від 28.11.2013р. на суму 5 135,30 грн., № 1219 від 28.11.2013р. на суму 10 725,12 грн., № 1276 від 16.12.2013р. на суму 6 143,58 грн., які були підписані сторонами та скріплені печаткою підприємств без жодних зауважень.

У видаткових накладних сторонами були узгодженні: назви та реквізити постачальника та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна сума поставки.

Крім того, в матеріалах справи містяться довіреності ПАТ «Запоріжтрансформатор» на отримання товарно-матеріальних цінностей № 25452 від 3.12.2013р., №25452 від 13.12.2013р.

Отже, фактично відповідач прийняв зазначену продукцію, не відмовився від неї, будь-яких письмових заперечень позивачу не направив, доказів та заперечень того, що вказана продукція ним не отримана не представив.

Проте, відповідачем, незважаючи на настання строку оплати, не була здійснена оплата за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 508 866,75 грн.

Більш того, відповідач не заперечує наявність вказаної заборгованості.

Згідно вимог ст.ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються.

В силу ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за спірним договором, разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару належним чином виконав.

За таких обставин, враховуючи, що судове рішення повинно відповідати загальним засадам справедливості, визначення якому дано у Рішенні Конституційного Суду України №15-РП/2004 від 02.11.2004р., а позивач до цього часу не отримав винагороди за поставлений товар, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 508 866,75 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки, заподіяні внаслідок неодержаних доходів в розмірі 29 219,36 грн.

За приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

В свою чергу, згідно з положеннями статті 224 ГК України , учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Крім того, для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди окрім складу цивільного правопорушення необхідно встановити наявність заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. При цьому, при пред'явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач зобов'язаний довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі непорушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів. При визначенні реальності неодержаних доходів (упущеної вигоди) мають враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для їх отримання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність матеріальних втрат Позивач пояснює тим, що предметом поставки за Договором є кабельно-провідникова продукція виробництва німецької компанії "НЕLUKABЕL, GМВН Німеччина", закупівля якої здійснюється Постачальником безпосередньо у виробника і імпортується на територію України. Розрахунки за продукцію здійснюються в іноземній валюті - ЄВРО. Джерелом проведення розрахунків є надходження коштів від покупців за поставлений товар. Виходячи із договірних зобов'язань та строків їх виконання постачальник планує свою господарську та фінансову діяльність, в т.ч. і виконання зобов'язань перед державою (сплата податків). Позивач вказує, що за рахунок подорожчання ЄВРО, Постачальник втрачає прибуток, який розраховував отримати від здійснення торговельних операцій. За рахунок подорожчання ЄВРО, Постачальник втрачає прибуток, який розраховував отримати від здійснення торговельних операцій. Сума завданих збитків становить 29 219,36 грн.

Підставою господарсько-правової відповідальності у формі збитків є правопорушення, склад якого включає: протиправну поведінка суб'єкта господарювання; наявність негативних наслідків-збитків; причинний зв'язок між ними; вина правопорушника. Відсутність хоча б однієї з перелічених складових звільняє особу від відповідальності у формі збитків.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Колегія суддів, погоджується з висновку суду, що неможливість позивача розрахуватись з іноземними контрагентами за придбану продукцію не повинна ставитись в залежність від належного чи неналежного виконання іншими контрагентами своїх зобов'язань за договором, оскільки позивач здійснює свою господарську діяльність на власний ризик.

Курс валют - це відношення національної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн, а також співвідношення іноземних грошових одиниць між собою, тобто ціна грошової одиниці в "вимірах" інших грошових систем та міжнародних резервних платіжних одиниць.

Наразі, вірно встановлено судом першої інстанції, що існує кілька факторів, що впливають на фундаментальну рівновагу курсів валют, які поділяють на структурні і кон'юнктурні. Структурні фактори визначають курси валют на довгострокові періоди і включають платіжний баланс держави, конкурентоздатність його продукції на світовому ринку, інфляцію, купівельну спроможність валют, монетарну політику, інвестиційний клімат і т.д. Кон'юнктурні фактори викликають тимчасові коливання курсів, зумовлені політичною ситуацією, роботою валютних ринків, діловою активністю, кризами та стихійними лихами. До них також відносять різні прогнози і чутки.

Між тим, позивачем не доведено, що збільшення курсу ЄВРО по відношенню до національної валюти України гривні знаходиться у прямому причинно - наслідковому зв'язку з порушенням відповідачем умов договору з оплати за отриманий товар.

Враховуючи вище наведені норми чинного законодавства України та обставини справи, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що позивачем не доведено, правомірність заявлення до стягнення з відповідача збитків в розмірі 29 219,36 грн. і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача матеріальну компенсацію моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Право на компенсацію моральної шкоди передбачається ст.23 ЦК України, яка надає приблизний перелік проявів моральної шкоди.

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до положень ст.1167 ЦК України, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зазначена вимога обґрунтовується тим, що позивач змушений, оправдовуватися, вибачатися, та винаходити засоби для виконання грошових зобов'язань перед постачальником, внаслідок чого нанесена моральна шкода підприємству - постраждала його ділова репутація, як особи, що заслуговує на партнерство та довіру.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню, належить "матеріальна компенсація моральної шкоди", що також розглядається як відшкодування моральної шкоди. Матеріальна компенсація моральної шкоди є окремим видом збитків, які підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.

На відміну від інших видів збитків моральна шкода підлягає компенсації тільки у випадках, передбачень законом, тому її застосування є обмеженим.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що позивачем не надано відповідного нормативного обґрунтування наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення строку оплати товару за договором, тому колегія суддів погоджується з висновку суду першої інстанції, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення 3% річних у сумі 2 922,14 грн., та інфляційних втрат у сумі 2 524,33 грн. за період з 11.12.2013р. по 18.02.2013р. відносно заборгованості у сумі 508866,75 грн., суд першої інстанції правомірно врахував положення статей 617, 625 ЦК України, вимоги статті 83 ГПК України, якою передбачена обмеженість права господарського суду щодо виходу поза межі позовних вимог, вірно визначив момент виникнення права вимоги та кінцевий строк оплати поставленого товару та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення пені у сумі 12 662,60 грн., суд першої інстанції врахував положення статей 534, 549-552 ЦК України, статей 229-234 ГК України та статей Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», вірно із дотриманням положень договору, визначив момент виникнення права вимоги та обґрунтовано у зв'язку з арифметичною помилкою в розрахунках позивача задовольнив позовні вимоги частково в цій частині у сумі 12 662,59 грн., а в частині стягнення 0,01 грн. пені законно відмовлено.

Щодо прохання відповідача стосовно зменшення розміру пені до суми, яка не перевищує 5000, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч.1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки(штрафу, пені), який підлягає стягненню зі сторони.

Також, відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Між тим, відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час розгляду апеляційної інстанції не надано жодних належних доказів щодо доводів виняткового випадку згідно якого суд повинен був зменшити розмір пені, Крім того суд першої інстанції правомірно зазначив, що розмір розрахунок пені позивачем здійснено з урахуванням умов договору та вимог чинного законодавства України та не є надмірно великим.

Отже доводи апелянта стосовно порушення судом норм права в частині відмови відповідачу у зменшенні розміру пені не знайшли свого підтвердження, оскільки жодних підстав для її зменшення не вбачається та відповідачем не доведено.

Щодо вимог позивач про відшкодування витрат на послуги адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить і оплата послуг адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" та Правил адвокатської етики. Відповідно до ст. 33 Правил гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Відшкодування витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат: угодою про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що заявлена вартість наданих адвокатських послуг є обґрунтованою та підлягає присудженню з відповідача на користь позивача. Оплата послуг адвоката підтверджується платіжним дорученням № 62 від 14.02.2014р. та договором про надання юридичних послуг № 01/14 від 15.01.2014р.

Колегія суддів не погоджується з доводом відповідача про те, що оплата послуг адвоката в розмірі 5 000,00 грн. за даним спором не відповідає принципу "розумної необхідності", з огляду на наступне.

Відповідно до ст.33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ 01.10.1999р. протокол від 1-2 жовтня 1999р. №6/VІ, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів, не має самодостатнього значення, вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом. Поряд з цим, при вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що в даному випадку суд першої інстанції врахував предмет позовних вимог та співрозмірність їх із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати. Поряд з цим, при вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, судом першої інстанції правомірно враховано, що адвокат добирався до місця проведення судових засідань з іншого міста, що зумовлює нести додаткові витрати.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Запорізької області від 31.03.2014р. у справі №908/260/14 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 31.03.2014р. (повний текст підписано 07.04.2014р.) у справі №908/260/14 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Запорізької області від 31.03.2014р. (повний текст підписано 07.04.2014р.) у справі №908/260/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: Д.О. Попков

В.М. Татенко

Надруковано 5 примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС

СудДонецький апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення02.06.2014
Оприлюднено03.06.2014
Номер документу38998043
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —908/260/14

Ухвала від 18.02.2014

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Горохов І.С.

Постанова від 22.07.2014

Господарське

Вищий господарський суд України

Фролова Г. М.

Ухвала від 07.07.2014

Господарське

Вищий господарський суд України

Фролова Г. М.

Постанова від 02.06.2014

Господарське

Донецький апеляційний господарський суд

Зубченко І.В.

Ухвала від 05.05.2014

Господарське

Донецький апеляційний господарський суд

Зубченко І.В.

Рішення від 31.03.2014

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Горохов І.С.

Ухвала від 31.01.2014

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Горохов І.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні