Постанова

від 22.07.2014 по справі 908/260/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року Справа № 908/260/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П. суддівФролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В. за участю представників: позивачаЗінченко А.Д., дов. від 03.02.14 відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.05.14 у справі№908/260/14 господарського суду Запорізької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" доПублічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" простягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сівакс" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення 508866,75 грн. заборгованості, 8131,59 грн. пені, 3 % річних у сумі 1876,50 грн., інфляційні нарахування у сумі 2 524,33 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару та обґрунтовано, зокрема, приписами статей 525, 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України.

18.02.2014 подано заяву про збільшення позовних вимог.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.03.2014 (суддя Горохов І.В.) у справі №908/260/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2014 (судді: Зубченко І.В. - головуючий, Попков Д.О., Татенко В.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" 508866,75 грн. заборгованості, 12662,59 грн. пені, 2922,14 грн. 3% річних, 2524,33 грн. інфляційних втрат, а також суму судового збору у розмірі 10539,51 грн. та суму витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 5000 грн. В частині позовних вимог про стягнення збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів у розмірі 29219,36 грн., матеріальної компенсації моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. та 0,01 грн. пені - відмовлено. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленого товару не виконав, розмір заборгованості підтверджено матеріалами справи. Також судами визнано обґрунтованими вимоги позовної заяви про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних, при цьому судом апеляційної інстанції відмовлено відповідачу у зменшенні розміру пені з огляду на приписи статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів та матеріальної компенсації моральної шкоди з мотивів їх недоведеності.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині стягнення пені у розмірі 12662,59 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до суми, яка не перевищує 5000,00 грн., а також в частині стягнення 5000,00 грн. суми судових витрат з оплати послуг адвоката та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір витрат до суми, яка не перевищує 2000,00 грн., мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 549, 551, 611 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 49, 83 Господарського процесуального кодексу України. Заявник вважає, що судами помилково не було зменшено розмір штрафних санкцій, які, на думку заявника, є надмірно великими. Крім того, витрати на послуги адвоката, на думку заявника, мають бути зменшені до 2000 грн. з урахуванням розумної необхідності витрат для даної справи.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.10.2012 між сторонами у справі було укладено договір поставки № МТ000687, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується передати у встановлені строки покупцеві (відповідачу) товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплати за нього грошову суму. Пунктом 2.2 договору сторони узгодили, що загальна кількість товару, що підлягає поставці, його дольове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам визначається специфікаціями, що є невід'ємними частинами даного договору. Постачальник одночасно з передачею товару передає покупцеві документи, що стосуються товару: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну (пункт 2.3 договору). Згідно з пунктом 3.1. договору, товар поставляється упродовж 10 робочих днів з моменту підписання специфікацій, якщо інше не передбачене специфікаціями до даного договору. Відповідно до пункту 5.1. договору, ціна товару визначається специфікаціями, що є невід'ємними частинами даного Договору. За приписами пункту 5.4. договору, покупець оплачує товар в наступному порядку: 30% передоплата, 70% від вартості поставленого товару (товарів) упродовж 10 календарних днів з моменту поставки товару (товарів), якщо інше не передбачено в специфікаціях до даного договору. Відповідно до пункту 6.1.1 договору за прострочення виконання грошового зобов'язання винна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони відсотки у розмірі 3% річних від несплаченої суми. Сторона, що порушила договір, зобов'язана відшкодувати іншій стороні понесені збитки, якщо інше не передбачено законодавством або договором (пункт 6.2.1 договору). За прострочку виконання зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки (пункт 6.3.1.1 договору). Пеня за порушення грошового зобов'язання за цим договором обмежується розміром та порядком, передбаченим законом (пункт 6.3.1.2 договору).

Також установлено, що на виконання умов договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно з специфікаціями, видатковими накладними та довіреностями, однак, заборгованість по оплаті поставленого товару у сумі 508866,75 грн. відповідачем оплачена не була. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Згідно зі статтею 712 Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами статті 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Кодексу).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Кодексу унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішенням господарського суду у даній справі, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено в частині стягнення з відповідача 508866,75 грн. заборгованості, 12662,59 грн. пені, 2922,14 грн. 3% річних, 2524,33 грн. інфляційних втрат, а також стягнуто суму судового збору у розмірі 10539,51 грн. та суму витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 5000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Господарські суди установили факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого товару, а відтак визнали обґрунтованими також і вимоги позовної заяви про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних, при цьому судом апеляційної інстанції відмовлено відповідачу у зменшенні розміру пені з огляду на приписи статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів та матеріальної компенсації моральної шкоди з мотивів їх недоведеності. Позовні вимоги щодо стягнення пені задоволені судами частково у сумі 12662,59 грн. з урахуванням арифметичної помилки у розрахунках позивача.

З касаційної скарги вбачається, що судові рішення оскаржуються заявником в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 12662,59 грн. та витрат з оплати послуг адвоката у сумі 5000 грн. Заявник просить зменшити пеню до суми 5000 грн. та витрати з оплати послуг адвоката до 2000 грн. Розмір пені, на думку заявника, є надмірно великим, а витрати з оплати послуг адвоката підлягають зменшенню з урахуванням "розумної необхідності" для даної справи.

Згідно зі статтею 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Урахувавши вищевикладене та зазначивши, що розмір пені не є надмірно великим, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій. Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі зазначених висновків не спростовують.

Щодо стягнення з відповідача 5000,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката, колегія суддів відзначає наступне.

За приписами статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (пункт 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до звернення з позовом до суду позивачем укладено договір з адвокатом від 15.01.2014 №01/14 та 14.02.2014 здійснено оплату за договором згідно з платіжним дорученням №62 та перевірено відповідність заявленої до стягнення суми з наданим обсягом адвокатських послуг та враховано їх співрозмірність з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. За таких обставин, з урахуванням приписів статей 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення витрат по сплаті послуг адвоката.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вказаних висновків не спростовують.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення та постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.14 у справі №908/260/14 господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Головуючий І.Ходаківська

Судді Г.Фролова

О.Яценко