Постанова

від 21.05.2014 по справі 910/12750/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа№ 910/12750/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VІІ"

на рішення господарського суду м. Києва від 04.09.2013р.

у справі № 910/12750/13(суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Адвокатська компанія "Юральянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VІІ"

про укладання договору купівлі-продажу.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю"Адвокатська компанія "Юральянс" (надалі також - "позивач") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VІІ" (надалі також - Відповідач) про укладення в судовому порядку договору купівлі-продажу певного нерухомого майна між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Юральянс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII"; визнання відсутнім права Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" на відчуження нерухомого майна загальною площею 10 728, 8 кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 11 на користь будь-яких третіх осіб, окрім Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Юральянс". Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між сторонами попереднього договору щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 12.09.2012 р., за умовами якого сторони зобов'язались у порядку, на умовах та у строк, визначені попереднім договором, укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна не пізніше 20 листопада 2012 року, який, станом на день пред'явлення позову, між сторонами не укладений через ухилення відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, ухиляється від укладення основного договору купівлі-продажу та ігнорує будь-які перемовини з приводу відчуження нерухомого майна, яке є предметом попереднього договору укладеного між сторонами 12.09.2012 року.

.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року № 910/12750/13 позов задоволено повністю. Укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VІІ " (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 18, код ЄДРПОУ 37896913) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська •компанія "Юральянс" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, буд.20, код ЄДРПОУ 36218042) у редакції, запропонованій позивачем. Крім того, визнано відсутнім право Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" на відчуження нерухомого майна загальною площею 10 728, 8 кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 11 на користь будь-яких третіх осіб, окрім Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Юральянс"

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем було виконано всі умови укладеного між сторонами попереднього договору, а отже у відповідності до положень цивільного законодавства відповідач як наслідок зобов'язаний укласти з позивачем основний договір.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року № 910/12750/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2013р. сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі:головуючого судді Рєпіної Л.О., суддів Суліма В.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2013р. розгляд справи призначено на 04.12.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014р., в зв'язку з зайнятістю судді Тарасенко К.В. у розгляді інших справ, змінено склад суду:головуючий суддя Рєпіна Л.О., судді Сулім В.В., Авдеєв П.В.

Враховуючи перебування судді Суліма В.В. на лікарняному, розпорядженням від 12.03.2014р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі:головуючого судді Рєпіної Л.О., суддів Авдеєва П.В., Тищенко А.І.

Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 12.03.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.04.2014р.

Від колегії суддів у складі: головуючий суддя - Рєпіної Л.О., суддів Авдеєва П.В., Тищенко А.І. надійшла заява від 09.04.2014 про самовідвід у справі № 910/12750/13, яка вмотивована необхідністю виключення обставин, які можуть поставити під сумнів неупередженість суддів при розгляді даної апеляційної скарги, а саме тим, що відповідно до публікацій у ЗМІ, колегія суддів надмірно затягує судовий процес, що в свою чергу свідчить про зацікавленість в результатах прийняття відповідного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014р. заяву про самовідвід колегії суддів: головуючий суддя - Рєпіної Л.О., суддів Авдеєва П.В., Тищенко А.І. задоволено.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2014р. №02-15/48 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/12750/13, відповідно до якого, призначено головуючого суддю Тищенко О.В.

Розпорядженням В. о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження для розгляду у новому складі суддів у зв'язку з чим розгляд справи було призначено на 21.05.2014 року.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі № 910/12750/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також, представником відповідача в судовому засіданні заявлено усне клопотання про зміну назви відповідача, яке колегією суддів задоволено, відповідно до вимог ст. 25 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року у справі № 910/12750/13.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.09.12р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VІІ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "ЮРАЛЬЯНС" (покупець) укладено попередній договір щодо купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 3156. (далі - попередній договір)

Згідно п. 1 попереднього договору у порядку, на умовах і в строк, визначених договором, сторони взяли на себе зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежилих приміщень торгівельного комплексу літ. А-4, а1-4, А2-1, загальною площею 10728,80 кв.м., що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, проспект Кірова, будинок 11, до складу яких входять:

літ. А 1-4 - прибудова, прибудова літ. А 2-1. навіси літ. АЗ, а5, ґанки літ. а, а4, ганок-пандус літ. а 1, вхід на цокольний поверх літ. аЗ, а 6. приямок літ. а2 мостіння І, II, в цокольному поверсі приміщення № 5 поз. 1-6, площею 346,5 кв. м, приміщення № 6 поз. 1-12, площею 1 507,7 кв.м, приміщення № 7, площею 13,0 кв.м, приміщення № 8, площею 17,7 кв.м, приміщення № 9 поз. 1-21, площею 242,2 кв.м, приміщення № 10 поз. 1-6. площею 89,9 кв.м, приміщення № 11, площею 12,0 кв.м, приміщення № VI поз. 1-5, площею 74,6 кв.м. усього по цокольному поверху загальною площею 2 303,6 кв.м.; на першому поверсі приміщення № 101- 132, І-балкон, приміщення № 1, 3, 5 - сходові клітки, приміщення № 2- ліфтова шахта, приміщення № 4 - сміттєпровід, усього по І поверху загальна площа 2 172,4 кв.м; на другому поверсі поз. 201-239, II- балкон, приміщення II поз. 1-9, усього по другому поверху загальною площею 2 225,8 кв.м; на третьому поверсі приміщення № 401-446, приміщення V-балкон, приміщення VI-тераса, приміщення IV поз. 1, З, 5 - сходові клітини, поз. 2-ліфт, поз. 4-сміттєпровід, усього по 4 поверху загальною площею 1 650.2 кв.м; в надбудові приміщення № 1 поз. 1-5, загальною площею 246,1 кв.м, приміщення № 2, площею 24,3 кв.м, приміщення № 3, площею 42,6 кв.м, приміщення № 4, площею 35,2 кв.м, приміщення V поз. 1- сходові клітини, усього по надбудові 414,4 кв.м (надалі - будівля). Далі за текстом разом -" Нерухоме майно".

Сторони усвідомлюють, що на момент укладання попереднього договору нерухоме майно належить на праві власності АТ "Сведбанк" та перебуває в оренді ТОВ "Інжинірингова Компанія КС", з умовами якої покупець ознайомлений. Виконання договору буде відбуватися шляхом реалізації двох етапів: підготовка та придбання продавцем нерухомого майна, укладення продавцем договору купівлі-продажу та реєстрації права власності в БТІ на ім'я продавця (1-й етап) та підготовка до придбання покупцем нерухомого майна та укладення продавцем і покупцем договору купівлі-продажу (2-й етап).

01.11.12р. між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна ХІІ" укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого перший передає, а останній приймає у власність будівлю торговельного комплексу, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, проспект Кірова, будинок 11. При цьому визначений певний опис об'єкта.

Відповідно до пункту 3.1. попереднього договору, договір купівлі-продажу мав бути укладений сторонами у строк не пізніше 20 листопада 2012 року (п.3.1.1). Кожна із сторін зобов'язана вчинити усі необхідні дії, спрямовані на укладення договору купівлі-продажу у встановлений п. 3.1.1. строк (п. 3.1.2).

Відповідно до п 4.3. попереднього договору визначено, що покупець за попереднім договором у строк 3 дні з дати підписання попереднього договору, але не пізніше 18 вересня 2012 року сплачує продавцю забезпечувальний платіж у сумі 1 614 880, 00 грн.

Позивач стверджує, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, ухиляється від укладення основного договору купівлі-продажу в звязку з чим, позивач вирішив звернутися до суду для захисту своїх прав у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 3 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті восьмої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Приписами ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003у справі № 1-12/2003 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у т.ч. юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в т.ч. у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться і в пункті 4 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Задовольняючи позовні вимоги, та уклавши договір купівлі-продажу нерухомого майна, фактично взявши на себе функції субєкта господарювання, місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що ст. 16 ЦК та ст. 20 ГК України не визначають серед способів захисту цивільних прав та інтересів такого способу захисту, як укладення договору у судовому порядку.

Таким чином обраний позивачем спосіб захисту не відповідає передбаченим законодавствам способам захисту цивільних прав, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для захисту права позивача обраним ним шляхом.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне також зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є, зокрема, господарський договір та інші угоди, передбачені законом.

При цьому, згідно змісту ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно положень ст. 182 ГК України передбачає особливості укладання попередніх господарських договорів.

Зокрема, згідно частин 2, 3 вказаної статті Закону, попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовуються загальний порядок укладення господарських договорів. У разі, якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Водночас, згідно ч. 5 ст. 182 ГК України, відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Таким чином наведена норма дає визначення поняття попереднього договору, який в свою чергу тісно пов'язаний із основним договором. В той час, як основний договір завжди спрямований на передачу товару, виконання робіт, надання послуг або сплату грошей, за попереднім договором, сторони зобов'язуються лише в майбутньому укласти такого роду угоду. Попередній договір може визначати істотні умови основного договору, який буде укладений у майбутньому. Ті ж умови, які не були визначені в попередньому договорі, можуть визначатися у основному договорі у порядку, передбаченому попереднім.

Необґрунтоване ухилення однієї зі сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою лише для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Отже примушування до угоди, яка ґрунтується на попередньому договорі, чи визнання її укладеною за відсутності згоди зустрічної сторони законом не передбачено, оскільки за порушення умов попереднього договору ч. 2 ст. 635 ЦК передбачені інші правові наслідки, а саме відшкодування збитків

Зазначена правова позиція була висловлена у постанові Верховного суду України від 07 жовтня 2010 р. справа № 45/267пн.

Таким чином колегія суддів зазначає, що подальша реалізація попереднього договору шляхом укладання основного залежить тільки від справжнього бажання сторін на його укладання, тобто в даному випадку втілюється у життя принцип свобідного волевиявлення сторін у договірних відносинах, а отже вирішення вказаного спірного питання можливе лише у позасудовому (добровільному) порядку, оскільки застосування важелів примусу в цій ситуації буде розцінюватись як вручання у підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання.

Також колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги і на те, що згідно приписів ч. 3 ст. 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

При цьому положення ст. 182 Господарського кодексу України ставить можливість подальшої реалізації зобов'язання, встановленого попереднім договором від фактичного отримання іншою стороною пропозиції про його укладання.

Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту отримання відповідачем проекту договору купівлі-продажу.

Таким чином в даному випадку, Основний договір купівлі-продажу нерухомого майна у строки, встановлені Попереднім договором, укладено не було, що у свою чергу свідчить про припинення зобов'язань за цим договором.

У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 N 01-8/2229 зазначено, що господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009, № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанову Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Аналогічна позиція наведена в постанові Пленуму від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» де Вищий господарський суд України, з метою забезпечення однакового і правильного застосування Господарського процесуального кодексу України надав господарським судам України роз'яснення, згідно яких, зокрема, господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

Враховуючи незаконність задоволення вимоги про укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна місцевим господарським судом, вимога про визнання відсутнім права Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" на відчуження нерухомого майна загальною площею 10 728, 8 кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 11 на користь будь-яких третіх осіб, окрім Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Юральянс" також не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає хибними висновки місцевого господарського суду, які були покладені в основу судового рішення та констатує відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, а отже апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року у справі № 911/12750/13 скасуванню.

Відповідно до статті 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

При вирішенні питання про скасування забезпечення позову слід виходити з того, що заходи забезпечення позову спрямовані на реальне виконання рішення суду щодо відновлення прав позивача у випадку вирішення справи на його користь.

У відповідності до п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" №16 від 26.12.2011 року забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконання рішення суду.

З викладеного вбачається, що можливість скасування заходів забезпечення позову пов'язується не з самим лише набранням законної сили судовим рішенням, а й з відсутністю потреби в такому забезпеченні.

Розглянувши апеляційну скаргу та прийнявши законне рішення колегія суддів дійшла висновку, що потреба у подальшому забезпеченні позову відпала, а отже заходи вжиті ухвалою господарського суду м. Києва від 08.07.2013 до забезпечення позову у справі № 910/12750/13 підлягають скасуванню.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12750/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «ЮРАЛЬЯНС» (01004, м.Київ, вул.Пушкінська, буд. 20, код ЄДРПОУ 36218042) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІРІАДА - ЦЕНТР І", 04080, м.Київ, вул.Новокостянтинівська, 13/10, код ЄДРПОУ 37896913) 573 (п'ятсот сімдесят три) гривні 50 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду м. Києва від 08.07.2013 р. у справі № 910/12750/13.

Матеріали справи № 910/12750/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

І.А. Іоннікова