Ухвала

від 20.05.2014 по справі 826/6186/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/43247/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Декань М. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року у справі№ 826/6186/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Завлаб» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2013 року у справі № 826/6186/13-а в задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Завлаб» задоволено. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2013 року у справі № 826/6186/13-а та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 03.01.2013 року № 0000052270, № 0000042270.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Завлаб» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «А.НЕТ» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року складено акт від 13.12.2012 року № 566/1-22-70-37164999, яким зафіксовано порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 212 496,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на 355 667,00 грн., завищення податку на додану вартість, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду декларації з ПДВ за жовтень 2011 року в сумі 99,00 грн., заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на 355 568,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 03.01.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000042270, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 212 496,00 грн., та № 00000522270, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 444 460,00 грн. (за основним платежем 355 568,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 88 892,00 грн.).

На думку податкового органу, відповідачем не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «А.НЕТ», оскільки у останнього відсутнє виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріал для здійснення основного виду діяльності, необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, які виконувалися протягом періоду, що перевірявся.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контрагент позивача зареєстрований внаслідок вчинення злочину для прикриття протиправної діяльності, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, тому позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з ТОВ «А.НЕТ». Крім того, місцевим адміністративним судом з посиланням на п. п. 44.6, 44.7 ст. 44 Податкового кодексу зазначено, що до моменту прийняття спірних рішень , позивачем не надано документів, на відсутність яких відповідач посилався в акті перевірки.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки в порушення п. 85.6 ст. 85 Податкового кодексу України посадовою особою відповідача було зроблено загальний висновок про те, що підприємством не було надано до перевірки фінансово-господарські документи при взаємовідносинах з ТОВ «А.НЕТ». При цьому, будь якого акту із зазначенням посади, прізвища, імені, по-батькові платника податків та переліку документів, які йому запропоновано подати, посадовою особою відповідача не було складено.

Отже, на думку апеляційного судку, нездійснення контролюючим органом своїх повноважень щодо контролю за дотриманням позивачем вимог податкового законодавства в частині нездійснення фактичного виходу на позапланову перевірку не може бути підставою для висновку про непідтвердження реальності здійснення позивачем господарських відносин із ТОВ «А.НЕТ», оскільки вказаний висновок в порушення податкового законодавства зроблено без дослідження відповідних первинних документів, а відтак він є необґрунтованим належними засобами доказування припущенням.

Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Проте, при вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено питання щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з вказаним контрагентом, з посиланням на відповідні докази, які б це підтверджували, не досліджено питання щодо пов'язаності оподатковуваних операцій з господарською діяльністю позивача, не досліджено первинні документи, надані позивачем в підтвердження своїх доводів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року у справі № 826/6186/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак