Ухвала

від 28.05.2014 по справі 809/3145/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/800/21314/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Мосійчук І.М.,

представника позивача Демчик О.І.,

представника відповідача Лаврука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 року

у справі № 809/3145/13-а

за позовом приватного підприємства «ВИРА» (далі - позивач, ПП «ВИРА»)

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «ВИРА» звернулось у жовтні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000802203 та № 0000812203 від 07.10.2013 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 10.09.2013 року по 16.09.2013 року відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року .

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем: пп. 14.1.36, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким встановлено, що позивачем завищено витрати в результаті відсутності реальності здійснення господарських операцій на загальну суму 3 536 595,00 гривень, у тому числі в IV кварталі 2011 року на суму 3 536 595,00 гривень; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в результаті відсутності реальності здійснення господарських операцій на загальну суму 3 075 300,00 гривень, у тому числі за грудень 2011 року в сумі 3 075 300,00 гривень.

На підставі акту перевірки №1753/22-03/32681736 від 23.09.2013 року начальником ДПІ в м. Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.10.2013 року № 0000802203, яким ПП «ВИРА» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 3 536 695,00 гривень та № 0000812203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 3 075 300,00 гривень за основним платежем, а також 768 825,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абз.1 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Згідно з положеннями п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього, Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна (ст. 201 ПК).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт наданих послуг є витратами операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Системний аналіз вказаних правових норм вказує на те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції, а предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що ПП «ВИРА» уклало з ТОВ «Саноіл Торг» договір купівлі-продажу № 25-10-11 від 25.10.2011 року. Згідно специфікації № 1 до умов вказаного договору, п. п. 1.1, 1.2 продавець в особі ТОВ «Саноіл Торг» зобов'язується передати у власність покупцю в особі ПП «ВИРА» товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплати його на умовах визначених даним договором. Предметом є постачання української нерафінованої соняшникової олії. Якість української нерафінованої соняшникової олії відповідає ДСТУ 4492:2005. Умови поставки - EXW - термінали ТОВ «ЕВЕРІ», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 (згідно ІНКОТЕРМС 2000). Термін поставки до 31.02.2011 року включно.

Виконання даного договору та специфікації до нього підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій податковими та видатковими накладними, актами приймання-передач.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що використання працівниками ДПІ в м. Івано-Франківську, як підстави для встановлення нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», матеріалів, отриманих ДПІ в м. Івано-Франківську за результатами інших перевірок, зокрема що стосується фінансово-господарської діяльності ТОВ «Саноіл Торг» не може слугувати незаперечним доказом безтоварності правочину, укладеного між ТОВ «Саноіл Торг» та ПП «ВИРА».

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що реальність господарських операцій підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій договором комісії № 2510О від 25.10.2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «ЮГЕКОТОП», відповідно до п. 1.1 якого зазначено, що комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені і за рахунок комітента за відповідну плату здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод (контрактів) з продажу товару, назва, якість, кількість та вартість зазначеного товару міститься в додатку до договору, актами, актами здачі прийняття робіт, звітом Комісіонера ТОВ «ЮГЕКОТОП» перед комітентом ПП «ВИРА» від 20.02.2012 року № 1 до договору комісії № 2510О від 25.10.2011, вантажно-митними деклараціями, а також банківськими виписками про перерахування виручки від продажу на експорт олії соняшникової нерафінованої. Також, реальність господарських операцій далі відображається у дослідженому судами контракті № 0240/11 від 05.12.2011 року між ТОВ «ЮГЕКОТОП» та компанії «OREXIM LIMITED», згідно пп. 1.1 п. 1 якого продавець в особі «ЮГЕКОТОП» зобов'язується продати, а покупець в особі «OREXIM LIMITED» зобов'язується прийняти українську нерафіновану соняшникову олію врожаю 2011 року, а також в доповненні № 1 до контракту № 0240/11 від 05.12.2011 року. Даний факт підтверджується дослідженим судами актами здачі-прийняття робіт, актами прийому-здачі послуг, а також сертифікатами на продукцію.

Крім того, судами попередніх інстанцій правомірно було враховано те, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року визнано протиправними дії працівників ДПІ у Шевченківському районі м. Києва по складанню акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 788/22-20/37269136 від 22.03.2013 року та висновку щодо завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року.

Довідкою ДПІ № 8916/22-1/32681736 від 02.10.2012 року про результати виїзної позапланової документальної перевірки ПП «ВИРА» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 17.09.2012 року підтверджується, що постачальником олії соняшникової було ТОВ «Саноіл Торг» на загальну суму 18 451 800,00 гривень, у тому числі 3 075 300,00 гривень ПДВ, і перевіркою пунктів № 1-8 переліку питань перевірки порушень не встановлено.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що висновок податкового органу про порушення ПП «ВИРА» вимог податкового законодавства є необґрунтованим, а отже заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень є підставними.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 року у справі № 809/3145/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько