Постанова

від 26.05.2014 по справі 810/2183/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року 810/2183/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» (далі - ТОВ «Тавр-Сіті» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Вишгородська ОДПІ або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.03.2014 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо поставки товарів, надання транспортно-експедиторських послуг між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тавр-Плюс», Приватним підприємством «Авантаж Сервіс» (далі - ТОВ «Тавр-Плюс» та ПП «Авантаж Сервіс») мали реальний характер - товар від них поставлено, послуги надано й оплачено позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 13.05.2014, не з'явились. Разом з цим, матеріали справи містять клопотання про розгляд справи за відсутності їх повноважних представників у порядку письмового провадження.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Тавр-Сіті», ідентифікаційний код 38256472, місцезнаходження: 07314, Київська область, Вишгородський район, с. Абрамівка, вул. Урочище Мехедиха, буд. 3, зареєстроване як юридична особа 31.05.2012. Як платник податків позивач узятий на податковий облік у податковому органі з 01.06.2012 за № 4145.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200052163, виданого Вишгородською ОДПІ, позивач з 14.06.2012 зареєстрований платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності ТОВ «Тавр-Сіті» є оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами.

У період з 20.12.2013 по 23.01.2014 на підставі наказів Вишгородської ОДПІ від 10.12.2013 № 243, від 24.01.2014 № 48 та направлень на проведення перевірки від 20.12.2013 № 408/22-00, 409/21-00, № 410/22-00, № 411/17-02, посадовими особами Вишгородської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Тавр-Сіті» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 31.05.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складений акт від 11.02.2014 № 464/22-00/38256472 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки про:

- порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 382734,00 грн., у тому числі за три квартали 2012 року на суму 24771,00 грн. та за 2012 рік на суму 382734,00 грн.;

- порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 626445,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт (послуг) у ТОВ «Тавр-Плюс», ПП «Авантаж Сервіс» та безпідставне віднесення позивачем до витрат витрати на придбання товарів у ТОВ «Тавр-Плюс», оскільки позивачем до перевірки не було надано заявок на замовлення товарів, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, журналу реєстрації цих довіреностей, первинних документів складених під час транспортування товарів, заявок на надання експедиторських послуг, товарно-транспортної документації, складеної під час надання експедиторських послуг, що свідчить про відсутність у позивача документального підтвердження господарських операцій.

Також у ході проведення перевірки встановлено, що постачальником м'ясної продукції позивачеві є ТОВ «Тавр-Плюс». Відповідно до податкової звітності ТОВ «Тавр-Плюс» він не є виробником сировини, а її постачальниками є виключно ТОВ «Вариант» та ТОВ «Фенікс». Однак, господарська діяльність зазначених підприємств відповідно до актів перевірок визнана фіктивною, оскільки у ході проведення перевірок встановлено відсутність технічної можливості щодо вирощення та реалізації свиней, з урахуванням фактичної неможливості приплоду поголів'я на підтверджену документально кількість свиноматок; неможливості розміщення кількості поголів'я на території наявних приміщень та не реальності здійснення їх транспортування у кількості, що рахується за даними бухгалтерського обліку, а відтак, про відсутність постачання власної продукції (свиней) ТОВ «Тавр-Плюс».

У зв'язку із зазначеним, посадові особи Вишгородської ОДПІ дійшли висновку про безпідставне віднесення ТОВ «Тавр-Сіті» суми податку на додану вартість до податкового кредиту та до складу витрат, витрати на придбання робіт/послуг за господарськими операціями з ТОВ «Тавр-Плюс» та ПП «Авантаж Сервіс».

На підставі Акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Вишгородською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.03.2014: № НОМЕР_1, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 783056,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 626445,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 156611,00 грн. та № НОМЕР_2, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 478418,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 382734,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 95684,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Виходячи з наявних матеріалів справи судом встановлено, що між замовником - ТОВ «Тавр-Сіті» та продавцем - ТОВ «Тавр-Плюс» було укладено договір купівлі-продажу від 09.06.2012 № 07/07-12 торг, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві м'ясну сировину та м'ясопродукти у кількості, асортименті та за цінами, які зазначені у видаткових накладних на кожну партію товару, які формуються відповідно до узгодженої сторонами заявки, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар (том І а.с.88-90).

Відповідно до пункту 2.1 договору якість товару підтверджується сертифікатом якості виробника.

Поставка товару здійснюється за згодою сторін на кожну партію окремо. Умови поставки зазначаються в заявці - DDP склад покупця або EXW склад продавця (пункт 3.3 договору).

Відповідно до пункту 5.2 договору для отримання товару на складі покупця, уповноважена особа покупця надає належним чином оформлену довіреність на отримання товару.

Відповідно до пункту 6.2 договору щомісячно, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, сторони здійснюють звірку взаємних розрахунків. По закінченню терміну дії даного договору, сторони зобов'язанні зробити звірення взаємних розрахунків.

На підтвердження поставки товарів (м'ясна сировина та м'ясопродукти) від ТОВ «Тавр-Плюс» позивачем до перевірки та матеріалів справи надані видаткові накладні від 22.08.2012 № 1-00002163, від 20.11.2012 № 1-00003920, № 1-00003921, від 28.11.2012 № 1-00004044, від 09.12.2012 № 1-00004224, від 13.12.2012 № 1-00004300, від 24.12.2012 № 1-00004519 (том ІІ а.с.61-67).

Однак, у зазначених видаткових накладних не зазначено місце їх складання, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, що є порушенням вимог частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, відповідно до якої, вказані реквізити є обов'язковими.

Також, у вказаних видаткових накладних відсутнє посилання на будь-який договір, що унеможливлює їх ідентифікацію, як таких, що складені на виконання умов договору купівлі-продажу від 09.06.2012 № 07/07-12 торг.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Однак, як встановлено судом зазначені документи не містять обов'язкових реквізитів, як то передбачено статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Тавр-Плюс» видано на користь ТОВ «Тавр-Сіті» податкові накладні від 22.08.2012 № 2132, від 20.11.2012 № 3713, № 3714, від 28.11.2012 № 3851, від 09.12.2012 № 4035, від 13.12.2012 № 4068, від 24.12.2012 № 4367 (том ІІ а.с.76-88).

Податкова накладна від 22.08.2012 № 2132 підписана ОСОБА_1, а податкові накладні від 20.11.2012 № 3713, № 3714, від 28.11.2012 № 3851, від 09.12.2012 № 4035, від 13.12.2012 № 4068, від 24.12.2012 № 4367 підписані ОСОБА_2

Разом з цим, як вбачається із змісту наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ТОВ «Тавр-Плюс» без довіреності є - Лисицин Борис Сергійович (том ІІ а.с.49-51).

Позивачем не надано суду жодних доказів наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на вчинення юридичні дії від імені ТОВ «Тавр-Плюс», зокрема, підписувати податкові накладні.

Крім цього, у податкових накладних від 13.12.2012 № 4068 та від 24.12.2012 № 4367 не зазначено виду цивільно-правового договору на виконання якого були виписані вказані податкові накладні.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок), чинного на день складання ТОВ «Тавр-Плюс» податкових накладних, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно підпункту 6.3 пункту 6 Порядку, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, зокрема, порушення порядку заповнення податкової накладної.

З огляду на зазначене, суд констатує, що податкові накладні виписані ТОВ «Тавр-Плюс» на користь ТОВ «Тавр-Сіті» оформленні з порушенням вимог Порядку, а відтак, віднесення позивачем сум податку на додану вартість на підставі вказаних податкових накладних до податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно.

Суду також не надано, як того вимагають положення пунктів 2, 3, 5, 6 договору купівлі-продажу від 09.06.2012 № 07/07-12 торг, заявок на поставку товарів; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; сертифікатів якості продукції та актів звірок взаємних розрахунків, наявність яких є обов'язковою відповідно до істотних умов договору.

Також позивачем не надано доказів транспортування товарів, їх приймання-передавання, обліку і зберігання на складах позивача.

Факт відсутності заявок, складання яких є обов'язковим відповідно до умов договору унеможливлює встановити формування замовлення, товарну партію, умови поставки товару (склад покупця чи склад продавця), а відтак, і наявність та обсяг супровідних документів в частині транспортування.

З огляду на зазначене, суд констатує факт відсутності у позивача належним чином оформлених документів на підтвердження виконання умов зазначеного договору.

Крім цього, між замовником ТОВ «Тавр-Сіті» та експедитором - ПП «Авантаж Сервіс» було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.10.2012 № 10-01, відповідно до якого замовник доручає, а експедитор здійснює за рахунок замовника та від свого імені послуги транспортно-експедиторського обслуговування вантажу (партії вантажів) замовника (том І а.с.147-149).

До матеріалів справи позивачем приєднано податкові накладні, які видані ПП «Авантаж Сервіс» на користь ТОВ «Тавр-Сіті» від 03.12.2012 № 1037, № 1038, від 04.12.2012 № 1041, № 1042, № 1043, від 05.12.2012 № 1051, № 1052, № 1053, № 1054, від 07.12.2012 № 1063, № 1064, № 1065, № 1066, від 11.12.2012 № 1078, № 1079, № 1080, від 12.12.2012 № 1092, № 1093, від 13.12.2012 № 1099, № 1100, від 17.12.2012 № 1107, № 1108, від 19.12.2012 № 1116, № 1117, № 1118, від 20.12.2012 № 1123, від 21.12.2012 № 1132, № 1133, № 1134, № 1135, № 1136, від 25.12.2012 № 1145, № 1146, № 1147, № 1148, № 1149, від 27.12.2012 № 1164, № 1165, № 1166, від 28.12.2012 № 1189, № 1190, від 29.12.2012 № 1191, № 1192, № 1193, № 1194, від 30.12.2012 № 2002 (том І а.с.213-247, том ІІ а.с.1-12).

На підтвердження надання ПП «Авантаж Сервіс» на користь позивача експедиторських послуг позивачем до матеріалів справи надані акти приймання-здачі виконаних робіт (послуг) від 29.12.2012 № 498/а, № 498, № 504/а, № 504, № 509/а, № 509, № 518/а, № 518, № 519, № 519/а, № 524/а, № 524, № 526/д, № 526/а, № 526, № 529/а, № 529, № 530, № 530/а, № 537, № 537/а, № 539, № 539/а, № 542/а, № 542, № 543, № 543/а, № 544, № 544/а, № 549, № 549/а, від 05.12.2012 № 505, від 05.12.2012 № 505/а, від 28.12.2012 № 540, № 540/а, № 546, № 546/а, № 547/а, № 547, від 30.12.2012 № 564, № 564/а та рахунки-фактури від 29.12.2012 № 498, № 504, № 505, № 564, від 03.12.2012 № 509, від 06.12.2012 № 518, № 519, від 11.12.2012 № 524, № 526, від 12.12.2012 № 529, № 530, від 17.12.2012 № 537, № 539, № 540, від 19.12.2012 № 542, № 543, № 544, від 20.12.2012 № 546, № 547, від 21.12.2012 № 549 (том І а.с.150-210).

Водночас, зазначені акти не були надані позивачем у ході проведення перевірки.

Як вбачається із досліджених судом актів приймання-здачі виконаних робіт (послуг), вони не містять таких обов'язкових реквізитів первинного документа, визначених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Поряд з цим, суд зазначає, що оскільки надані ТОВ «Авантаж Сервіс» послуги за своєю природою безпосередньо створюють певний матеріальний результат та мають певний натуральний вимірник, найменування наданих послуг в актах приймання-здачі виконаних робіт (послуг) як то «агентська винагорода», «використання інфраструктури та шляхопроводів порту», «обслуговування транспорту на території НТП», «реєстрація та облік транспортних засобів на території ВМК», «зважування», «перевалки вантажу та оформлення імпортного зберігання, підключення, обслуговування та споживання електричної енергії», «організація автоперевезення вантажу за маршрутом м. Одеса - м. Донецьк»" без їх конкретизації та зазначення їх кількісних та якісних характеристик є, у даному випадку, недостатнім для розкриття змісту та обсягу господарських операцій.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

У статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" зазначено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Крім цього, відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

З аналізу вказаної норми законодавства вбачається, що за належне виконання договору транспортного експедирування клієнт сплачує два види платежів, а саме, це плата транспортному експедитору за виконану роботу та компенсація витрат експедитора. При цьому, витрати експедитора повинні бути обов'язково підтвердженні документально.

Разом з цим, із наданих позивачем актів приймання-здачі виконаних робіт (послуг), на підтвердження реальності господарської операції між ним та ПП «Авантаж Сервіс», не можливо встановити, яка сума коштів сплачена позивачем ПП «Авантаж Сервіс» як оплата послуг транспортного експедитора, а яка сума коштів сплачена, як компенсація витрат експедитору. На підтвердження витрат експедитора, позивачем не надано жодного документального підтвердження.

Крім цього, із змісту Акта перевірки вбачається, що позивачем у ході проведення перевірки не було надано рахунків-фактур, актів виконаних робіт, заявок на замовлення експедиторських послуг, товарно-транспортної документації, складеної під час надання експедиторських послуг та маршрутних листів.

Позивачем вказаних обставин не спростовано та не надано суду жодних пояснень з приводу ненадання перевіряючим вказаних документів.

Разом з цим, пункт 85.2. статті 85 Податкового кодексу України зобов'язує платника податків надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Суд наголошує на тому, що у даному випадку, проводилась планова виїзна перевірка позивача.

Згідно з підпунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Суду не надано жодного доказу щодо подання до податкового органу заперечень на акт перевірки.

В силу положень пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків-фізичної особи або посадової особи платника податків-юридичної особи. Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Жодного доказу того, що позивач скористався визначеними законодавством правами та подав до податкового органу документи, які зазначені в Акті перевірки як такі, що відсутні, суду не надано.

Суд звертає увагу на те, що при перевірці правомірності рішення контролюючого органу суд перевіряє юридичну обґрунтованість даного рішення з урахуванням наявних на момент перевірки та прийняття рішення документів.

А відтак, на підставі системного аналізу зазначених норм законодавства, суд дійшов висновку, що не подання податковому органу під час проведення перевірки та заперечень на Акт перевірки первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, в силу приписів підпункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, є достатньою підставою для висновку про відсутність таких документів у позивача на момент проведення перевірки та не підтвердження правомірності формування ним податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункт 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88).

Частиною першою статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарських операцій підлягає перевірці факт здійснення господарських операцій.

У такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання, використання у господарській діяльності товарів тощо.

Разом з цим, як встановлено судом, наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку у їх сукупності не дають можливості встановити факт придбання позивачем у ТОВ «Тавр-Плюс» товару та у ПП «Авантаж Сервіс» транспортно-експедиторських послуг та не містять обов'язкових реквізитів для надання їм юридичної сили та доказовості.

Крім цього, суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На вимогу суду надати інформацію щодо виробника продукції придбаної позивачем у ТОВ «Тавр-Плюс», позивачем надані декларації виробника (том ІІ а.с.111-122).

Із змісту вказаних декларацій вбачається, що виробником м'ясної продукції є ТОВ «Тавр-Плюс», який відповідно до податкової звітності здійснював закупівлю сировини у ТОВ «Вариант» та ТОВ «Фенікс».

Водночас, у ході проведення перевірок ТОВ «Вариант» та ТОВ «Фенікс» встановлено відсутність у даних суб'єктів необхідних умов для досягнення результатів відповідної діяльності та неможливості приплоду поголів'я свиней на підтверджену документально кількість свиноматок; неможливості розміщення кількості тварин, на території наявних приміщень та не реальності здійснення транспортування тварин у кількості, що рахується за даними бухгалтерського обліку, а відтак, і про відсутність постачання продукції.

У зв'язку з цим, посадові особи дійшли висновку про неможливість виготовлення ТОВ «Тавр-Плюс» м'ясної продукції саме у задекларованих об'ємах, в силу відсутності відповідної сировини для її виготовлення (м'яса) та подальшої її реалізації ТОВ «Тавр-Сіті».

Позивачем не надано суду жодного доказу на спростування тверджень відповідача.

Окрім цього, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 363, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні), визначено перелік товарно-транспортних документів, складання яких є обов'язковим при перевезенні вантажів.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, до товарно-транспортних документів належать, зокрема: дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу, без якого перевезення вантажів не допускається; подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Саме товарно-транспортні документи є належним доказом факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що вказані норми законодавства встановлюють обов'язок щодо складання обов'язкових транспортних документів (товарно-транспортних накладних та подорожніх листів) для всіх суб'єктів які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом, у тому числі й у разі перевезення вантажів власним або орендованим автотранспортом.

Однак, позивачем не надано суду товарно-транспортних документів, складання яких відповідно до вимог законодавства є обов'язковим при перевезенні товарів автотранспортом.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій не звільняє позивача від обов`язку доказування власних тверджень чи заперечень.

Проте, у ході розгляду справи позивачем не доведено факту реальності господарських операцій по взаємовідносинам із ТОВ «Тавр-Плюс» та ПП «Авантаж Сервіс».

Водночас, за відсутності факту придбання товарів, робіт (послуг) або у разі якщо придбані товари, роботи (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; відсутність обов'язкових реквізитів у первинних документах бухгалтерського та податкового обліку; відсутність необхідних первинних документів, що мають бути складені під час транспортування товару (товарно-транспортні накладні, подорожні листи), довіреностей на отримання матеріально-технічних цінностей, його зберігання, сертифікатів якості, відповідності, заявок; відсутність належних документів які свідчили б про приймання продукції та актів виконання транспортно-експедиторських послуг, актів звірок, документально підтверджених видатків експедитора тощо суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 1261474,00 грн., та, відповідно, 2 відсотки від них дорівнюють сумі у розмірі 25229,48 грн. А відтак, у даному випадку, розмір судового збору, що підлягає сплаті позивачем, обмежується 4 розмірами мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1218 гривень. Таким чином, станом на 1 січня 2014 року, 4 розміри мінімальної заробітної плати становлять суму 4872,00 грн.

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до квитанції від 02.04.2014 № 67 позивачем сплачено частину судового збору у розмірі 487,00 грн., суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 4385,00 грн. підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» (ідентифікаційний код 38256472) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4385 (чотири тисячі триста вісімдесят п'ять) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 травня 2014 року