Ухвала

від 17.10.2016 по справі 810/2183/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року м. Київ К/800/47776/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року

у справі № 810/2183/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» звернулось до суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 року у справі № 810/2183/14 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 17.03.2014 року № 0001252204, № 0001262204.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Тавр-Сіті» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 31.05.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 11.02.2014 року № 464/22-00/38256472, яким встановлено порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 382 734, 00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 626 445, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.03.2014 року № 0001262204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 478 418, 00 грн.; № 0001252204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 783 056, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тавр-Плюс», ПП «Авантаж Сервіс».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Тавр-Плюс», ПП «Авантаж Сервіс».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Тавр-Плюс» згідно укладеного договору купівлі-продажу, з ПП «Авантаж Сервіс» згідно укладеного договору на транспортно-експедиційне обслуговування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано договори, акти приймання-здачі виконаних робіт (послуг), рахунки на оплату, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, заявки на надання послуг, заявки на купівлю продукції, акти прийому товару на склад, довіреності на отримання товару, виписки з особового рахунку. На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість.

З приводу незазначення у видаткових накладних місця їх складання, посад та даних осіб, які вчинили підписи, реквізитів договору колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком про те, що відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій.

Також в ході апеляційного розгляду справи спростовано встановлені судом першої інстанції обставини у справі щодо відсутності доказів наявності у Кравченко Т.В. та Старкової О.А. права на підпис податкових накладних, виданих від імені ТОВ «Тавр-Плюс», оскільки до матеріалів справи додано копії виписок з наказів.

З приводу посилання податкового органу на результати податкового контролю контрагентів по ланцюгу постачання, слід зазначити про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року у справі № 810/2183/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Є.Маринчак