Постанова

від 21.08.2014 по справі 810/2183/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2183/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001252204 та № 0001262204 від 17 березня 2014 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - необов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 20 грудня 2013 року по 23 січня 2014 року посадовими особами Вишгородської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Тавр-Сіті» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 31 травня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки складений акт № 464/22-00/38256472 від 11 лютого 2014 року, в якому зафіксовано наступні порушення позивачем норм податкового законодавства: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 382 734,00 грн., у тому числі за три квартали 2012 року на суму 24 771,00 грн. та за 2012 рік на суму 382 734,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 626 445,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 березня 2014 року: № 0001252204, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 783 056,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 626 445,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 156 611,00 грн. та № 0001262204, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 478 418,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 382 734,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 95 684,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Тавр-Сіті» зареєстроване в якості юридичної особи 31 травня 2012 року, взято на податковий облік як платник податків з 01 червня 2012 року за № 4145, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АА № 656925.

09 липня 2012 року між ТОВ «Тавр-Сіті» (замовник) та ТОВ «Тавр-Плюс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 07/07-12 торг, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві м'ясну сировину та м'ясопродукти у кількості, асортименті та за цінами, які зазначені у видаткових накладних на кожну партію товару, які формуються відповідно до узгодженої сторонами заявки, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар.

За змістом п. 2.3 укладеного договору передбачено, що якість товару підтверджується сертифікатом якості виробника і повинна відповідати вимогам нормативно-технічних умов, що діють на момент поставки.

Згідно з п. 3.3 укладеного договору, поставка товару здійснюється за згодою сторін на кожну партію окремо. Умови поставки зазначаються в заявці - DDP склад покупця або EXW склад продавця.

Відповідно до п. 5.2 договору, для отримання товару на складі покупця, уповноважена особа покупця надає належним чином оформлену довіреність на отримання товару.

Згідно з п. 6.2 зазначеного договору, щомісячно, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, сторони здійснюють звірку взаємних розрахунків. По закінченню терміну дії даного договору, сторони зобов'язані зробити звірення взаємних розрахунків.

На підтвердження факту поставки товарів (м'ясна сировина та м'ясопродукти) від ТОВ «Тавр-Плюс» позивачу, надано видаткові накладні, наявні в матеріалах справи.

Також, 01 жовтня 2012 року між ТОВ «Тавр-Сіті» (замовник) та ПП «Авантаж Сервіс» (експедитор) укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 10-01, за змістом якого замовник доручає, а експедитор здійснює за рахунок замовника та від свого імені послуги транспортно-експедиторського обслуговування вантажу (партії вантажів) замовника.

У матеріалах справи наявні податкові накладні, які видані ПП «Авантаж Сервіс» на користь ТОВ «Тавр-Сіті», та акти приймання-здачі виконаних робіт (послуг).

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем надано до суду першої інстанції копії відповідних первинних документів, а саме: договорів, видаткових та податкових накладних, актів приймання-здачі виконаних робіт (послуг).

Між тим, суд першої інстанції зазначив, що окремі з наданих документів не відповідають вказаним вище обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: видаткові та податкові накладні не містять відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; видаткові накладні не містять інформації щодо дати та місця складання; акти приймання-здачі виконаних робіт (послуг) не містять інформації щодо обсягу господарської операції, одиниці виміру господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки первинних документів самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення таких документів сили звітних податкових і одночасно розрахункових документів, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, виходячи із приписів наведених законодавчих норм, лише відсутність первинних документів, а не окремі їх недоліки, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Згідно з ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Крім того, 30 липня 2014 року до канцелярії суду апеляційної інстанції позивачем подано письмові пояснення, до яких додано копії документів, які підтверджують реальність господарських операцій з його контрагентами, зокрема, товарно-транспортних накладних, та належним чином обґрунтовано необхідність дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним Наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» № 488/346 від 29 грудня 1995 року та введені в дію з 01 січня 1996 року.

Відповідно до п. 2 зазначеного Наказу, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, не є законодавчим документом з питань оподаткування та не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року у справі № К/9991/64514/11, від 16 квітня 2013 року у справі № К/800/9087/13.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

З приводу висновків податкового органу в акті перевірки щодо нікчемності правочинів колегія суддів зазначає, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Крім того, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування, оскільки позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 08 січня 2013 року у справі № К/9991/34364/12.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0001252204 та № 0001262204 від 17 березня 2014 року, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності дій з прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та наведеними законодавчими нормами.

Доводи, покладені податковим органом в основу висновків акту перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки відповідача по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, які, до того ж, не забезпечені логічним зв'язком між собою, з огляду на що висновки акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року - скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Сіті» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області № 0001252204 та № 0001262204 від 17 березня 2014 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.