Рішення

від 12.05.2014 по справі 910/25509/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25509/13 12.05.14

За позовом Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істейт Девелопмент"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державного підприємства завод "Арсенал"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Головуючий суддя Цюкало Ю.В.

Суддя Нечай О.В.

Суддя Привалов А.І.

У засіданні брали участь:

від позивача: Щиголь Є.В. (за довіреністю №04-9/06 від 02.01.2014);

від відповідача: не з'явилися;

від третьої особи 1: не з'явилися;

від третьої особи 2: не з'явилися.

В судовому засіданні 12 травня 2014 року, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

27.12.2013 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істейт Девелопмент" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2013 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/25509/13, розгляд справи призначено на 29.01.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2014 відкладено розгляд справи на 24.02.2014.

У судове засідання, призначене на 24.02.2014 з'явився представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представником позивача надано клопотання про продовження строку розгляду спору.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 11.03.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 суд ухвалив розгляд справи здійснювати колегіально.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Нечай О.В., суддя Привалов А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 вищевказаною колегією суддів прийнято справу до свого провадження, залучено до участі у справі у справі у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія". Розгляд справи призначено на 31.03.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2014 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 12.05.2014.

В судове засідання, призначене на 12.05.2014, представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представники відповідача та третьої особи 1, 2 у судове засідання не з'явилися, причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2007 між Державним підприємством завод «Арсенал» (далі за текстом - ДП завод «Арсенал») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія» (далі за текстом - ТОВ «Нафтова компанія») було укладено Договір купівлі-продажу №967 (далі за текстом - Договір). Позивач зазначає, що на підставі вказаного Договору був проданий корпус №4 загальною площею 37 957,5 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, літера Е.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що під час відчуження державного майна до Договору не були включені та продані основні засоби в складі корпусу №4 і не зазначені в акті прийому-передачі нерухомого майна корпусу №4 (літера Е) від 06.09.2007, підписаному ДП завод «Арсенал» і ТОВ «Нафтова компанія». Крім того, позивач наголошує на тому, що вищенаведені основні засоби не були враховані при визначенні вартості корпусу №4 експертно-оціночною фірмою ПП «Бізнес-Оцінка» у висновку та звіті про оцінку земельного поліпшення нерухомого майна - корпусу №4, яка згідно діючого законодавства була прийнята за початкову вартість лоту з продажу корпусу №4 на аукціоні Української аграрної біржі.

Позивач вказує на те, що на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України №525-р від 10.04.2009 та Наказу Національного космічного агентства України №141 від 28.05.2009, ДП завод «Арсенал» було припинено шляхом приєднання до Казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» (далі за текстом - КП СПБ «Арсенал»).

КП СПБ «Арсенал» в позовній заяві зазначає, що відповідно до Передавального Акту від 16.11.2009 все майно, права та обов'язки об'єкта приєднання - ДП завод «Арсенал» передано КП СПБ «Арсенал».

В позовній заяві позивач зазначає перелік основних засобів, що обліковуються на балансі КП СПБ «Арсенал» та знаходяться в корпусі №4, серед них: ліфт пасажирський 0,5 тн №536774, ліфт пасажирський 0,5 тн №536881, ліфт вантажний 2 тн №536583, трансформатор силовий ТМ-1000/10 Р=1000КВА, U(1)=6КВ, U(2)=0,4 КВ №409432, трансформатор силовий ТМ-1000/10 Р=1000КВА, U(1)=6КВ, U(2)=0,4 КВ №409433, трансформатор силовий ТМ-1000/10 Р=1000КВА, U(1)=6КВ, U(2)=0,4 КВ №409438, щит електричний ЩСУ U=380В №409496, трансформатор силовий ТМЗ-1000/10 Р=1000КВТ №411596, трубопровід оборотного водопостачання корп.4 №300278, трубопровід оборотного водопостачання корп.4 №300279, трубопровід оборотного водопостачання корп.4 №300280, кабель від підстанції Арсенальна до корп..4 №300453, кабель корп.4 ПРПМ 2*1,2 №4300519, кабель корп.4 2*0,4 №4300520, кабель корп.4 ПРПМ 2*1,2 №4300521, кабель корп.4 №4300522, кабель корп.4 ТРП 2*0,4 №4300523.

Позивач вказує на те, що неодноразово направляв листи відповідачу з метою врегулювання питання подальшого їх використання, однак спірне майно повернуто не було.

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд витребувати у ТОВ «Істейт Девелопмент» майно із незаконного володіння згідно переліку основних засобів, що обліковуються на балансі КП СПБ «Арсенал» та знаходяться в корпусі №4 шляхом допуску представників КП СПБ «Арсенал» для демонтажу зазначеного майна.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 30.12.2013, 29.01.2014, 24.02.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2007 між ДП завод «Арсенал» (продавець) та ТОВ «Нафтова компанія» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №967.

У відповідності до п.1.1 вказаного Договору, продавець, згідно з листом «Про відчуження (продаж) основних засобів», виданого Національним космічним агентством України, 10.10.2006, за №4517/10-6, та відповідно до аукціонного свідоцтва №НМ1, зареєстрованого Українською аграрною біржею 19.12.2006, передав у власність, а покупець набув у власність корпус №4, який розташований в м. Києві по вул. Московська №8, літера Е, на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2. вказаного Договору передбачено, що відчужуване приміщення має загальну площу 37 957,50 кв. м і складається з корпусу №4, зазначеного на плані під літерою «Е», загальною площею 37 957,50 кв.м.

Сторони домовились про те, що передача відчужуваного приміщення буде здійснена продавцем покупцю шляхом підписання ними (сторонами) акту прийому-передачі відчужуваного приміщення, який є невід'ємною частиною даного договору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено Попередню Додаткову угоду №1 від 06.09.2007 до Договору, відповідно до якої було збільшено суму вартості корпусу №4. Згідно з п.3 вказаної Додаткової угоди всі пункти основного Договору залишаються обов'язковими для виконання обома сторонами.

Крім того, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 06.09.2007 між сторонами було укладено Попередній Акт прийому-передачі до Договору, у відповідності до п.1 якого продавець передав, а покупець прийняв нерухоме майно корпус №4 (літера Е), загальною площею 37 957,50 кв. м, який розташований в м. Києві по вул. Московській, 8.

Пунктом 2 Попереднього Акту прийому-передачі від 06.09.2007 сторони домовились про те, що об'єкт нерухомості передається у стані, що відповідає технічному паспорту разом з приналежностями та технічними документами до цього нежилого приміщення.

У відповідності до п.3 вказаного Акту сторони підтверджують, що розрахунки за Договором здійснені в повному обсязі.

Вказаний Акт скріплений підписами та печатками сторін.

За змістом ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317, ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене вище, однією з підстав для набуття права власності на майно діюче законодавство визначає правочин, у якому сторони передбачають, в тому числі, умови переходу від однієї сторони до іншої прав стосовно володіння, розпорядження та користування майном.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Істейт Девелопмент» придбало у ТОВ «Нафтова компанія» за Договором купівлі-продажу корпус №4 загальною площею 37 957,5 кв.м за адресою м. Київ, вул. Московська, 8, літера Е разом із наявними приналежностями.

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 186 Цивільного кодексу України передбачено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, суд вважає загальновідомою ту обставину, що інженерні комунікації та технічні прилади, якими облаштовано певну будівлю та які призначені для забезпечення можливості нормального користування будівлею за належним їй призначенням - є приналежностями до даної будівлі і слідують за нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, на підставі наявних матеріалів справи суд приходить до висновку, що ТОВ "Нафтова компанія" набуло право власності на спірне майно у встановленому законом порядку.

Набуття спірного майна у власність ТОВ "Істейт Девелопмент" підтверджується листом №110718 від 18.07.2011, який з урахуванням положень ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України суд вважає достатнім доказом існування відповідної обставини.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що ТОВ «Істейт Девелопмент» правомірно набуло право власності на будівлю за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, літера Е з усіма приналежностями, що підтверджується матеріалами справи, а відтак підстави для витребування майна згідно переліку відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову з мотивів необгрунтованості та недоведеності.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на вищезазначене, суд зазначає, що позивачем не доведено належними доказами позовні вимоги, а твердження, зазначені в позовній заяві спростовуються матеріалами справи. Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.05.2014.

Головуючий суддя Ю.В. Цюкало

Суддя О.В. Нечай

Суддя А.І. Привалов