Постанова

від 02.06.2014 по справі 909/989/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. Справа № 909/989/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Гриців В.М.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 б/н від 12.03.2014 р. (вх. №ЛАГС 01-05/1208/14 від 19.03.2014 р.)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 р.

у справі № 909/989/13 (суддя - Шкіндер П.А.)

за позовом Приватного підприємства «Валар Плюс», с. Підмихайля Івано-Франківської області

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Калуш, Івано-Франківської області

про стягнення 10 125,00 грн. процентів за користування чужими коштами

за участю представників сторін:

від позивача : не з»явились; від відповідача : не з»явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 р. у справі №909/989/13 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Валар Плюс», с. Підмихайля Івано-Франківської області (надалі - Позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Калуш, Івано-Франківської області (надалі - Відповідач) про стягнення 10 125,00 грн. процентів за користування чужими коштами.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що Відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості перед Позивачем в сумі 185 000 грн., а відтак позовні вимоги про стягнення 10 125,00 грн. процентів за користування чужими коштами є підставними.

Відповідач - ФО-підприємець ОСОБА_2, не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу б/н від 12.03.2014 р., в якій посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

Скаржник вказує, що для визначення початкового строку нарахування процентів за користування чужими коштами, суду першої інстанції слід було встановити не час , з якого грошові кошти знаходилися у Скаржника безпідставно, а встановити час (момент) , коли Відповідач дізнався або міг дізнатися про володіння грошовим коштами Позивача без достатньої правової підстави. При цьому зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази існування між сторонами цивільно-правових відносин, а майбутня співпраця, про яку йдеться в оскаржуваному рішенні, підтверджується лише поясненнями представника Позивача та рішенням суду у іншій справі, в якому в описовій частині відображені знову ж таки пояснення представника Позивача.

Крім цього, Скаржник також зазначає, що місцевим судом залишено поза увагою той факт, що згідно ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов»язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках , розмірах та порядку, визначених законом або договором. Ані умовами майбутньої співпраці (про існування якої стверджує Позивач) ані законом, зокрема ст. ст. 536, 1214 не визначено розмір процентів за користування чужими коштами, сплаченими Позивачем в якості оплати, як він зазначає, майбутньої співпраці.

Також Скаржник вказує, що якщо місцевий суд і припустився висновку щодо задоволення позовних вимог, то він повинен був би взяти до уваги вимогу від 16.04.2013 р. про повернення перерахованих коштів в сумі 185 000 грн., надіслану Позивачем Відповідачу, з отриманням якої Відповідач і міг дізнатися про можливе безпідставне перебування у нього коштів Позивача в сумі 185 000 грн., оскільки отримано вказані кошти Відповідачем не безпідставно, що не заперечується Позивачем

Дані обставини Скаржник вважає безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та просить прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у відзиві (вх. № суду 01-04/2406/14 від 05.05.2014 р.) заперечує доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2013 р. у справі №909/580/13 встановлено юридичний факт, який має приюдиційне значення і в даній справі, а саме, що Відповідач з жовтня 2011 р. безпідставно утримував у себе грошові кошти Позивача, тому вважає необгрунтованими посилання Скаржника, про те, що відсотки за користування чужими грошовими коштами можна рахувати лише з 16.04.2013 р. тобто з моменту вимоги, оскільки він не міг не знати, що кошти, які він отримав зберігаються безпідставно, адже жодних послуг за ці кошти, останній Позивачу не надав. Враховуючи, що сторонами договору підписано не було, відповідно, ним і не могло бути передбачено розмір процентів за користування чужими грошима , а відтак, в даному випадку, слід застосувати положення ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.14 р. відновлено фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 строк подання апеляційної скарги б/н від 12.03.14 р. (вх. №ЛАГС 01-05/1208/14 від 19.03.2014 р.) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 р. у справі №909/989/13 (а.с.46).

Також ухвалою від 21.03.14 р. прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 р. у справі №909/989/13 та призначено до розгляду на 31.03.14 р. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів Гриців В.М., Данко Л.С.

28.03.14 р. в канцелярію суду від Позивача поступило клопотання, вх. № суду 01-04/1825/14 про відкладення розгляду справи в зв»язку з неможливістю забезпечити участі уповноваженого представника.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 р. відкладено розгляд справи №909/989/19 в судове засідання на 05.05.2014 р.

В подальшому, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 р. розгляд справи відкладено в судове засідання на 19.05.2014 р. (а.с.72-73).

16.05.2014 р. Позивачем подано для долучення до матеріалів справи згідно супровідного листа б/н від 14.05.2014 р. вимогу претензію від 16.04.2013 р. (а.с.78-79).

19.05.2014 р. Відповідачем подано пояснення щодо додаткових доказів (вх. № суду 01-04/2758/14), в яких останній вказує, що вимога, яка надана Позивачем датована 15.04.2013 р., яка на момент пред»явлення позову і на момент прийняття оскаржуваного рішення існувала, і не була надана Позивачем місцевому господарському суду. Відтак процесуального права щодо прийняття вказаного доказу та надання йому правової оцінки у суду апеляційної інстанції немає, оскільки відсутнє обґрунтування неможливості подання вказаної вимоги суду першої інстанції.

В судовому засіданні 19.05.2014 р., заслухавши пояснення сторін, суд ухвалив оголосити перерву до 02.06.2014 р. з метою повного та всестороннього дослідження всіх матеріалів та обставин справи.

02.06.2014 р. в канцелярію суду від Позивача поступила заява про долучення доказів і відкладення розгляду справи. Позивачем долучено конверт (а.с.88) який направлявся ОСОБА_2 з претензією і актом, на якому стоїть відмітка про його повернення у зв»язку із відсутністю такого адресата по місцю проживання. При цьому зазначає, що документ надсилався Відповідачу за адресою, зазначеною в його паспорті (прописка) і в свідоцтві про реєстрацію фізичної особи підприємця, а саме: АДРЕСА_1.

Судова колегія ухвалила клопотання про відкладення розгляду справи відхилити з огляду на наступне:

Апеляційне провадження у справі №909/989/13 порушено ухвалою суду від 21.03.2014 р. (а.с.47).

У відповідності до ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Згідно ч. 3 ст. 86 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити розгляд спору, але не більше ніж як на 15 днів.

В судовому засіданні 19.05.2014 р., згідно клопотання сторін (а.с.84), судом, в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи №909/989/13.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін в попередніх судових засіданнях, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З позовної заяви (а.с.7-9) та пояснень представників сторін вбачається, що протягом липня-жовтня 2011 р. ПП «Валар Плюс» перерахувало на рахунок Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 185 000 грн. , в рахунок попередніх домовленостей на предмет майбутньої співпраці.

Договору, як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи, сторонами не укладено та послуг з перевезення продукції Відповідачем не здійснено.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2013 р. у справі №909/580/13 стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ПП «Валар Плюс» 185 000,00 грн. та 3 700,00 грн. судового збору (а.с.13-15).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 р. рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2013 р. у справі №909/580/13 залишено без змін, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 без задоволення.

ФОП ОСОБА_2 оскаржив постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 р. в касаційному порядку. Ухвалою Вищого господарського суду від 16.05.2014 така прийнята до розгляду і призначена на 27.05.2014 р. В подальшому, ухвалою Вищого господарського суду від 27.05.2014 р. відкладена в судове засідання на 10.06.2014 р.

ПП «Валар Плюс» в позовній заяві як на підставу стягнення процентів за користування чужими коштами (а.с.7-9) посилається на положення ч. 1 ст. 1212 ЦК України, згідно норм якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді коли підстава, на якій воно було набуте згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача, майна потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Крім цього, як стверджує Позивач, жодних послуг ФОП ОСОБА_2 протягом липня-жовтня 2011 р. не надав, а відтак вважає, що з листопада 2011 р. ним кошти утримувалися безпідставно і він не міг про це не знати.

Позивач посилається на ч. 3 ст. 1214 та ст. 536 ЦК України, з норм яких вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов»язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, враховуючи те, що договірних відносин між сторонами не виникло і розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено, Позивач вважає, що слід застосувати приписи ст. 536 ЦК України в поєднанні зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цього, ПП «Валар Плюс» просить стягнути з Відповідача 3% річних за весь час користування грошовими коштами Позивача тобто з 01.11.2011 р. по 01.09.2013 р., що становить 10 125 грн. і з чим погодився місцевий господарський суд в в рішенні по даній справі.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія керувалась наступним:

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.1.3. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші , є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Крім цього в п.6.3. вищевказаної Постанови Пленуму ВГС України зазначено, що якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то приписи частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов»язання.

У відповідності до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін ) його виконання , то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов»язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію , яка неминуче має настати , підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржника не встановлений або визначений моментом пред»явлення вимоги , кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов»язок у семиденний строк від дня пред»явлення вимоги, якщо обов»язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Представник ПП «Валар Плюс» в судових засіданнях Львівського апеляційного господарського суду стверджував, що Позивач звернувся до ФОП ОСОБА_2 з вимогою-претензією від 16.04.2013 р. про повернення коштів в сумі 185 000 грн. (а.с.79), а представник ФОП ОСОБА_2 наголошував на тому, що не одержував претензії про повернення коштів.

Судовою колегією, при розгляді справи витребувано названу вище претензію, копія якої подана Позивачем (а.с.79). 02.06.2014 р. з клопотанням про відкладення розгляду справи. Представником ПП «Валар Плюс» долучено конверт, який, на його думку, є доказом її надсилання.

У відповідності до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі

У відповідності до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин , на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини , які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З долученого Позивачем конверту (а.с.88) вбачається, що ПП «Валар плюс» надіслав ФОП ОСОБА_2 кореспонденцію, яка 20.04.2013 р. була повернута поштовим відділенням відправнику з відміткою «за зазначеною адресою не проживає». Дату надіслання такої кореспонденції згідно штампу поштового відділення встановити неможливо.

З наведеного вище слідує, що Відповідач дійсно не одержував кореспонденції від Позивача, яка містилась у зазначеному конверті. Однак, доказів, що в зазначеному вище конверті була надіслана саме претензія від 16.04.2013 р., суду не надано.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання , на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведені вище обставини, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні спору прийшов до хибного висновку про настання терміну виконання грошового зобов»язання.

У п. 1 Постанови Пленуму ВГС України «Про судове рішення» від 23.03.2012, № 6 зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В даному випадку, місцевий господарський суд вірно вказавши про відсутність між сторонами договірних відносин, всупереч вимогам ст. 530 ЦК України прийшов до помилкового висновку про виникнення обов»язку Відповідача повернути кошти Позивачу відразу після їх поступлення.

Матеріалами справи не доведено факту звернення Позивача з вимогою до Відповідача про повернення коштів у встановлений законом спосіб , а тому і звернення в суд з таким позовом, судова колегія вважає передчасним.

У відповідності до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З наявних в матеріалах справи довідок про списання коштів (а.с.16-19) вбачається, що підставою перерахування коштів ФОП ОСОБА_2 Приватним підприємством «Валар Плюс» вказує договір №1 від 25.06.2011 р. який сторонами в письмовому вигляді так і не був укладений, а тому неможливо встановити дійсної мети перерахування коштів, терміну їх повернення та цільового використання.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про недоведеність обставин, що мають значення для справи , які місцевий господарський суд визнав встановленими , що є підставою для скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області на підставі ст. 104 ГПК України.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу задоволено, витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Позивача. Судові витрати по розгляду позовної заяви покласти на Позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 б/н від 12.03.2014 р. (вх. №ЛАГС 01-05/1208/14 від 19.03.2014 р.) задоволити .

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 р. у справі №909/989/13 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Валар Плюс», с. Підмихайля Івано-Франківської області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Калуш, Івано-Франківської області про стягнення 10 125,00 грн. процентів за користування чужими коштами.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Валар плюс» с. Підмихайля Івано-Франківської області (вул. Скородинського, 201, с. Підмихайля, Калуський район, Івано-Франківської області, 77352 код 34465267) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) - 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

7. Справу №909/989/13 повернути Господарському суду Івано-Франківської області.

повний текст постанови підписано 04.06.2014р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Гриців В.М.