Постанова

від 04.06.2014 по справі 905/7386/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 905/7386/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків (м. Київ) на постанову та постановувід 02.04.2014 р. Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2013 р. господарського суду Донецької області у справі№ 905/7386/13 господарського суду Донецької області

за заявою боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "АНКОН ТАЙМ", м. Донецьк провизнання банкрутом ліквідатор голова ліквідаційної комісії Челах Д.О.

в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "УкрСиббанк"Ігнатенко В.Л., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.10.2013 року, що винесена у справі № 905/7386/13, прийнято до розгляду заяву про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "АНКОН ТАЙМ" (далі - Боржник,Товариство) за заявою останнього в порядку норм ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.11.2013 року порушено провадження у справі про банкрутство Товариства, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, справу призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.

Постановою господарського суду Донецької області від 08.11.2013 року (суддя - А.І. Гурова) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а обов'язки ліквідатором покладені на голову ліквідаційної комісії - Челах Д.О.

Не погодившись із цією постановою суду, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі-Банк) звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Донецької області від 08.11.2013 року та припинити провадження у справі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року (головуючий суддя - Богатир К.В., судді: Дучал Н.М., Ушенко Л.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 08.11.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як постанову господарського суду Донецької області від 08.11.2013 року, так і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 104, 105 Цивільного кодексу України, ст.ст. 38, 95 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Вищий господарський суд України відхиляє подане 04.06.2014 року Боржником (за підписом представника - М.В. Мухопад) письмове клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки в ухвалі від 28.05.2014 року про порушення касаційного провадження за скаргою Банку та призначення її до розгляду на 04.06.2014 року об 11 год. 20 хв. вказано, що нез'явлення представників сторін у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційних скарг. До того ж, касаційний суд звертає увагу, що згадане клопотання від імені Боржника було поданого до касаційного суду та здано до відділу канцелярії касаційного суду нарочно. Додані ж до касаційної скарги докази направлення Банком копії касаційної скарги (опис вкладення у цінний лист та поштова квитанція від 22.04.2014 року) підтверджують завчасне направлення копії касаційної скарги Боржнику за визначеною останнім адресою - 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 20.

У зв'язку із викладеним у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для відкладення розгляду вказаної касаційної скарги.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, приймаючи постанову про визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство, суд першої інстанції вивчив обставини, які підтверджують неможливість Боржника розрахуватися зі всіма кредиторами, та розглянув надані ним документи, та за результатами розгляду дійшов висновку про наявність підстав для визнання його банкрутом відповідно до положень ст. 95 Закону про банкрутство. При цьому, місцевий суд поклав обов'язки ліквідатора Боржника на голову ліквідаційної комісії Товариства із встановленням останньому заробітної плати в розмірі 2 мінімальних заробітних плат. Такі висновки у повному обсязі були підтримані апеляційним судом, який додав, що інтереси Банку у даній справі не були порушені, оскільки заява останнього із кредиторськими вимогами до Боржника була прийнята судом до розгляду, а дотримання вимог щодо безспірності кредиторських вимог для порушення провадження за особливостями, передбаченими ст. 95 Закону про банкрутство, не вимагається.

Однак, Вищий господарський суд України не погоджується із такими висновками судів, оскільки вони зроблені з невірним застосуванням норм діючого законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 95 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Такий порядок передбачений нормами ч. 3 ст. 110, ст. 111 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також нормами ст. 60 Господарського кодексу України (далі - ГК України), норми яких містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи (суб'єкта господарювання).

Особлива процедура, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами .

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 95 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Такі передумови полягають у наступному:

Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою. Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі переданого у заставу майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника. Аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України, а також повідомлення явних кредиторів персонально у письмовій формі про ліквідацію юридичної особи боржника (ч. 3 ст. 60 ГК України) з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах). Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 11 Закону про банкрутство. Повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства - ч. 7 ст. 111 ЦК України та ч. 3 ст. 60 ГК України.

Дотримання визначених вимог та сукупність вказаних дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону про банкрутство та складає предмет спору у справі про банкрутство за особливою процедурою , що порушується в порядку норм означеної статті.

При цьому, колегія суддів зауважує, що необхідною та обов'язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство та визнання боржника банкрутом відповідної до цієї статті є додання та наявність доказів на підтвердження всіх передумов для порушення провадження в порядку означеної статті саме на момент звернення боржника із відповідною заявою .

Втім, приймаючи постанову про визнання Товариства банкрутом, а апеляційний суд підтримавши висновки в цій постанові, в порушення згаданих норм - зокрема ч. 3 ст. 11 та ч. 3 ст. 60 ГК України, не надали правову оцінку тому, що Боржником в заяві про порушення справи про банкрутство взагалі не було вказано про наявність кредиторської заборгованості перед Банком за укладеною з ним кредитною угодою (відомості про що містяться у фінансових та бухгалтерських документах Боржника, за результатами аналізу яких складається проміжний ліквідаційний баланс). А також не було надано доказів направлення цьому Банку повідомлення про прийняте власниками рішення від 20.05.2013 року про ліквідацію Товариства (т. 1 а.с. 22).

Крім цього, як вже було зазначено вище, у разі проведення досудової процедури ліквідації суб'єкта господарювання та подальшого ініціювання щодо нього справи про банкрутство за особливостями, передбаченими нормами ст. 95 Закону про банкрутство, однією із вимог є повідомлення податкового органу, як відомого кредитора, про рішення власника боржника про ліквідацію останнього. При цьому, виходячи з приписів ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України однією із умов щодо повідомлення податкового органу про ліквідацію юридичної особи є здійснення персонального письмового повідомлення цього органу про припинення діяльності та ліквідацію вказаної юридичної особи, а також дотримання двомісячного терміну з дня опублікування рішення щодо припинення юридичної особи та повідомлення податкового органу щодо рішення про ліквідацію цієї особи, протягом якого кредитори можуть заявити свої вимоги до цієї юридичної особи. Між тим судами не було встановлено факту здійснення ліквідаційною комісією Боржника в досудовому порядку вказаного повідомлення податкового органу, а з матеріалів справи не вбачається надання відповідного доказу (довідка форми 8-ОПП тощо).

До викладеного слід додати, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що призначаючи справу до розгляду в судовому засіданні ухвалою від 04.11.2013 року про порушення провадження у справі, місцевий суд не дотримав вимог щодо строків, встановлених нормами ч. 2 ст. 95 Закону про банкрутство (т. 1 а.с. 87-88), а постанова про визнання Боржника банкрутом була винесена через чотири дні після ухвалення рішення про порушення провадження у даній справі.

Викладене у сукупності свідчить, що складення наданого у справі проміжного ліквідаційного балансу Товариства (т. 1 а.с. 31) відбулось з порушенням норм ч. 8 ст. 111 Цивільного кодексу України, а відомості в цьому балансі не відповідають обставинам справи.

Наявність вказаних обставин, що мають бути підтверджені відповідними доказами, має істотне значення, оскільки, як вже було зазначено вище, є підставою та передумовою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону про банкрутство. Проте суд першої інстанцій зробив висновок про правомірність порушення та здійснення провадження у справі про банкрутство Товариства в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство та визнання його банкрутом, не звернувши уваги на визначені вище обставини та порушивши норми ст.ст. 105, 110, 111 ЦК України, ст. 60 ГК України та ст. 11 Закону про банкрутство.

У зв'язку із зазначеним, висновок суду першої інстанції про визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство є таким, що зроблений за відсутністю обов'язкових передумов та обставин, не підтверджених доказами у справі, за яких, відповідно до законодавства порушується та здійснюється провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство.

Суд же апеляційної інстанції на це уваги не звернув та, здійснюючи апеляційне провадження у справі, не врахував викладені вище положення в п. 36 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" від 18.12.2009 року № 15.

Пунктом 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України, справа про банкрутство Товариства порушена безпідставно за відсутністю предмету спору у справі про банкрутство Боржника.

Статтею 111 9 ГПК України, яка визначає повноваження касаційної інстанції, передбачено право суду касаційної інстанції скасувати рішення першої інстанції та припинити провадження у справі.

За таких обставин оскаржувані постанови судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, як незаконні, а провадження у справі про банкрутство Товариства -припиненню, як безпідставно порушене.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст. 60 Господарського кодексу України та ст.ст. 33, 34, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2014 р. та постанову господарського суду Донецької області від 08.11.2013 р. у справі № 905/7386/13 скасувати.

3. Припинити провадження у справі № 905/7386/13 про банкрутство ТОВ "АНКОН ТАЙМ".

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 05.06.2014 року.