Рішення

від 02.06.2014 по справі 1307/2-22/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1307/2-22/11 Головуючий у 1 інстанції: Цюмрак М.Д.

Провадження № 22-ц/783/2429/14 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 37

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ясиновської Я.М.

з участю: представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відповідачки

ОСОБА_4, відповідачки ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: державний нотаріус Жидачівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2013 року задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відносно визнання заповіту недійсним та визнання недійсним свідоцтва про право власності в порядку спадкування.

Визнано заповіт, складений від імені ОСОБА_7, який посвідчений 18.11.2008 року секретарем Вільхівецької сільської ради Жидачівського району Львівської області в користь ОСОБА_5, недійсним.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 14.10.2009 року державним нотаріусом Жидачівської державної нотаріальної контори Матусек В.В. на ім'я ОСОБА_5 на три грошові вклади, що знаходяться в філії - Жидачівському відділенні №6313/04 с.Вільхівці ВАТ "Ощадбанк" на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, а також двох компенсаційних рахунках, що знаходяться в філії-Жидачівському відділенні №6313/04 с. Вільхівці ВАТ "Ощадбанк" на рахунках НОМЕР_3 та НОМЕР_4, належних ОСОБА_7, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 14.10.2009 року державним нотаріусом Жидачівської нотаріальної контори Матусик В.В. на ім'я ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 1,7001 га, кадастрові номери: 4621585900:04:000:0024 - сінокос та 4621585900:05:000:0010 - рілля, відведеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вільхівецької сільської ради Жидачівського району Львівської області, яка належала померлому ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії III - ЛВ №060925, виданого 09.12.2002 року, недійсними.

Визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1, а також переведено на неї права забудовника на 1/2 частину незавершеного будинковолодіння по АДРЕСА_2, які залишилися після смерті її брата ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

В позові ОСОБА_2 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на будинковолодіння по АДРЕСА_1 та на незавершений будівництвом будинок по АДРЕСА_2 після смерті її сина ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, відмовлено.

Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_5.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням і неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Вважає, що суд першої інстанції недостовірно виклав пояснення свідків в судовому рішенні. Вказує, що на час вчинення заповіту ОСОБА_7 не призначали сильнодіючих наркотичних чи седативних препаратів. Крім того зазначає, що непідтвердженими є посилання експерта та районного суду на те, що 18.11.2008 року стан здоров'я ОСОБА_7 погіршився, оскільки відповідно до запису лікаря в медичній картці № 7828 стаціонарного хворого останній перебував на стаціонарному лікуванні Стрийської ЦРЛ та 17.11.2008 року був виписаний з покращенням здоров'я. Звертає увагу суду на те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_4 не проживала постійно з спадкодавцем, не зверталася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та не подала жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Апелянт також вказує на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, зокрема щодо прийняття збільшеної в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_4 за вх. №7405/13 від 17.12.2013 року на стадії судових дебатів, які були розпочаті 11.12.2013 року.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та «змінити рішення, яким у позові відмовити повністю».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно із ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами 1,2 ст.1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою(частина третя ст.46 цього Кодексу).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7, а тому після його смерті відкрилась спадщина.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом(ст.1217 ЦК України).

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до заповіту, складеного 18.11.2008 року ОСОБА_7, на випадок своєї смерті він зробив таке розпорядження: все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати на день його смерті і на що за законом матиме право, він заповідає сестрі ОСОБА_5.

Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Оскільки ОСОБА_2 є матір'ю померлого ОСОБА_7, то вона належать до спадкоємців першої черги за законом, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є спадкоємцями за законом другої черги, так як є його сестрами.

Частинами 1,2 ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

31.01.2009 року ОСОБА_2 подала до Жидачівської державної нотаріальної контори заяву, з якої вбачається, що їй відомо про відкриття спадщини після смерті її сина ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, однак вона цією заявою повідомляє, що спадщину не приймає і на її оформлення не претендує. Відмовляється і від належної їй за законом обов'язкової частки в спадщині в користь сестри померлого - ОСОБА_5.

Того ж самого числа заяву аналогічного змісту подав батько померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_11(помер ІНФОРМАЦІЯ_4).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2, відмовившись від спадщини після смерті ОСОБА_7, не має права на визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на майно померлого в судовому порядку.

Позивач ОСОБА_4 із померлим спадкодавцем ОСОБА_7 не проживала, доказів того, що вона у визначений законом шестимісячний строк подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після його смерті нею не подано.

Частиною 3 ст.1272 ЦК України визначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Однак, ОСОБА_4 і до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 не зверталась.

Згідно ч.1 ст.1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_4 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7, то у суду не було жодних правових підстав для задоволення її позову та визнання за нею права власності на одну другу частку спірного спадкового майна в судовому порядку.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 просили визнати заповіт, укладений ОСОБА_7, недійсним, покликаючись на те, що його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі, так як за станом здоров'я він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 2,3 ст.203 ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Згідно ч.2 ст.1257ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно акту №1011 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи, проведеної експертами комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», на час складання заповіту 18.11.3008 року у ОСОБА_7 спостерігався синдром порушеної свідомості по типу оглушення (обнубуляції) інтоксикаційного ґенезу термінальної стадії важкого онкологічного захворювання, тому у вказаний період часу він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Такий же висновок зроблений експертами за результатами проведення додаткової амбулаторної, посмертної судово-психіатричної експертизи, що стверджується актом №605 від 0507.2012 року.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно роз'яснень, наданих у п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач є відповідальним за це.

В рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року в справі №1-10/2004 Конституційний суд України визначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

На думку судової колегії, враховуючи те, що ОСОБА_2 у визначений законом строк відмовилась від прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_7, а ОСОБА_4 не прийняла спадщини після його смерті, то висновки суду першої інстанції щодо задоволення їх позовів у частині визнання недійсним заповіту є помилковими, так як будь - які їх законні права не порушені.

Статтею 193 ЦПК України визначено, що у судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. У судових дебатах першим надається слово позивачеві та його представникові. За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники. Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Однак, районний суд грубо порушив вимоги даної норми права.

Так, у судовому засіданні 11.12.2013 року, перейшовши до судових дебатів, суд надав слово у дебатах представнику позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відповідачу ОСОБА_5 та її представникам - ОСОБА_12 та ОСОБА_6 та оголосив перерву до 20.12.2013 року.

20.12.2013 року в судовому засіданні головуючий вручив учасникам процесу позовну заяву (додаткову) ОСОБА_4, яка надійшла до суду 17.12.2013 року, а справу у зв'язку із цим відклав на 24.12.2013 року.

Оскільки 24.12.2013 року в судове засідання не з'явилась відповідач ОСОБА_5 та її представники, то суд ухвалив розгляд справи відкласти на 27.12.2013 року.

У судовому засіданні 27.12.2013 року було надано слово для виступу в дебатах лише «позивачу: ОСОБА_4».

І хоча у позовній заяві, поданій ОСОБА_4 до суду 17.12.2013 року, містилася нова позовна вимога, а саме визнати за нею право забудовника на незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2, тобто було збільшено позовні вимоги, суд у порушення вимог ст.193 ЦПК України прийняв дану позовну заяву і вирішив по суті нову позовну вимогу абсолютно не досліджуючи її, не з'ясувавши відношення інших учасників процесу до цієї частини позовних вимог та не маючи жодних доказів того, що померлий ОСОБА_7 взагалі мав право забудовника, у якому стані готовності знаходиться це незавершене будівництво та чи не є воно самочинним.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, то у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2013 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_4 скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: державний нотаріус Жидачівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно

У решті рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: