Ухвала

від 21.05.2014 по справі 2а-1670/537/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2014 р. м. Київ К/9991/63692/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012

у справі № 2а-1670/537/12

за позовом Приватного підприємства «Сігма-Кабель»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Сігма-Кабель» (надалі - позивач, ПП «Сігма-Кабель») звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (надалі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.11.2011 № 0003112301 та № 0003122301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012, адміністративний позов ПП «Сігма-Кабель» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 № 0003122301, та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 № 0003112301 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств розмірі 77 736, 25 грн., у тому числі основний платіж - 62 189, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 15 547, 25 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку ПП «Сігма-Кабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011, за результатами якої 09.11.2011 складено акт № 8652/23-02/22531407 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 135.1 ст. 135, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 20 643,00 грн., п. 5.1, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, у результаті чого занижено податку на прибуток в сумі 69 975,00 грн.; п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 55 980,00 грн.

На підставі акта відповідачем 22.11.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003112301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 98 380,25 грн., з яких за основним платежем 82 832,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 15 548,25 грн., та № 0003122301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60 227,50 грн., у т.ч. за основним платежем 48 182,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 045,50 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем приписів п. 135.1 ст. 135, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, п. 5.1., п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не знайшли свого документального підтвердження під час розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до частини першої підрозділу 4 Особливості справляння податку на прибуток підприємств, розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Починаючи з 1 січня 2011 року, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Із аналізу наведених норм вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, оформлені відповідно до вимог податкового законодавства, та видані за реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 25.01.2008 між ПП «Сігма-Кабель» та ТОВ «ЕСТ-Плюс» було укладено договір поставки № ОТ/4806, за умовами якого останній зобов'язався поставити та передати у власність ПП «Сігма-Кабель» електротехнічну продукцію, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити її.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «ЕСТ-Плюс» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та мало статус платника податку на додану вартість.

Факт виконання умов договору підтверджено: банківськими виписками, видатковими та податковими накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, звіт про партії товарів, взаєморозрахунки з постачальниками.

На підтвердження подальшого використання у своїй господарській діяльності товарів, отриманих на підставі спірного договору, позивачем були надані договори подальшої реалізації електротехнічної продукції ЗАТ «Великобагачанський комбікормовий завод», ПП «Мірус Компані», ВГФ «СПМК-516 ЛТД», ТОВ «Октан», ПП «Альфа-капітал», ТОВ «Украгросоюз КСМ», Карлівському нафто-газорозвідувальної експедиції глибокого буріння, ТОВ «Ранок», ВАТ НДКТІ «Емальхіммаш і НТ Колан», ЗАТ «Мостобудівельне управління № 8», ТОВ «Автоматорна компанія», ТОВ «Лтава-2», ПОКППТХ «Полтаватеплоенерго», СТОВ ім. Калашника, Полтавській філії ВАТ «Укртелеком», Онкологічному диспансеру, ПП «Мегапол», ВАТ «Комбінат виробничих підприємств» та іншим.

Виконання господарських операцій з наведеними контрагентами підтверджується копіями видаткових накладних за період з 25.07.2008 по 31.12.2010, довіреностями, звітами про обіг товару, які також долучені до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ЕСТ-Плюс» підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому оскільки за договором поставки від 25.01.2008 № ОТ/4806 обов'язок поставити товар було покладено на ТОВ «ЕСТ-Плюс», наявність у позивача товарно-транспортних накладних не було обов'язковою умовою для підтвердження факту виконання господарських операцій. Крім того, наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковою умовою для підтвердження формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат підприємства.

При цьому слід зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав та не довів законності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 у справі № 2а-1670/537/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна