Рішення

від 11.06.2014 по справі 40/270пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.06.2014 Справа № 40/270пд

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сич Ю.В., судді Уханьової О.О., судді Осадчої А.М.

при секретарі судового засідання Толкунової Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром", м. Донецьк

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг", м. Київ

про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 25.03.08 р. № 025-03/2008.

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донспецпром", м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг", м. Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 25.03.08 р. № 025-03/2008.

Рішенням господарського суду від 21.04.2010 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром" до товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 25.03.08р. №025-03/2008 задоволені.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2011 року рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2011 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2011 року у справі № 40/270пд скасовано, справа № 40/270пд направлена на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Відповідно до змісту вищевказаної постанови Вищого господарського суду України суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Ухвалою від 17.11.2011 р. справу прийнято до провадження судді Демідової П.В. у відповідності до авторозподілу автоматизованої системи "Документообігу суду" та призначено до розгляду на 20.12.2011р. У відповідності до розпорядження голови господарського суду Донецької області від 11.01.2012 р. справу № 40/270пд, у зв'язку із перебуванням судді Демідової П.В. на лікарняному, передано на розгляд судді Попкову Д.О.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 09.02.2012 р. справа № 40/270пд передана на розгляд судді Сич Ю.В. у зв'язку із знаходженням судді Попкова Д.О. у відпустці.

03.03.2012р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром», м.Донецьк на ухвалу господарського суду Донецької області від 10.12.2010р. про зупинення провадження у справі №40/270пд.

Ухвалою від 05.03.2012р. господарський суд Донецької області зупинив провадження у справі №40/270пд на підставі ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з закінченням апеляційного та касаційного провадження на адресу господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи №40/270пд.

Ухвалою від 02.01.2013р. господарський суд Донецької області поновив провадження у справі та призначив останню до розгляду.

09.01.2013р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром», м.Донецьк на ухвалі господарського суду Донецької області від 05.03.2012р. про зупинення провадження у справі №40/270пд.

Ухвалою від 11.01.2013р. господарський суд Донецької області зупинив провадження у справі №40/270пд на підставі ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з закінченням апеляційного та касаційного провадження на адресу господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи №40/270пд.

Ухвалою від 05.05.2014р. господарський суд поновив провадження та призначив справу №40/270пд до розгляду.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 19.05.2014р. справу №40/270пд передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Сич Ю.В., Осадчої А.М., судді Уханьової О.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що договір фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.2008р. є недійсним, з тих підстав, що між сторонами не досягнуто домовленості стосовно ціни договору, та порядку нарахування та сплати лізингових платежів, зокрема, на думку позивача, не зрозуміло у якій валюті виникає зобов'язання позивача по сплаті лізингових платежів, оскільки у додатках до договору фінансового лізингу (специфікаціях) ціна предмету лізингу зазначається у доларах США, а п.3.6. договору фінансового лізингу визначено, що лізингові платежі вказані в українській гривні.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.2008р., специфікації, договору купівлі-продажу №51 від 25.03.2008р. та специфікації до нього, платіжних доручень №76 від 10.10.2008р., №100 від 10.10.2008р., №3233 від 20.11.2009р., №2298 від 06.07.2010р., бухгалтерської довідки, рахунків на оплату №12902 від 06.10.2010р., №12260 від 23.09.2010р., №11047 від 20.08.2010р., №9750 від 22.06.2010р., №8459 від 25.05.2010р., №7627 від 23.04.2010р., №7007 від 23.03.2010р., №6077 від 24.02.2010р., №5442 від 26.01.2010р., №4691 від 25.12.2009р., №3917 від 26.11.2009р., №3428 від 26.10.2009р., №2989 від 23.09.2009р., №2648 від 25.08.2009р., №2246 від 23.07.2009р., №1872 від 23.06.2009р., №1528 від 25.05.2009р., №1197 від 27.04.2009р., №608 від 24.03.2009р., №422 від 24.02.2009р., №327 від 16.02.2009р., №326 від 16.02.2009р., №325 від 16.02.2009р., №3/1139 від 16.02.2009р., №1/1139 від 25.11.2008р., №1139 від 12.11.2008р., рахунків-фактури №СФ-000976 від 23.10.2008р., №СФ-000765 від 23.09.2008р., №СФ-000588 від 26.08.2008р., №СФ-000427 від 23.07.2008р., №СФ-000268 від 24.06.2008р., №СФ-000172 від 23.05.2008р., №СФ-000144 від 15.05.2008р., видаткової накладної №РН-0000235 від 27.03.2008р., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №875035 від 27.03.2008р., графіку лізингових платежів від 28.03.2008р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ч.3 ст. 215, ч.1 ст. 203, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст. 54, 56-57, п.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 35 Закону України «Про національний банк України», ст. 99 Конституції України, Законом України «Про фінансовий лізинг».

02.12.2010р. відповідачем надано відзив на позовну заяву, за яким останній позов не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами, зокрема: посилання позивача на приписи статті 524 ЦК України відносно того, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні необґрунтоване, оскільки відповідно до вимог пункту 3.6 спірного договору всі розрахунки провадяться в української гривні ; позивач стверджує, що відповідно до вимог частини 3 статті 180 ГК України та приписів статті 6 Закону України „ Про фінансовий лізинг" сторони мали погодити основні умови договору, такі як: ціна, предмет та строк дії договору, однак у договорі відсутня така істотна умова, як ціна; сторони досягли всіх суттєвих умов для договору даного виду, а тому він вважається укладеним, оскільки суб'єкти господарювання вільно на свій розсуд та волевиявлення погодити будь-які умови таких правовідносин. Вказане твердження також необґрунтоване, оскільки згідно вимог статті 6 Закону України „Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору фінансового лізингу є: предмет договору; строк, на який лізингоодержувачу надається право користуватися предметом лізингу ( строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторін має бути досягнуто згоди. Додатком до договору №4 „ Графік платежів" визначено розміри лізингових платежів та строки їх сплати. Ціна предметів лізингу зазначена в Додатку №2 „ Умови фінансування"; сторонами частково виконанні умови договору фінансового лізингу, а саме: з боку відповідача було придбано у власність предмет лізингу та передано їх у користування за актами приймання-передачі позивачу, в свою чергу позивач сплатив адміністративну комісію та частково перераховував лізингові платежі; тобто, сторони вчинили всі необхідні дії для дійсності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а тому спірний договір фінансового лізингу відповідає вимогам законодавства та не містить підстав за законом для визнання його недійсним; позивач зловживав своїми процесуальним правами, звертаючись до суду з великою кількістю необґрунтованих заяв та клопотань з метою втягнути суд в обговорення питань, які не відносяться до предмету спору. На підтвердження своїх доводів відповідачем надано для долучення до матеріалів справи копію акту прийому-передачі від 28.03.2008р.

20.04.2011р. позивачем надано доповнення до позовної заяви, за яким зазначено, що не можуть бути визнані як прийнятні і положення п.3.6. відносно решти платежів, встановлення яких ч.2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносить до істотних умов, оскільки не змінювалася складова лізингового платежу з відшкодуванням частини вартості предмету лізингу, визначеного за формулою, в якій, окрім власне елементу з відшкодування частини вартості майна, визначеної в доларах США, застосовуються і певні змінювані коефіцієнти, спрямовані на збільшення суми платежу. Також зазначено, що передбачений п.3.5. порядок визначення лізингового платежу, за яким безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем предмету лізингу вартість такого предмету, через запровадження непередбаченої ч.2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» додаткової винагороди лізингодавця спрямований (порядок) на безпідставне збагачення останнього.

16.01.2012р. відповідачем надано письмові пояснення, за якими зазначено, що на час прийняття господарським судом Донецької області рішення від 21.04.2011р. у справі №40/270пд існувало рішення цього ж суду у справі №40/360пд від 06.05.2010р., яке вступило в законну силу згідно з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2010р., про вирішення господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України є підставою для припинення провадження у справі. На підтвердження своїх доводів відповідачем надано для долучення до матеріалів справи копії рішення господарського суду Донецької області від 06.05.2010р. по справі №40/360пд, постанови Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2010р. по справі №40360пд, рішення господарського суду від 06.05.2010р. по справі №40/356пд, постанови Вищого господарського суду України від 27.10.2011р. по справі №40/271пд.

Сторони повідомлені ухвалами суду про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, явку уповноважених представників у судові засідання сторони не забезпечили.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив наступне:

25.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хюпо-Адріа-Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донспецпром» (лізингоодержувач) укладено договір фінансово лізингу №025-03/2008 (далі - Договір), за умовами якого лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно о встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у специфікації, та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем (п.1.1. Договору).

Відповідно до специфікації (додаток №1/1 до Договору) предметом лізингу є: каток ґрунтовий вібраційний модель Bomag BW151 AD-4 у кількості 2 (двох) одиниць (загальна вартість: 253500,00 доларів США, в тому числі ПДВ 20%, в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день здійснення лізингодавцем оплати за предмет лізингу покупцю), Автогрейд New Holland F 106.6B 4W у кількості 1 (одна) одиниця (загальна вартість: 245350,00грн. доларів США, в тому числі ПДВ 20%, в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день здійснення лізингодавцем оплати за предмет лізингу покупцю), баштовий кран LINDEN-COMANSA 10LC140 у кількості 1 (одна) одиниця (загальна вартість: 459410,00 доларів США, в тому числі ПДВ 20%, в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день здійснення лізингодавцем оплати за предмет лізингу покупцю).

Пунктом 3.1 Договору передбачено порядок внесення лізингових платежів. Так, всі платежі, що здійснюються на підставі Договору Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому договорі та графіку платежів, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін.

З моменту сплати Лізингодавцем авансового платежу продавцю до дати передачі Лізингоодержувач щомісячно сплачує Лізингодавцю комісію за попереднє фінансування (пункт 3.5 Договору). Лізингові платежі вказані в української гривні на день підписання Додатку №4/1 ( Графіку платежів). В подальшому Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно виставленим йому рахункам в української гривні, які можуть корегуватися відповідно п.п. 3.11, 3.14, 3.15 вказаного Договору. Лізингові платежі розраховуються за формулою:

Лізинговий платіж n-го періоду розраховується як:

· LPn=(PI +RV n-1 x Ir) x R NBU, де:

ь LPn - сума лізингового платежу, грн.;

ь PI - сума відшкодування частини вартості предмету лізингу, грн.;

ь RV n-1 - частина вартості предмету лізингу, що залишилася до відшкодування, грн.;

ь Ir - відсоткова ставка лізингу, %;

ь n - номер лізингового платежу;

ь R NBU - коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу грн. /дол.. США НБУ, між датою укладення цього договору та датою, що передує даті лізингового платежу.

Додатково в цьому пункті Договору визначено винагорода Лізингодавця (проценти або комісія), яка розраховується за формулою:

· LFn = LPn - PI, де:

ь LF - винагорода Лізингодавця ( проценти або комісії), грн.;

ь LP - сума лізингового платежу;

ь PI - сума відшкодування частини вартості предмету лізингу, грн.

Окрім зазначених обов'язкових валютних коригувань лізингових платежів п.п. 3.11 і 3.14. спірного договору передбачають можливість зміни (збільшення на суму ПДВ) суми винагороди в залежності від наявності факту її перевищення подвійної облікової ставки НБУ та збільшення розміру лізингових платежів в залежності від: зміни розміру збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют; переоцінки предмету лізингу, яка була здійснена внаслідок прийняття чи внесення змін в діючі нормативно-правові акти; встановлення органами державної влади нових обов'язкових платежів, зборів й інших відрахувань, безпосередньо пов'язаних з наданням послуг фінансового лізингу за даними договором.

Між позивачем та відповідачем в перебігу договірних відносин укладались додаткові угоди до договору фінансового лізингу, якими вносилися зміни щодо графіків платежів, та визначалися платежі за окремими лізинговими періодами виходячи із значення валютного курсу НБУ станом на певні дати, проте положення вказаних вище умов п.п. 3.5 і 3.6. договору стосовно методології розрахунку конкретних платежів в залежності від валютної конвертації сум платежів, визначених в доларах США в графіках залишилися не змінними. Більш того, у всіх представлених редакціях графіків платежів суми до сплати визначені одночасно в доларах США і в гривнях, і відносно останніх міститься застереження про їх коригування за привалами розділу 3 спірного договору фінансового лізингу.

25 березня 2008 року на виконання вимог пункту 1.1 договору фінансового лізингу №025-03/2008, було укладено договір купівлі-продажу №51, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю „ Донспецпром", далі Продавець, зобов'язаний продати, а товариство з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ", далі Покупець, зобов'язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (відповідно до договору фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.2008р.). Предметом договору купівлі-продажу є також:

ь каток ґрунтовий вібраційний Bomag BW151 AD -4 ( дві) одиниці;

ь автогрейдер New Holland F 106.6B 4W (одна) одиниця;

ь баштановий кран LINDEN-COMANSA 10LC 140 ( одна) одиниця.

Вартість предмету лізингу за договором купівлі-продажу складає також 4 839 213 грн., з урахуванням ПДВ, що еквівалентно 958 260, 00 доларів США.

У відповідності до п. 4.4. та п. 7.1. договору купівлі-продажу перехід права власності на предмет відчуження, яке одночасно є предметом лізингу за спірним договором, від позивача до відповідача має опосередковуватися складеним між ними актом приймання-передачі.

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу та підпадає під регулювання положень Господарського і Цивільного кодексів України, Закону України «Про фінансовий лізинг».

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, наведена норма не містить вичерпного переліку складової лізингових платежів, про що свідчить підпункт г) частини 2 зазначеної норми, яким сторонам договору фінансового лізингу надана можливість визначення складу лізингових платежів при його укладенні на власний розсуд, а тому узгоджений сторонами у п. 3.6. Договору фінансового лізингу коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу грн./долл. США НБУ, між датою укладення цього договору та датою, що передує даті оплати лізингового платежу, безпідставно кваліфікований позивачем, як неправомірне завищення лізингових платежів, а тому, не може свідчити про невідповідність вказаної умови Договору фінансового лізингу ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», а є свідченням реалізації сторонами права на включення до складу лізингових платежів інших витрат лізингодавця, можливість здійснення чого безпосередньо випливає із підпункту г) частини 2 ст. 16 вказаного Закону, і тим більше не тягне за собою визнання договору, який містить таку умову (сплату комісії за попереднє фінансування) недійсним в цілому.

Вказані положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів, узгоджуються із свободою договору, встановленою в ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149).

Також твердження позивача щодо не досягнення домовленості сторін стовно ціни Договору фінансового лізингу спростовується матеріалами справи та висновками суду, встановленими вище.

Доводи відповідача стосовно того, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2010р. у справі №21/64 задоволено позовні вимоги ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», розірвано договір фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.2008р. та стягнуто на користь останнього 836770,34грн. боргу та 4845161,87грн. збитків, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010р., проте скасовано постановою Вищого господарського суду України, у зв'язку з чим, господарський суд не мав жодних підстав для розгляду позовних вимог, заявлених позивачем, господарським судом не приймаються до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).

За приписами ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи викладене, господарський суд зазначає, що факт розірвання правочину або істотне порушення стороною своїх зобов'язань за правочином, не впливає на предмет доказування у справі про визнання правочину недійсним, оскільки такі юридичні факти як розірвання правочину та визнання його недійсним є різними за механізмами виникнення та наслідками, які створюють в силу свого існування.

Твердження відповідача, що на час прийняття господарським судом Донецької області рішення від 21.04.2011р. у справі №40/270пд існувало рішення цього ж суду у справі №40/360пд від 06.05.2010р., яке вступило в законну силу згідно з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2010р., про вирішення господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України є підставою для припинення провадження у справі, суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до рішення господарського суду Донецької області від 06.05.2010р. по справі №40/356пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром», м. Донецьк до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», м. Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 25.03.08 р. № 025-03/2008 позов обґрунтовано тим, що під час укладення договору сторонами не було досягнуто згоди відносно всіх суттєвих умов, передбачених законом для договорів даного типу, зокрема: договір фінансово лізингу не відповідає частині 4 статті 179 ГК України, а саме - примірному договору, затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технології від 03.03.98р. за №59, та зареєстрований Міністерством юстиції України від 26.03.1998р. за №203/2643, у частині виключення сторонами окремих його умов; сторонами не досягнуто згоди щодо форс-мажорних обставин та заключних положень, які згідно закону повинні бути у договорі фінансового лізингу; сторони не визначили спосіб платежу у розрахунках за договором у національній валюті України - гривні.

Як зазначено вище, підставою даного позову є твердження позивача, що сторонами не досягнуто домовленості стосовно ціни договору, та порядку нарахування та сплати лізингових платежів.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке розроблено відповідно до статті 33 Закону України «Про Національний банк України», визначено порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

За приписами п.2.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, порядок визначення способу платежу визначається з урахуванням приписів вище перелічених нормативно-правових актів, які регулюють сферу суспільних відносин в частині здійснення способів розрахунків між суб'єктами господарювання, фізичними особами та інш.

Порядок нарахування лізингових платежів, як зазначалось вище, відповідно до приписів ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлюється у договорі та представляє собою сукупність складових сум, які включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм, суд дійшов висновку, що такі поняття як «спосіб здійснення розрахунків (спосіб платежу» та «порядок нарахування лізингових платежів» не є тотожними, оскільки є різними за тлумаченням свого визначення, порядком застосування у суспільних відносинах, та регулюються різними нормативно-правовими актами.

Відтак, підстави позову у справі №40/270пд та у справі №40/356пд є різними, у зв'язку із чим, провадження у даній справі не підлягає припиненню відповідно до приписів ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215 , 216 ЦК України, статтями 207 , 208 ГК України .

Зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено у ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз.4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Наразі, позивачем не наведено суду жодних правових підстав щодо невідповідності укладеного Договору вимогам чинного законодавства, що мало б наслідком його недійсність.

Визначення (обчислення) лізингових платежів у іноземній валюті та з урахуванням «коефіцієнту корегування», в основу якого покладено курс гривні стосовно долара США, не суперечать ні чинним приписам ЦК України, ані положенням постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року №1998 «Про удосконалення порядку формування цін» (таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі № 32/242-32/243-32/244-32/245).

З огляду на вказане, судом не встановлено підстав, з наявністю яких законодавство України пов'язує недійсність договору, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром», м. Донецьк до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», м. Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 25.03.08 р. № 025-03/2008. не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.49 ГПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, судові витрати по сплаті державного мита та витрат на іформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 48, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром», м. Донецьк до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», м. Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 25.03.08 р. № 025-03/2008.

У судовому засіданні 11.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2014р.

Головуючий суддя Ю.В. Сич

Суддя А.М. Осадча

Суддя О.О. Уханьова