Ухвала

від 25.03.2014 по справі 2а-5936/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

25 березня 2014 року м. Київ В/800/1261/14

Карася О.В. (головуючого),

Бившевої Л.І., Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

перевіривши заяву Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014 № К/9991/72938/11

у справі № 2а-5936/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Автоцентр"

до 1. Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

2. Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Вищого адміністративного суду України надійшла заява Державної податкової інспекції про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014 № К/9991/72938/11.

Відповідно до ст. 239 1 КАС України (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів"), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239 2 та 240 КАС України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014 № К/9991/72938/11 заявник послався на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми податкового законодавства щодо підтвердження права платника податків на бюджетне відшкодування шляхом проведення зустрічних перевірок контрагентів платника з метою підтвердження сплати останніми податку до бюджету.

На підтвердження зазначеного відповідач надав ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.07.2010 № К-15851/07, від 07.06.2012 К/9991/28974/11, К-20531/08, в яких, на його думку, інакше застосовано одні й ті самі норми права.

Судовими рішеннями від 07.06.2012 К/9991/28974/11, К-20531/08, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, справа по суті не вирішувалась, а направлялась на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід зазначити, що ухвала Вищого адміністративного суду України про скасування ухвалених у справі судами попередніх інстанцій рішень та направлення справи на новий розгляд не розв'язує спір по суті, оскільки застосування норм матеріального права можливе лише на підставі повного і всебічного встановлення обставин справи. Водночас, неповне встановлення обставин справи виключає можливість ствердження того факту, що матеріальні норми були по-різному застосовані саме в подібних відносинах, оскільки зміст цих відносин у такому разі не є остаточно встановленим. Відповідно такі ухвали не можуть переглядатися Верховним Судом України, оскільки в них не відбулося застосування норм матеріального права для розв'язання спору по суті.

У судовому рішенні від 22.07.2010 № К-15851/07, наданого також на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд дійшли висновку, що право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичній надмірній сплаті цього податку до бюджету у ланцюгу постачальників.

Разом з тим, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014 № К/9991/72938/11, про перегляд якої поставлено питання, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що норми податкового права не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту, суми якого у подальшому приймають участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету контрагентами платника по ланцюгу постачання товарів (послуг).

Вказана позиція Вищого адміністративного суду України узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 31.01.2011 (21-47а10) у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за заявою ОДПІ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.05.2010.

Аналізуючи положення Закону № 168/97ВР, Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження у Верховному Суді України.

Керуючись ст. ст. 235-240 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволені вимоги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про допуск справи до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014 № К/9991/72938/11відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Карась О.В.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.