Постанова

від 11.06.2014 по справі 910/275/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 910/275/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гуськовій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Аполло»

на рішення господарського суду міста Києва

від 03.03.2014

у справі №910/275/14 (суддя - Пінчук В.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аполло», м. Київ,

до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Київ,

про стягнення 728 297,69 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Кокольський С.І. - представник (довіреність №175/11.5.2 від 18.04.2014);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аполло» (надалі - ТОВ «Аполло») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (надалі - ПАТ «ВТБ Банк») про стягнення 728 297,69 грн, з яких: 705 420,80 грн - безпідставно списані кошти, 12 556,49 грн - пеня та 10 320,40 грн - 3% річних, вказуючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору №НЮ-6494/18 від 18.05.2011.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.03.2014 у справі №910/275/14 в задоволенні позовних вимог ТОВ «Аполло» було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Аполло» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2014 та прийняти нове, яким стягнути з ПАТ «ВТБ Банк» на користь ТОВ «Аполло» безпідставно списані кошти в сумі 705 420,80 грн, пеню в сумі 12 556,49 грн та 3% річних - 10 320,40 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на те, що рішення місцевого господарського суду є необ'єктивним та необґрунтованим з огляду на неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 19.05.2014.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

19.05.2014 в судовому засіданні колегією суддів в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву на 11.06.2014.

В судове засідання 11.06.2014 позивач свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис його представника в розписці про перерву від 19.05.2014.

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи, що позивач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю через її безпідставність та необґрунтованість, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

11.06.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши, на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та уточнень до неї, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 18.05.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю «Аполло» (в тексті договору - клієнт) та публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (в тексті договору - банк) було укладено договір банківського рахунку №НЮ-6494/18 (надалі - договір банківського рахунку), відповідно до умов якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок в національній та іноземних валютах згідно із заявами клієнта (далі - рахунок) та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України і надавати послуги із купівлі, продажу або обміну іноземної валюти або банківських металів, а клієнт - сплачувати банку плату за надані послуги відповідно до діючих тарифів банку (п. 1.1 договору).

Клієнт має право у разі потреби використання електронних розрахункових документів для списання коштів з рахунку, підключитися до дистанційної системи обслуговування, підписавши відповідний додатковий договір до цього договору (п. 2.1.8 договору банківського рахунку).

Згідно п. 3.1.1 договору банківського рахунку банк зобов'язався надавати клієнту послуги відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства протягом операційного часу, визначеного внутрішнім регламентом роботи операційних підрозділів банку (далі - регламент).

Пунктом 7.1 договору банківського рахунку визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2011 року. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін письмово не повідомить про його розірвання, договір вважається продовженим на діючих умовах на кожний наступний календарний рік.

Водночас, 18.05.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю «Аполло» та публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» було укладено договір про внесення змін до договору банківського рахунку від 18.05.2011 №НЮ-6494/18 про використання системи дистанційного обслуговування в АБС Б2 (надалі - договір на дистанційне обслуговування).

Предметом вказаного договору є надання банком клієнту можливості проведення операцій в електронній формі з використанням системи дистанційного обслуговування, що складається з підсистеми «Банк» і «Клієнт», які дозволяють клієнту здійснювати оперативне управління своїм рахунком у банку, отримання та передачу інформації.

Згідно п. 1.2 договору на дистанційне обслуговування обмін інформацією між банком та клієнтом здійснюється у вигляді електронних документів. Для обміну електронними документами сторони використовують систему дистанційного обслуговування, доступ до якої надається банком.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору, сторони визнають правомірне використання системи відповідно до цього договору про внесення змін, достатнім заходом для захисту інформації від несанкціонованого доступу, підтвердження авторства та автентичності електронних документів, а також вирішення конфліктних ситуацій, пов'язаних з цим.

Пунктом 2.1.5 договору на дистанційне обслуговування визначено, що банк зобов'язаний приймати до виконання поточним операційним днем електронні платіжні документи клієнта, передані за допомогою системи в операційний час банку за умови позитивного результату перевірки їх ЕЦП та наявності достатньої кількості коштів на рахунку клієнта (якщо це не суперечить чинному законодавству України, нормативним актам НБУ та внутрішнім нормативним документам банку).

Цей договір про внесення змін є невід'ємною частиною договору банківського рахунку та вступає в дію після його підписання уповноваженими особами у двох примірниках (п. 6.1 договору на дистанційне обслуговування).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 17.07.2013 об 11 год. 16 хв. за київським часом, з поточного рахунку ТОВ «АПОЛЛО» №26008301006494, відкритому в комерційному банку ПАТ «ВТБ Банк», безбалансове відділення «Ренесанс», м. Київ, вул. Воровського, 24, без його відома та розпорядження, відповідачем в період проведення профілактичних робіт по системі банк-клієнт, на підставі сфальсифікованого платіжного доручення, відправленого з іншої ІР-адреси було списано грошові кошти в розмірі 705 420,80 грн, шляхом переказу цих коштів в національній валюті України на поточний рахунок №26005262600103, відкритий в ПАТ «Ві Ей Бі Банк», МФО 380537, що належить невідомій позивачеві юридичній особі - товариству з обмеженою відповідальністю «Гарант Плюс ЛЛС».

17.07.2013 ТОВ «Аполло», зі свого власного комп'ютера, на якому відповідачем було встановлено систему банк-клієнт до 10 год.23 хв. 03 сек. в автономному режимі (без з'єднання через Інтернет з банком) здійснювало підготовку платіжних документів, що не пов'язані будь-яким чином із ТОВ «Гарант Плюс ЛЛС», після чого робота з системою була припинена.

За твердженням позивача, того ж дня о 14 год. 58 хв. 04 сек. ТОВ «Аполло» намагалось поновити роботу з системою по прийманню від банку інформації щодо зарахованих на користь ТОВ «Аполло» платежів, однак система не забезпечувала зв'язку із сервером банку, чим, як стверджує позивач, з боку відповідача були порушені вимоги п. 2.1.6 договору на дистанційне обслуговування, оскільки будь-яких електронних повідомлень про причини нефункціонування системи банку від відповідача до клієнта не надходило.

На переконання позивача, відповідач порушив вимоги Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації), Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» та «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Постановою Правління Національного банку №22 від 21.01.2004, а також проігнорував застереження п. 2.1.5 та п. 4.2 договору на дистанційне обслуговування щодо інформаційної безпеки системи «Клієнт-банк», а саме не забезпечив захист від несанкціонованого доступу до системи та без здійснення належної перевірки автентичності електронного документа, без дозволу (розпорядження ) ТОВ «Аполло» безпідставно, несанкціоновано, помилково списав суму коштів в розмірі 705 420,80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17.07.2013 о 17 год. 37 хв. позивач звертався до банку з повідомленням по системі iFOBS та з письмовою заявою за вих. №477 від 17.07.2013 (а.с.21, 22) про термінове вирішення ситуації та повернення коштів, перерахованих з поточного рахунку ТОВ «Аполло» невідомому контрагенту в сумі 705 420,80 грн.

В подальшому ТОВ «Аполло» надіслало ПАТ «ВТБ Банк» відповідну претензію-вимогу №280 від 23.07.2013 (а.с.25), яка відповідачем була відхилена як безпідставна та необґрунтована, що слідує зі змісту листа від 14.08.2013 за вих. №6140/1-2 (а.с. 27), в якому повідомлялось, що спірна операція по перерахуванню грошових коштів була проведена банком на підставі платіжного доручення №25 від 17.07.2013, яке містило номер рахунку, код юридичної особи позивача, перший та другий підпис уповноважених осіб ТОВ «Аполло».

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу №439/1 від 12.11.2013 (а.с. 28-29) про повернення на поточний рахунок ТОВ «Аполло» несанкціоновано списаних грошових коштів в розмірі 705 420,80 грн, а також сплату неустойки у вигляді пені в розмірі 7 477,46 грн.

Вказана претензія була отримана уповноваженою особою ПАТ «ВТБ Банк» 25.11.2013, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 30), проте була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, зазначивши, що банк, перераховуючи кошти в сумі 705 420,80 грн. з рахунку позивача, виконував взяті на себе зобов'язання за договором банківського рахунку та у відповідності до вимог п. 32.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та статей 1066, 1068 Цивільного кодексу України щодо обов'язку банку виконувати розпорядження клієнта про перерахування коштів.

В апеляційній скарзі позивач наголошував на неналежному виконанні відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема на тому, що ПАТ «ВТБ Банк» як власник системи дистанційного обслуговування поточного рахунку позивача, не забезпечив належну йому систему «Клієнт-Банк» відповідним захистом від несанкціонованого доступу. На переконання скаржника, відповідач мав запобігти списанню коштів в сумі, яка значно перевищувала суму в 150 000,00 грн, як фінансової операції, яка підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу у відповідності з приписами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», не зупинивши проведення спірного списання коштів, що спричинило позивачеві збитки в сумі 705 420,80 грн.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки договору банківського рахунка, за яким, у відповідності до частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частиною 1 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (частина 3 статті 1068 Цивільного кодексу України).

Приписами частини 1 статті 1071 Цивільного кодексу України встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

У відповідності до положень пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року №22 (далі - Інструкція №22) безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Відповідно до абзацу 1 п. 2.10 вказаної Інструкції клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.

Положеннями п. 11.1. Інструкції №22 передбачено, що оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг» тощо.

Згідно п. 11.3 цієї ж Інструкції юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.

Відповідно до абзацу 1 п. 11.5 вказаної Інструкції під час здійснення розрахунків за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи.

Електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами (п. 1.4 Інструкції №22).

Пунктом 1.4 договору на дистанційне обслуговування визначено, що електронні документи, засвідчені електронним цифровим підписом клієнта, відповідно до вимог цього договору про внесення змін, визнаються банком як автентичні, еквівалентні відповідним документам на паперовому носії, що підписані відповідальними особами клієнта та засвідчені печаткою клієнта.

Згідно абзацу 2 п. 11.5 Інструкції реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суму цифрами; призначення платежу; електронний/і цифровий/і підпис/и; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі «Допоміжні реквізити».

Відповідно до абзацу 2 п. 2.10 Інструкції №22 банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (номера), що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.

Згідно п. 22.6 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України /реєстраційним (обліковим) номером платника податків/ реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 17.07.2013 відповідач - ПАТ «ВТБ Банк» отримав платіжне доручення № 25 (id 12380546) на суму 705 420,80 грн від позивача - ТОВ «Аполло» (код ЄДРПОУ 24099262, рахунок 26008301006494) на користь контрагента ТОВ «Гарант плюс ЛЛС» (код ЄДРПОУ 38800635, рахунок 26005262600103 в ПАТ «Ві ЕйБі Банк», МФО 380537).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний розрахунковий документ відповідав вимогам Інструкції №22 на предмет наявності в ньому необхідних реквізитів електронного розрахункового документа, що використовуються в системах «клієнт - банк», а також містив номер рахунку та код юридичної особи платника, що належали ТОВ «Аполло».

Згідно п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 ст. 22 цього Закону.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку (п. 2.3 Інструкції №22).

Відповідно до п. 2.1.5 договору на дистанційне обслуговування банк зобов'язаний приймати до виконання поточним операційним днем електронні платіжні документи клієнта, передані за допомогою системи в операційний час банку за умови позитивного результату перевірки їх електронного цифрового підпису та наявності достатньої кількості коштів на рахунку клієнта.

Положеннями п. 18.1 ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» унормовано, що електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ, про що зазначено.

Аналогічні приписи містить стаття 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», згідно якої електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

У відповідності до частини 1, 2 статті 4 цього Закону електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа несе особа, яка наклала на цей документ електронний цифровий підпис. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання (п.п. 18.3, 18.4 вищевказаного Закону).

Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа (абзац 12 п. 11.5 Інструкції №22).

Відповідно до п. 2.3.1 договору на дистанційне обслуговування клієнт несе повну відповідальність за достовірність усіх документів, переданих у банк із використанням системи і завірених його ЕЦП, до моменту припинення обслуговування рахунку за системою.

Як стверджує відповідач у відзиві на позовну заяву, за результатами перевірки в автоматичному режимі електронних цифрових підписів зазначеного електронного розрахункового документа штатним механізмом ПЗ iFobsWin32Admin було встановлено, що перший та другий електронний цифровий підпис користувачів клієнта є правильними.

Довідкою за результатами перевірки ЕЦП електронного розрахункового документа №25 від 17.07.2013 року про перерахування 705 420,80 грн. (а.с. 47-48) підтверджується, що зазначений електронний розрахунковий документ надійшов до ПАТ «ВТБ Банк» за допомогою системи дистанційного обслуговування «клієнт-банк» іFobs з використанням ключів та даних для входу клієнта ТОВ «Аполло» з двома електронними цифровими підписами користувачів: ОСОБА_6 (логін - ІНФОРМАЦІЯ_1, термін дії ключа ІНФОРМАЦІЯ_3) та ОСОБА_7 (логін - ІНФОРМАЦІЯ_2, термін дії ключа ІНФОРМАЦІЯ_3).

Оскільки спірний платіжний документ був підписаний електронними цифровими підписами уповноважених осіб ТОВ «Аполло», в силу статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статей 1066, 1068 ЦК України, ПАТ «ВТБ Банк» був зобов'язаний прийняти та виконати розпорядження ТОВ «Аполло» щодо перерахування коштів у розмірі 705 420,80 грн.

Аналогічної позиції дотримується ВГСУ у постанові від 07.10.2010р. №25/474).

Отже, вищезазначеним спростовуються доводи апелянта про те, що спірний електронний розрахунковий документ виконаний банком без відповідного розпорядження ТОВ «Аполло».

Посилання скаржника, як на доказ вини відповідача у проведенні несанкціонованого платежу, на прийняття до виконання спірного електронного розрахункового документу з ІР адреси, яка позивачеві не належить, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки умови укладеного сторонами договору не покладають на відповідача обов'язку по моніторингу ІР адрес, з яких надходять електронні розрахункові документи позивача. Варто зазначити, що умови щодо прийняття відповідачем до виконання лише електронних розрахункових документів, які повинні надходити з виключно визначеної позивачем ІР адреси, договір банківського рахунку від 18.05.2011 не містить.

Такий обов'язок не передбачений і чинним законодавством, у тому числі Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Скаржник безпідставно стверджує, що в силу вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, державних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» та Наказу Міністерства фінансів України від 04.12.2012 року №1272, відповідач, як суб'єкт первинного фінансового моніторингу, зобов'язаний був зупинити проведення спірної фінансової операції щодо перерахування з рахунку ТОВ «Аполло» 705 420,80 грн., оскільки вказане платіжне доручення не містило ознак платіжних документів, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, і станом на дату проведення вказаної фінансової операції, жоден з її учасників не був включений до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовані міжнародні санкції.

Доводи апелянта про те, що ним жодного разу не проводилось перерахувань значних грошових коштів, у зв'язку з чим ПАТ «ВТБ БАНК» мав звернути увагу на дану операцію та призупинити її виконання колегією суддів відхиляються як необґрунтовані та такі, що суперечать положенням частини 3 статті 1066 ЦК України, за приписами якої банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Як встановив місцевий господарський суд, у розрахунковому документі, отриманому відповідачем 17.07.2013 від позивача за допомогою системи дистанційного обслуговування на перерахування 705 420,80 грн, номер рахунку та код юридичної особи платника були зазначені вірно, як такі, що належать ТОВ «АПОЛЛО», розрахунковий документ містив перший та другий електронний цифровий підпис уповноважених осіб ТОВ «АПОЛЛО», за результатами перевірки яких відповідачем отримано позитивні результати, отже правові підстави для повернення зазначеного документа без виконання у відповідача були відсутні.

У зв'язку з викладеним суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що перерахування коштів сумі 705420,80грн. з рахунку ТОВ «АПОЛЛО» було наслідком належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 18.05.2011 та відсутність в останнього на момент виконання електронного розрахункового документа підстав для його повернення без виконання.

Скаржник безпідставно стверджує, що відповідач в порушення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті не перевірив правильності нумерації платіжного доручення.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, а саме, пункт 2.10 передбачає, що Банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і Банк може приймати цей документ до виконання, за умови якщо вони належать цьому платнику.

Будь-яких вимог про необхідність перевірки нумерації платіжного доручення дана Інструкція не містить.

В той же час, відповідно до п. 2.3.3 договору про використання системи дистанційного обслуговування в АБС Б2 від 18.05.2011 саме позивач несе повну відповідальність за наслідки несанкціонованого використання його таємних ключів ЕЦП, що сталися в результаті крадіжки, втрати або інших обставин, оскільки дані ключі зберігаються виключно у позивача, який і має забезпечити їх зберігання та обмежити до них доступ третіх осіб.

За відсутності доступу третіх осіб до ключів ЕЦП позивача, будь-яке використання системи дистанційного обслуговування без відома позивача було б неможливим.

Посилання скаржника на ніби-то порушення відповідачем п. 4.2 договору колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на те, що розрахунковий документ позивача був належним чином підписаний його уповноваженими особами, а підозр на компрометацію ключів у відповідача не було.

Відповідно до п. 2.1.7 договору блокування облікового запису Клієнта в системі здійснюється за письмовою вимогою клієнта (у випадках компрометації таємних ключів, втрати повноважень відповідальної особи тощо), однак, як свідчать матеріали справи, такої заяви позивач не надавав.

Водночас, колегією суддів відхиляються доводи скаржника про те, що відсутність акредитації в центрі сертифікації ключів ПАТ «ВТБ Банк» має наслідком незахищеність системи дистанційного обслуговування та незахищеність ключів позивача, оскільки акредитація, у відповідності до статті 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» - це процедура документального засвідчення компетентності центра сертифікації ключів здійснювати діяльність, пов'язану з обслуговуванням посилених сертифікатів ключів.

Згідно п.3 Порядку акредитації центру сертифікації ключів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №903 від 13.07.2004 акредитація центру сертифікації ключів здійснюється на добровільних засадах, зважаючи на те, що ні Закон України «Про електронний цифровий підпис», ні названий вище Порядок не передбачають обов'язковості проведення такої акредитації.

Отже, твердження апелянта про те, що відповідач не забезпечив йому належну систему «Клієнт-Банк» відповідним захистом, який би виключав можливість втручання в неї сторонніх осіб та гарантував розпізнавання фіктивного електронно-цифрового підпису, а також не забезпечив роботу програмно-технічного засобу, що спричинило безпідставне та незаконне списання грошових коштів з поточного рахунку ТОВ «Аполло», не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується жодними доказами.

В ході апеляційного провадження позивач через загальний відділ Київського апеляційного господарського суду подав письмове клопотання, до якого долучив копії протоколів допиту свідків (працівників ПАТ «ВТБ Банк»), проведених слідчим СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві в ході досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.07.2013 за №42013110030000220.

На думку скаржника, поясненнями, наданими начальником відділу захисту інформації управління безпеки ПАТ «ВТБ Банк» ОСОБА_1 та старшим експертом відділу обслуговування корпоративних клієнтів ОСОБА_2 в якості свідків, підтверджуються обставини проведення відповідачем 17.07.2013 оновлення системи «Банк-Клієнт», починаючи з 10 години до 13 години, що свідчить про відсутність у позивача фізичної можливості проводити з'єднання по дистанційній системі. Одночасно наведений факт вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 18.05.2011 про забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу до системи «Банк-Клієнт» у відповідності з п.п.1.1, 1.3, 3.1.1, 4.2 договору.

З наданих скаржником матеріалів, а саме, витягу з кримінального провадження №42013110030000220 встановлено, що таке порушено за заявою ТОВ «Аполло» (код 24099262), внесеною до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.07.2013 року за частиною 4 статті 190 КК України.

При цьому, зі змісту фабули слідує: «17.07.2013 ОСОБА_10 та ОСОБА_11, використовуючи електронно-обчислювальну техніку, шахрайським шляхом перерахували з рахунку ТОВ «Аполло» на рахунок ТОВ «Гарант Плюс ЛЛС» кошти в сумі 705 420,80 грн. Того ж дня ОСОБА_12 за допомогою ОСОБА_13 та ОСОБА_14 зняла з рахунку ТОВ «Гарант Плюс ЛЛС», відкритому у відділенні ПАТ «ВіЕйБі Банк» кошти в сумі 705 420,80 грн готівкою, чим спричинила ТОВ «Аполло» матеріальної шкоди на суму705 420,80 грн».

Вищенаведене свідчить про те, що правоохоронними органами попередньо визначено коло осіб, причетних до заподіяння ТОВ «Аполло» матеріальної шкоди на суму 705 420,80 грн., однак з наданого витягу не вбачається, що даним особам повідомлено про підозру, а позивачем не надано суду інших доказів про результати розслідування даної кримінальної справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного перегляду даної справи скаржником не було надано жодних встановлених органами слідства доказів наявності вини відповідача в порушенні вимог законодавства при прийнятті та виконанні вищевказаних платіжних доручень.

Згідно частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

До складу збитків, згідно статті 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною.

За правилами статті 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме протиправної поведінки та вини відповідача, що призвели до понесення позивачем збитків.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача збитків у сумі 705 420,80 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача неустойку у вигляді пені в сумі 12 556,49 грн на підставі п. 5.3. договору та 3% річних в сумі 10 320,40 грн.

Відповідно до п.5.3 договору банківського рахунку за несвоєчасне чи помилкове списання коштів з рахунку клієнта з вини банку, банк сплачує клієнту пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно (помилково) списаної суми за кожний день прострочення (помилкового) списання.

Оскільки спірне списання грошових коштів було проведено банком в порядку виконання розпорядження клієнта, підписаного уповноваженими особами ТОВ «Аполло», причин вважати зазначені кошти помилково списаними з вини банку немає, а тому правові підстави для нарахування пені на підставі п. 5.3 договору банківського рахунку у позивача, відсутні.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність зі сторони відповідача порушення грошового зобов'язання перед позивачем, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ПАТ «ВТБ Банк» трьох відсотків річних.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду з доводами апеляційної скарги про неповне з'ясування та недоведеність місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи не погоджується, а тому вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 03.03.2014 року у справі №910/275/14 було прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Аполло» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аполло» на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2014 року у справі №910/275/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2014 року у справі №910/275/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/275/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук