Постанова

від 10.06.2014 по справі 25/132-10-4225

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р.Справа № 25/132-10-4225 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів : Жекова В.І., Мишкіної М.А.,

(Склад судової колегії сформований розпорядженням голови суду №920 від 19.05.2014р.)

при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від ВДВС - Гамбаль О.Є. - за довіреністю,

від ТОВ „НІБУЛОН" - Холод О.В. - за довіреністю,

від ДПВШ „Устьдунайводшлях" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН"

на ухвалу господарського суду Одеської області від 14 квітня 2014 року про відмову у задоволенні скарги ТОВ СП „НІБУЛОН" на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області

у справі №25/132-10-4225

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН"

до Державного підприємства водних шляхів „Устьдунайводшлях"

про стягнення 122052,10 грн.,

встановив:

У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» (далі-позивач, ТОВ СП «НІБУЛОН») звернулося до господарського суду Одеської області в порядку ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області.

У вказаній заяві ТОВ СП «НІБУЛОН» просило суд:

- визнати незаконними дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гамбаля О.Є., що полягали у винесенні постанови від 25.09.2013р. про повернення виконавчого документу стягувачу за провадженням ВП №3382034 по наказу господарського суду Одеської області від 08.12.2010р. по справі №25/132-10-4225;

- визнати недійсною постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гамбаля О.Є. від 25.09.2013р. про повернення виконавчого документу стягувачу за провадженням ВП №3382034 по наказу господарського суду Одеської області від 08.12.2010р. по справі №25/132-10-4225;

- визнати протиправною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, що полягає у нездійсненні заходів з підготовки відповідного пакету документів для передачі до Державної казначейської служби України при примусовому виконанні наказу господарського суду Одеської області від 08.12.2010р. по справі №25/132-10-4225;

- зобов'язати заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області при примусовому виконанні наказу господарського суду Одеської області від 08.12.2010р. по справі №25/132-10-4225 (ВП №33832034) вчинити дії, передбачені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а саме підготувати відповідний пакет документів для передачі до Державної казначейської служби України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14 квітня 2014 року у задоволенні скарги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» на дії відділу примусового виконання рішень управління відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, ТОВ СП «НІБУЛОН» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу ТОВ СП «НІБУЛОН» від 18.11.2013р.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини підпадають під дію Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», так як рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства не було виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Тобто, державний виконавець, виявивши визначену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника (у статутному фонді якого частка держави становить не менше 25 відсотків), за відсутності іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення та дійшовши висновку про наявність підстав для повернення виконавчого документа на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був застосувати положення діючого Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

При винесенні ухвали судом першої інстанції не досліджено правомірність та обґрунтованість винесення постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 25.09.2013р., існування факту відсутності відповідного акту державного виконавця та дій щодо розшуку іншого майна боржника, яке не підпадає під дію мораторію.

Судом першої інстанції при прийнятті оскарженої постанови не враховано, що ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області було допущено протиправну бездіяльність відносно застосування положень ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», коли їх застосування мало б місце бути, адже виконавчі дії з виконання рішення суду проводились більше одного року з моменту відкриття виконавчого провадження та протягом їх проведення не було виявлено майна, на яке можливо звернути стягнення, з урахуванням неодноразових звернень скаржника до відділу ДВС.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ СП «НІБУЛОН» наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області в судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення скарги, оскільки скаржник неправомірно посилається на необхідність застосування до спірного виконавчого провадження окремих положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», які не набрали чинності на час вчинення оспорюваних дій.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу та не забезпечив явку свого представника в засідання суду апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників скаржника та позивача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду Одеської області від 23.11.2010р. позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» задоволено у повному обсязі, стягнуто з державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» на користь ТОВ СП «НІБУЛОН» 3% річних в сумі 13202,05 грн., збитки від інфляції в сумі 108850,05 грн., держмито в сумі 1220,52 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 236 грн., а всього грошові кошти в сумі 123508,62 грн.

08.12.2010р. на виконання зазначено рішення господарським судом було видано відповідний наказ.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції від 14.08.2012р. ВП №33832034 було відкрите виконавче провадження по виконанню вищезазначеного наказу.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського місьрайонного управління юстиції від 12.09.2012р. ВП №33832034 вказане виконавче провадження передано до виконання до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 13.09.2012р. ВП №338332034 зазначене виконавче провадження прийнято до виконання.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 25.09.2013р. ВП №33832034 наказ господарького суду №25/132-10-4225, виданий 08.12.2010р., повернуто стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

18.11.2013р. ТОВ СП „Нібулон" звернулось до господарського суду Одеської області із скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, вчинені в процесі примусового виконання наказу від 08.12.2010р. №25/132-10-4225.

Вимоги скарги обґрунтовані положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI, яким передбачено можливість виконання рішень судів про стягнення коштів, зокрема із державних підприємств, які залишаються невиконаними через відсутність у боржників необхідних коштів, при настанні визначених законом обставин, за рахунок коштів державного бюджету.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у органу державної виконавчої служби не виникло обов'язку здійснювати дії, передбачені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VІ.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч.1 ст.1 та ч.1 ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI (в редакції Закону України від 15.05.2013р., яка була чинною на час вчинення органом державної виконавчої служби оспорюваних дій) встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким зокрема є державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Частинами 1- 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI (в редакції Закону України від 15.05.2013р., яка була чинною на час вчинення органом державної виконавчої служби оспорюваних дій) виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

При цьому, згідно з п.п. 2- 4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.47 вказаного Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Отже, обов'язок органу державної виконавчої служби здійснювати дії, передбачені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI в редакції Закону України від 15.05.2013р. №238-VII, яка була чинною протягом періоду з 16.06.2013р. по 15.10.2013р. включно, у вигляді звернення до органів Державної казначейської служби України із пакетом документів для забезпечення виконання рішення суду про стягнення коштів із державного підприємства за рахунок коштів державного бюджету пов'язувався із встановленням підстав, визначених виключно положеннями п.п.2- 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення виконавчого документу стягувачу.

Із постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, прийнятої 25.09.2013р. (на цей момент була чинна редакція Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 15.05.2013р. N238-VII), вбачається, що відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області було повернуто стягувачу наказ господарського суду Одеської області від 08.12.2010р. по справі №25/132-10-4225 на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із наявністю встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника та відсутністю у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.

На момент вчинення відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області оспорюваних дій та прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, встановлення обставин, з якими положення п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язують повернення виконавчого документу стягувачу, не мало наслідком виникнення у органу державної виконавчої служби обов'язку здійснювати передбачені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI дії.

Судовою колегією апеляційної інстанції були оглянуті матеріали зведеного виконавчого провадження, з яких вбачається що державним виконавцем були дотримані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови від 25.09.2013р. про повернення виконавчого документу стягувачу в частині встановлення наявності майна, на яке можливо звернути стягнення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності порушень вимог законодавства з боку відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області під час здійснення виконавчого провадження із примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 08.12.2010р. по справі №25/135-10-4225.

З урахуванням вищезазначених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

постановив:

Ухвалу господарського суду Одеської області від 14 квітня 2014 року у справі №22/132-10-4225 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 16.06.2014 року.

Головуючий суддя: Будішевська Л.О.

Судді: Жеков В.І.

Мишкіна М.А.