Рішення

від 11.10.2007 по справі 2-442/2007

ПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

Справа № 2-442/2007 p

Справа № 2-442/2007 p.

РІШЕННЯ

Іменем   України

м.

Донецьк                                                                                                    11

жовтня 2007 р.

Петровський

районний суд м. Донецька в складі: головуючий - суддя Фунжий О.А., при

секретарі Тітусь Н.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача

ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,

представника третьої особи Чубар Л.Г., розглянувши у відкритому судовому

засіданні цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконкому Петровської районної ради м. Донецька про визнання

недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину

квартири,-

Встановив:

Позивач

звернулась до суду із позовною заявою про визнання недійсними свідоцтва про

право власності, договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину

квартири.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла власник квартири АДРЕСА_1.

Спадкоємці ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 (відповідач) у встановлений законом

строк звернулись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але

свідоцтво про право на спадщину за законом отримала лише ОСОБА_3 Рішенням

виконкому Петровської районної ради м. Донецька від 14 липня 2004 р. за ОСОБА_3

визнано право власності на вказану квартиру, а 20 липня 2004 р. Управлінням

комунального господарства Донецької міської ради на підставі вказаного рішення

виконкому ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру. 24 вересня

2004 р. за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 спірну квартиру продала ОСОБА_4

(відповідач). Вважаючи, що свідоцтво про право власності на квартиру видано

ОСОБА_3 незаконно, позивач просила суд визнати недійсними свідоцтво про право

власності та договір купівлі-продажу квартири, визнати за нею право власності

на 1/2 частини спірної квартири.

В

судовому засіданні позивач змінила позовні вимоги. Оскільки рішенням Київського

районного суду м. Донецька від 3 вересня 2007 р. рішення виконкому Петровської

районної ради м. Донецька від 14 липня 2004 p., яким

за ОСОБА_3 визнано право власності на вказану квартиру, визнано нечинним,

позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири та

визнати за нею право власності на 1/2 частини спірної квартири. З приводу

фактичних обставин справи позивач суду пояснила, що після смерті сестри вона та

відповідач ОСОБА_3 своєчасно звернулись до нотаріальної контори із заявою про

прийняття спадщини, але свідоцтво про право на спадщину отримала лише ОСОБА_3

Вона ж свідоцтво не отримала, оскільки ОСОБА_3 сказала, що квартира належить

їй. Після смерті сестри ані вона, ані ОСОБА_3 у спірній квартирі не мешкали,

але вона вважала їх обох співвласниками квартири. На початку 2007 р. їй стало

відомо, що 14 липня 2004 р. виконком Петровської районної ради м. Донецька

виніс рішення про визнання права

власності на

квартиру за ОСОБА_3, а та 24 вересня 2004 р. продала квартиру ОСОБА_4 Вважаючи

зазначене рішення виконкому незаконним, вона звернулась до Київського районного

суду м. Донецька із позовом про визнання цього рішення нечинним. Рішенням суду

від 3 вересня 2007 р. вказане рішення виконкому визнано нечинним, в зв'язку з

чим договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає

визнанню недійсним.

Представник

позивача в судовому засіданні підтвердив позовні вимоги та їх обгрунтування,

посилаючись на вимоги ст. 215 ЦК щодо недійсності правочину.

Відповідач

ОСОБА_3 позов не визнала, в судовому засіданні пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_1

померла її сестра - ОСОБА_6, яка мала квартиру в ЖБК „Мир-72". Пайовий

внесок за квартиру сестра сплатила у 1985 р. Після її смерті відкрилась

спадщина на пайовий внесок у кооперативі. Вона та відповідач своєчасно

звернулись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але

свідоцтво про право на спадщину отримала лише вона. Між нею та позивачем була

досягнута домовленість про те, що квартира залишається за нею, а позивач

забрала собі гроші та інші цінності, що залишила сестра. Після смерті сестри

вона стала мешкати у квартири, вступила у ч.1ени кооперативу. У липні 2004 р.

вона звернулась до виконкому Петровської районної ради м. Донецька із заявою

про визнання за нею права власності на квартиру. Рішенням виконкому від 14

липня 2004 р. за нею визнано право власності на квартиру, а 24 вересня 2004 р.

вона продала квартиру ОСОБА_4 Свої дії вважає законними, оскільки діяла у

відповідності із рішенням виконкому.

Представник

відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив заперечення проти позову.

Відповідач

ОСОБА_4 позов не визнала, в судовому засіданні пояснила, що у вересні 2004 р.

їй стало відомо, що ОСОБА_3 продає квартиру у ЖБК „Мир-72", ч.1еном якого

вона також є. Вона перевірила у ОСОБА_3 правовстановлюючі документи на квартиру

та погодилась її придбати. 24 вересня 2004 р. вони уклали письмовий договір

купівлі-продажу, який засвідчили у нотаріальній конторі. З цього часу вона є

добросовісним власником квартири і з цієї причини заперечує проти визнання

угоди недійсною.

Представник

ЖБК „Мир-72" з позовом не погодився, в судовому засіданні пояснив, що

спірна квартира належала ч.1ену кооперативу ОСОБА_6, яка повністю сплатила

пайовий внесок у 1985 р. Після її смерті у квартирі стала проживати ОСОБА_3,

яку у серпні 1990 р. прийняли у ч.1ени кооперативу. ОСОБА_3 весь цей час

постійно мешкала у квартирі, сплачувала комунальні послуги, приймала участь у

ремонті будинку. Позивача ОСОБА_1 вона ніколи не бачила, про її існування

дізналась лише у суді при розгляді справи.

Представник

виконкому Петровської районної ради м. Донецька в судове засідання не з'явився,

звернувшись до суду із заявою про розгляд справи у його відсутність.

Суд вважає, що

позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В

судовому засіданні належними документами встановлено, що квартира АДРЕСА_1

належала ЖБК „Мир-72" та надана у користування ОСОБА_6, яка у 1985 р.

повністю внесла пайовий внесок за квартиру, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. (а.с. 5, 6)

У

відповідності із діючим на той час законодавством після смерті ОСОБА_6

відкрилась спадщина у вигляді пайового внеску, що знаходився у ЖБК

„Мир-72".

В судовому засіданні

належними документами встановлено,

що позивач та відповідач ОСОБА_3 у відповідності із ст. 549 ЦК (1964 p.), що діяв на той

час, звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, 3

липня 1990 р. ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину у вигляді 1/2

частини пайового внеску в ЖБК „Мир-72", а ОСОБА_1 таке свідоцтво не

отримала. (а.с. 48,49, 57,58)

Незважаючи

на те, що позивач свідоцтва про право на спадщину не отримала вона вважається

такою, що прийняла спадщину у відповідності зі ст. 549 ЦК (1963 p.)

З

наведених підстав суд вважає, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 після

спливу встановленням законом строку для прийняття спадщини стали співвласниками

пайового внеску в ЖБК „Мир-72", а після набрання чинності Законом „Про

власність" - співвласниками спірної квартири.

При

цьому суд приймає до уваги положення п. 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду

України № 9 від 18 вересня 1987 „ Про практику застосування судами

законодавства про житлово-будівельні кооперативи", у відповідності з яким

якщо квартира, пай за яку був повністю сплачений ч.1еном ЖБК, що помер до 1

липня 1990 р., не була

заселена кооперативом, право на неї визнається за спадкоємцем, який не проживав

із спадкодавцем.

В

судовому засіданні встановлено, що рішенням загальних зборів ЖБК „Мир-72"

від 7 серпня 1990 р. ОСОБА_3 прийнята у ч.1ени зазначеного кооперативу та

постійно мешкала у спірній квартирі, (а.с. 65)

Рішенням

виконкому Петровської районної ради м. Донецька від 14 липня 2004 р. за ОСОБА_3

визнано право власності на спірну квартиру, 20 липня 2004 р. Управлінням

комунального господарства Донецької міської ради на підставі вказаного рішення

виконкому ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру, а

нотаріально-посвідченим договором купівлі-продажу від 24 вересня 2004 р.

ОСОБА_3 продала квартиру ОСОБА_4 (а.с. 62,63, 64)

Зазначений

договір купівлі-продажу суд вважає за необхідне визнати частково недійсним з

наступних підстав.

У

відповідності зі ст. 215 ЦК

підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину

стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою

та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно

зі ст. 203 ч.1 ЦК зміст

правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного

законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В

судовому засіданні встановлено, що зміст договору купівлі-продажу спірної

квартири суперечить діючому законодавству, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мали

рівні права на цю квартиру, й тому ОСОБА_3 не мала права відчужувати усю

квартиру, а лише ту частину, що належала їй.

При

цьому суд приймає до уваги, що рішенням Київського районного суду м. Донецька

від 3 вересня 2007 р. рішенням виконкому Петровської районної ради м. Донецька

від 14 липня 2004 p.,

яким за ОСОБА_3 визнано право власності на спірну квартиру, визнано

нечинним як таке, що порушує право ОСОБА_1 на власність.

У

відповідності зі ст. 217 ЦК

недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших

його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би

вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки

ОСОБА_3 дійсно була співвласником спірної квартири, вона б могла укласти

договір купівлі-продажу належної їй частини, що є підставою для визнання

зазначеного договору недійсним лише у частині продажу нею 1/2 частини квартири.

Визнати

недійсним зазначений правочин в цілому суд не має можливості, оскільки таке

суперечить вимогами ст. 217 ЦК.

Вимоги

позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартиру не

підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В

судовому засіданні встановлено, що нотаріально-посвідченим договором

купівлі-продажу від 24 вересня 2004 р. ОСОБА_3 продала квартиру ОСОБА_4

Зазначений договір суд визнає недійсним лише в частині продажу 1/2 частини

квартири, в решті цей правочин залишається дійсним. У відповідності зі ст. 388 ЦК ОСОБА_4 є

добросовісним набувачем, оскільки не знала й не могла знати про те, що ОСОБА_3

не мала права відчужувати усю квартиру, а лише її частину.

При

цьому суд приймає до уваги, що при укладені договору купівлі-продажу продавець

пред'явила покупцеві свідоцтво про право власності на квартиру, видане 20 липня

2004 р. Управлінням комунального господарства Донецької міської ради на

підставі рішення виконкому від 14 липня 2004 р., про нечинність якого на той час покупець не могла мати

ніякого уявлення, оскільки воно таким визнано рішенням суду лише 3 вересня 2007

р.

У

відповідності зі ст. 388 ЦК

якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його

відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач),

власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було

викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з

володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої

волі іншим шляхом.

Фактичні

обставини справи, встановлені в судовому засіданні, свідчать про відсутність

умов для витребування майна від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_4,

передбачених ст. 388 ЦК.

У

відповідності зі ст. 330 ЦК

якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач

набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу

майно не може бути витребуване у нього.

З огляду

на викладене, суд вважає за необхідне у задоволені позову про визнання за

ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини квартири відмовити.

Разом з

тим, оскільки в судовому засіданні встановлено порушення права власності

ОСОБА_1 з боку ОСОБА_3, суд у відповідності зі ст. 386 ЦК вважає за

необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості квартири,

зазначену у договорі купівлі-продажу (8 552 грн.), що становить 4 276 грн.

На

підставі викладеного, керуючись ст. 203, 215, 217, 330, 386, 388 ЦК, ст. 213-215 ЦПК, суд

Вирішив:

Позов

ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити частково.

Договір

купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 24 вересня 2004 р. між ОСОБА_3 та

ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу

(реєстровий № 2833), визнати недійсним в частині продажу ОСОБА_3 1/2 частини

зазначеної квартири.

У

задоволені позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 відмовити.

Стягнути

з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 276 грн. - вартість 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1.

Заяву

про апеляційне оскарження цього рішення може бути подано до місцевого суду

протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна

скарга на це рішення може бути подана в судову палату по цивільних справах апеляційного

суду Донецької області через місцевий суд протягом двадцяти днів після подання

заяви про апеляційне оскарження.