Рішення

від 18.06.2014 по справі 906/518/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" червня 2014 р. Справа № 906/518/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Бонтлаб В.В. (в режимі відеоконференції, довіреність від 13.05.13.)

від відповідача: не з'явився

розглянув у судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Адлєр" (м.Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (с.Кропивня, Володарсько-Волинський район, Житомирська область)

про стягнення 29059,43 грн.

Позивачем пред'явлено позовом про стягнення на його користь з відповідача 29059,43 грн., з яких: 14518,68грн. заборгованості за поставлений товар по договору поставки №222/3 від 14.06.13; 7985,27 грн. - курсової різниці, 1866,35 грн. - 20% річних, 1218,26 грн. - пені, 567,13 грн. - інфляційних, 2903,74грн. - 20% штрафу.

Ухвалами від 05.05.14 та від 13.05.14 господарський суд задовольнив клопотання позивача ПП "Адлєр" (м. Київ) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції , доручивши проведення її господарському суду м. Києва.

Участь представника позивача в судовому засіданні відбулася у режимі відеоконференції.

18.06.14 до суду надійшли заперечення на позов, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Крім того, подана заява про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій (а.с.58,62).

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, просить суд їх задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, відповідач надав письмовий відзив, господарський суд вважає, що неявка відповідача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2013 р. між Приватним підприємством "Адлєр" (продавець/позивач) та Публічним акціонерним товариством "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (покупець/відповідач) укладено договір поставки № 222/3 (далі - договір), згідно п.1.1 якого цей договір визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (товар) (а.с.11).

Відповідно до п.2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

14.06.13, 20.06.13 сторони підписали додатки № 1, №2 до договору, в яких узгодили найменування товару, кількість, одиницю виміру, ціну, загальну вартість товару, термін поставки, тощо (а.с.14,15).

Окрім того, обумовили, що в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу : S= (A1/A2)*В, де S - ціна товару на момент проплати, В - ціна товару на момент підписання, А2- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору, А1 -курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей. В додатку №1 сторони узгодили, що на день підписання договору курс долара становить 8,15 грн.

Пункт 2.2 договору передбачає, що всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Продавець зобов'язався передати товар покупцю згідно умов договору (п.6.2 договору).

Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п.3.2 договору).

Пунктом 3.3 договору сторони узгодили, що прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та/або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаросупровідні документи. Покупець зобов'язаний передати постачальнику оригінал довіреності та/або оформити відповідні документи згідно генерального доручення.

На виконання умов договору ПП "Адлєр" поставило ПАТ"Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" товар на загальну суму 14518,68 грн. що підтверджується:

- видатковою накладною від 14.06.13 № РН-0000638 на суму 2200,50 грн., виданою відповідачем довіреністю від 14.06.13 №14/06, актом приймання-передачі продукції від 14.06.13 № РН-0000638 (а.с.16-19);

- видатковою накладною від 20.06.13 № РН-0000678 на суму 12318,18 грн., виданою відповідачем довіреністю від 20.06.13 №68, актом приймання-передачі продукції від 20.06.13 № РН-0000678 (а.с.20-23).

У відповідності до п.5.1. договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентній курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.

Пунктом 5.2. договору сторонами домовлено, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

У пункті 5.3 договору узгоджено, що оплата товару проводиться наступним чином:

- 30% вартості товару оплачується покупцем в строк до 30.06.13;

- 70% вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.09.13,

без виставлення рахунку-фактури.

З огляду на викладене, вбачається, що у строк до 30.06.13 відповідач мав сплатити 4355,60грн., а у строк до 10.09.13 - 10163,08грн.

Згідно п.6.1. договору, покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату за товар в строк і на умовах, вказаних в ст. 5 цього договору; при перерахуванні коштів обов'язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладення даного договору. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов'язань покупця.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач не виконав свого зобов'язання по оплаті за придбаний у позивача товар, тому станом на день подачі позову до суду та на час розгляду справи у суді у відповідача існує заборгованість перед позивачем в розмірі 14518,68грн.

Згідно з приписами статті 265 Господарського Кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов'язання, як це передбачено у статтях 11 та 509 ЦК України, що виникли з договору, інших юридичних фактів мають виконуватися належним чином відповідно до його умов, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальним правилом, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару ( ст. ст. 538 , 692 ЦК України).

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 14518,68 грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача 7985,27грн. курсової різниці.

Грошовим, за змістом статей 524 , 533-535 , 622 ЦК України , є виражене в грошових одиницях ( національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( п.п.1.1 Постанови № 14).

У статті 533 ЦК України зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Згідно ч. 2 цієї статті якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У частині 2 ст. 632 ЦК України обумовлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000р. № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Пунктом 4 цього Наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ: у справі №12/149 від 04.07.2011 року, у справі №55/440 від 27.03.2012 року).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк борг не сплатив. Станом на 14 та 20.06.13 сума основного боргу становить 14518,68 грн. , що визначена із ціни товару, зазначеної у додатках №№1,2 , визначеної у національній валюті України - гривні, еквівалентній курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору - 8,150 грн. за 1 долар США, з ціни 1781,43 доларів США.

Пунктом 5.2. договору сторонами домовлено, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

Оскільки відповідач основний борг в сумі 14518,68 грн. до 11.04. 2014року ( дата розрахунку ціни позову) не сплатив, позивач прийняв до уваги, що курс долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні станом на цю дату становив 12, 6000 грн. за 1 долар США .

З врахуванням показників формули додатків №№1,2 до договору, позивач здійснив розрахунок курсової різниці, що становить 7985,27грн. , перевіривши який , суд вважає його арифметично правильним.

Заперечення відповідача у цій частині не беруться судом до уваги, оскільки дані викладені у письмових запереченнях не стосуються договору поставки №222/3 від 14.06.13 та відповідно ставок нарахування курсової різниці.

Одночасно позивач просить стягнути з відповідача 1218,26грн. пені, 2903,74грн. штрафу, 1866,35 грн. - 20% річних, 567,13 грн. інфляційних.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.8.2. договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 8.4 сторонами узгоджено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

Окрім того, згідно правової позиції Верховного Суду України у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі № 06/5026/1052/2011, постанова ВСУ від 06.11.13року за позовом ПАТ "Перший Український міжнародний банк").

Сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони , відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється протягом 5 років (п.8.3 договору).

До вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Згідно відтиску поштового штампу на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права 21.04.14. Перебіг строку в один рік, що передує зверненню до суду, розпочався 21.05.13.

Згідно розрахунку суми пені позивача (а.с.4), пеня нарахована з 01.07.13, тобто без пропуску строку позовної давності.

Згідно п.2.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Позивач , при розрахунку позовних вимог про стягнення пені та штрафу, керувався ціною товару, зазначеною у додатках №№1,2 визначеною у національній валюті України - гривні, еквівалентній курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору.

Оскільки у договорі виконання грошового зобов'язання визначено до 30.06.13 та до 10.09.13 , то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну , тобто відповідно 29.06.13 та 09.09.13, як це випливає із змісту ч. 2 статті 252 ЦК України ( абз. 2 п.1.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" ( далі - Постанова № 14).

Господарський суд, перевіривши розрахунки пені на загальну суму 1218,26 грн. та штрафу на суму 2903,74 грн. (14518,68х20%), визнає їх арифметично правильними, у зв'язку з чим, вирішує стягнути зазначені суми.

На заперечення відповідача, слід зазначити, що згідно п.2.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (п.2.1).

За нормами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 8.6 договору, сторони , згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20% річних.

Згідно Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність у три роки (стаття 257 ЦК України)(п.3.4). Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (4.2). До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність у три роки (стаття 257 названого Кодексу) (п.4.3).

Позивач , при розрахунку позовної вимоги про стягнення 20% річних, також керувався ціною товару, зазначеною у додатках №№1,2 визначеною у національній валюті України - гривні, еквівалентній курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору.

Господарський суд, перевіривши розрахунок 20% річних на загальну суму 1866,35 грн. , визнає його таким , що виконаний правильно, тому дана вимога позивача підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Натомість позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат суд вважає безпідставною, оскільки приписи ст. 625 ЦК України можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з врахуванням курсу іноземної валюти на день оплати товару, в даному випадку станом на 11.04.14року. Застосована позивачем курсова різниця до визначення ціни товару на зазначену календарну дату, є додатковим доказом наведеному, оскільки розмір боргу фактично становить не 14518,68 грн., а 22503,95 грн.

Більше того, позивач у позовній заяві сам визнає , що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству , однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обгрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України , тобто зменшення купівельної спроможності гривні , а не іноземної валюти. (а.с.6).

З врахуванням викладеного, у стягненні інфляційних втрат на суму 567,13 грн. суд відмовляє.

Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення коштів, слід зазначити, що судом не виявлено факту пропуску строку позовної давності по жодній із заявлених вимог.

Згідно вимог ст.33 Господарського-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП "Адлєр" є обґрунтованими частково , а тому підлягають задоволенню у відповідній частині.

За правилами ч.5 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (12111, Житомирська область, Володарсько-Волинський район, с.Кропивня, ідентифікаційний код 03743115) на користь Приватного підприємства "Адлєр" (юридична адреса:10007, м.Житомир, вул.Авіаторів,9; поштова адреса: 03038,м.Київ,вул.Ямська,28А; ідентифікаційний код 35954742):

- 14518,68 грн. боргу,

-1866,35 грн. 20% річних,

-1218,26 грн. пені,

- 2903,74 грн. штрафу,

- 7985,27 грн. курсової різниці,

- 1791,34 грн. витрат по сплаті судового збору.

3.В задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 567,13 грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19.06.14

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

2- відповідачу (рек. з повідом.)