Постанова

від 22.07.2014 по справі 906/518/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. Справа № 906/518/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - Бонтлаб В.В. (дов. від 25.11.2013 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" на рішення господарського суду Житомирської області від 18.06.14 р.

у справі № 906/518/14 (суддя Тимошенко О. М. )

за позовом Приватного підприємства "Адлєр"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта"

про стягнення 29059,43 грн.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2014 року у справі №906/518/14 внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. Визначено колегію у складі: головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Мамченко Ю.А., суддя Крейбух О.Г.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне підприємство "Адлєр" звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" про стягнення 29059,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки. Позивач посилається на те, що відповідач, всупереч положенням договору, не оплатив вчасно отриманий за договором товар. У зв'язку із чим просить суд стягнути 14518,68 грн. основної заборгованості, 7985,27 грн. курсової різниці, 1866,35 грн. 20% річних, 1218,26 грн. пені, 567,13 грн. інфляційних втрат, 2903,74 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18.06.2014 р. у справі №906/518/14 позовні вимоги Приватного підприємства "Адлєр" до Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" на користь Приватного підприємства "Адлєр" 14518,68 грн. боргу, 1866,35 грн. 20% річних, 1218,26 грн. пені, 2903,74 грн. штрафу, 7985,27 грн. курсової різниці, 1791,34 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволені позову в частині вимог щодо стягнення 567,13 грн. інфляційних відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач Публічне акціонерне товариство "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, були невірно застосовані норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, на думку апелянта, місцевий господарський суд невірно визначив суму боргу з врахуванням курсу долара США станом на 11.04.2014 р. Так, датами оплати товару у договорі визначено 30.06.2013 р. та 10.09.2013 р., а отже, на думку скаржника, суд першої інстанції мав би враховувати курс долара США станом на день оплати.

Також, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом допущено подвійне стягнення пені та помилково не застосовано до позовних вимог про стягнення пені і штрафу термін позовної давності.

Крім того, скаржник, посилаючись на постанову КМУ від 18.12.1998 р. №1998 "Про удосконалення порядку формування цін" звертає увагу колегії суддів на те, що не підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення курсової різниці.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач Приватне підприємство "Адлєр" заперечує її доводи, вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Спростовуючи доводи апелянта, позивач вказує, що заявлена ним до стягнення сума основного боргу визначена із урахуванням курсу долара США станом на день оплати, визначений договором. Також, вважає надуманими доводи відповідача щодо подвійного стягнення пені та помилкового незастосування до позовних вимог про стягнення пені і штрафу терміну позовної давності.

Також позивач, посилаючись на ст. 179 ГК України, спростовує твердження скаржника щодо того, що не підлягає до стягнення курсова різниця.

В судовому засіданні рівненського апеляційного господарського суду 22.07.2014 р. представник позивача в режимі відеоконференції заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві. Просить залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Відповідач (апелянт) не забезпечив явку представника у судове засідання 22.07.2014 р., хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, скаржник в установленому законом порядку був повідомлений про час і місце судового засідання, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представника скаржника.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

14 червня 2013 р. між Приватним підприємством "Адлєр" та Публічним акціонерним товариством "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" укладено договір поставки № 222/3 (далі - договір) (а.с.11).

Згідно з п. 1.1. договору він визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (товар).

Відповідно до п.2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Пункт 2.2 договору передбачає, що всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п.3.2 договору).

У пункті 3.3 договору сторони узгодили, що прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та/або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаросупровідні документи. Покупець зобов'язаний передати постачальнику оригінал довіреності та/або оформити відповідні документи згідно генерального доручення.

У відповідності до п.5.1. договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентній курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.

Пунктом 5.2. договору сторонами домовлено, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

У пункті 5.3 договору узгоджено, що оплата товару проводиться наступним чином:

- 30% вартості товару оплачується покупцем в строк до 30.06.13;

- 70% вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.09.13,

без виставлення рахунку-фактури.

Пунктом 6.1. договору до обов'язків покупця віднесено провести оплату за товар в строки та на умовах, вказаних в ст. 5 договору.

Продавець, в свою чергу, зобов'язався передати товар покупцю згідно умов договору (п.6.2 договору).

Також, у договорі обумовлено відповідальність сторін.

Відповідно до п.8.2. договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони , відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється протягом 5 років (п.8.3 договору).

Пунктом 8.4 сторонами узгоджено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

У п. 8.6 договору, сторони , згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20% річних.

14.06.2013 року та 20.06.2013 року сторони підписали додатки відповідно № 1 та №2 до договору, в яких узгодили найменування товару, кількість, одиницю виміру, ціну, загальну вартість товару, термін поставки, тощо (а.с.14-15).

Окрім того, обумовили, що в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу : S= (A1/A2)*В, де S - ціна товару на момент проплати, В - ціна товару на момент підписання, А2- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору, А1 -курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей. В додатку №1 сторони узгодили, що на день підписання договору курс долара становить 8,15 грн.

Таким чином, на підставі договору №222/3 від 14.06.2013 року між сторонами склалися правовідносини з поставки.

Згідно з приписами статті 265 Господарського Кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору ПП "Адлєр" поставило ПАТ "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" товар на загальну суму 14518,68 грн. що підтверджується:

- видатковою накладною від 14.06.13 № РН-0000638 на суму 2200,50 грн., виданою відповідачем довіреністю від 14.06.13 №14/06, актом приймання-передачі продукції від 14.06.13 № РН-0000638 (а.с.16-19);

- видатковою накладною від 20.06.13 № РН-0000678 на суму 12318,18 грн., виданою відповідачем довіреністю від 20.06.13 №68, актом приймання-передачі продукції від 20.06.13 № РН-0000678 (а.с.20-23).

Враховуючи умови п.п. 5.3 та 6.1 договору, відповідач (покупець) у строк до 30.06.13 мав сплатити за поставлений товар 4355,60грн., а у строк до 10.09.13 - 10163,08грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач зобов'язання по оплаті за придбаний у позивача товар не виконав, докази оплати суду не надав.

Таким чином, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 14518,68грн.

Згідно приписів ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальним правилом, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. ст. 538 , 692 ЦК України).

Оскільки відповідач зобов'язання з оплати товару не виконав, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 14518,68 грн. та задоволив позов у цій частині.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача 1218,26 грн. пені, 2903,74 грн. штрафу, 1866,35 грн. - 20% річних, 567,13 грн. інфляційних.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.8.2. договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 8.4 сторонами узгоджено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що застосування різних санкцій у межах одного виду відповідальності узгоджується із приписами чинного законодавства.

Також, відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 8.6 договору, сторони , згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20% річних.

Позивач , при розрахунку позовних вимог про стягнення пені, штрафу, та відсотків річних керувався ціною товару, зазначеною у додатках №№1,2 визначеною у національній валюті України - гривні, еквівалентній курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору.

Поданий позивачем розрахунок пені на загальну суму 1218,26 грн., штрафу на суму 2903,74 грн. (14518,68х20%) та 20% річних на загальну суму 1866,35 грн. перевірений судами та є арифметично правильним.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд підставно та обґрунтовано задоволив позовну вимогу про стягнення з відповідача 1218,26 грн. пені, 2903,74 грн. штрафу, 1866,35 грн. - 20% річних.

Відповідно до п.п. 4.1.-4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Передбачений п. 8.2 договору розмір пені узгоджується із приписами ст. 549 ЦК України та Законом України "Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", передбачений п. 8.6 договору розмір процентів річних узгоджується з приписами ст. 625 ЦК України, а їх одночасне стягнення не є подвійною відповідальністю.

Враховуючи наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, про те, що він двічі притягнений до однієї і тієї ж відповідальності, як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не враховано клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, враховуючи наступне.

До вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність у три роки (стаття 257 названого Кодексу).

Згідно п.2.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Згідно відтиску поштового штампу на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права 21.04.2014 р.

Оскільки у договорі термін виконання грошового зобов'язання визначено до 30.06.13 та до 10.09.13 , то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну , тобто відповідно 29.06.13 та 09.09.13, як це випливає із змісту ч. 2 статті 252 ЦК України (абз. 2 п.1.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Згідно розрахунку суми пені позивача (а.с.4), пеня нарахована з 01.07.13, тобто без пропуску строку позовної давності.

Враховуючи п. 5.3. укладеного договору, позивач звернувся до суду з відповідним позовом у межах річного строку про який йдеться у ст. 259 ЦК України.

Крім того, сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору. Також, сторони , відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється протягом 5 років (п.8.3 договору). Вказані положення договору відповідають нормам чинного законодавства.

Таким чином, порушення термінів позовної давності з боку позивача щодо будь-якої з позовних вимог не вбачається.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про безпідставність позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки згідно зі ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.

Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань із прив'язкою до еквівалента в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

З врахуванням викладеного, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат на суму 567,13 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 7985,27 грн. курсової різниці.

Положеннями ст. 189 ГК України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Ч. 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В листі Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, від 21.12.2007 за № 9563 вказано, що при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ч. 1, 2 ст.533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується із положеннями ч.2 ст. 198 ГК України.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, сторонам надано право визначати зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Згідно з п. 5.1. договору покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначається у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентно курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання даного договору.

Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

До договору, між сторонами укладено додатки №1,2, якими визначили суму оплати відповідно до встановленої формули в залежності від курсу долара США до гривні на міжбанківському валютному ринку України.

Згідно з п. 4 наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000р. № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів" курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Оскільки сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни, а чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості, з огляду на значне збільшення курсу продажу іноземних валют до гривні, позовна вимога про відшкодування втрат, пов'язаних зі зміною курсу гривні до її грошового еквіваленту в іноземній валюті (дол. США ) - курсової різниці - є підставною та правомірно задоволена судом першої інстанції.

При цьому колегія суддів враховує, що сума основного боргу становить 14518,68 грн. , що визначена із ціни товару, зазначеної у додатках №№1,2 , визначеної у національній валюті України - гривні, еквівалентній курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору - 8,150 грн. за 1 долар США, з ціни 1781,43 доларів США.

З врахуванням показників формули додатків №№1,2 до договору, курсу долара на міжбанківському валютному ринку України (станом на 11.04.2014 р. - дата розрахунку ціни позову) позивач здійснив розрахунок курсової різниці, що становить 7985,27 грн. (1781,43 дол. США х 12,6 грн. за 1 долар США), який перевірений судами першої та апеляційної інстанцій та є арифметично правильним.

При цьому колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на постанову Кабінету міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 1998, є недоречним оскільки її положення не стосуються спірних правовідносин сторін даної справи.

На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до висновку, що доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 104 ГПК України, не вбачається.

Витрати по судовому збору за подання апеляційної скарги в силу приписів ст. 49 ГПК України покладаються на позивача у зв'язку із відмовою у її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" на рішення господарського суду Житомирської області від 18 червня 2014 року у справі №906/518/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 18 червня 2014 року у справі №906/518/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №906/518/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Крейбух О.Г.