Постанова

від 17.06.2014 по справі 910/20131/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 910/20131/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М., суддів:Барицької Т.Л., Кролевець О.А., розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Електровимірювач" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 у справі№ 910/20131/13 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Електровимірювач" доПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" провизнання недійсним договору застави в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Самусенко Д.С., - відповідача Кузьменко Я.Л., - третьої особи повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати від 16.06.2014 №02-05/218 сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2014 у справі №910/20131/13 (судді: Гулевець О.В., Любченко М.О., Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 (судді: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.), відмовлено Публічному акціонерному товариству "Електровимірювач" (надалі позивач/скаржник) у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (надалі відповідач/банк), третя особа у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер", про визнання недійсним договору застави.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним договору застави №PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 (надалі - спірний договір).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що спірний договір з боку позивача був підписаний особою - головою правління позивача - ОСОБА_6, з перевищенням повноважень, оскільки відсутнє рішення наглядової ради позивача на уповноваження голови правління на вчинення таких дій та передачі майна в заставу.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу, встановили, що 11.09.2007 між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є відповідач, та третьою особою у справі, був укладений договір про надання кредиту №CR 07-443/29-1, з наступними змінами та доповненнями, відповідно до умов якого, позивач надав третій особі у справі кредит, що не перевищує ліміт фінансування (6 791 316,75 Євро), а третя особа зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти, та виконати інші зобов'язання, встановлені кредитним договором.

В забезпечення виконання третьою особою у справі вказаного кредитного договору, 20.09.2011 між відповідачем (банком) та позивачем був укладений договір застави майнових прав №PL 11-492/29-1 (спірний договір), відповідно до якого, позивач передав у заставу відповідачу майнові права (права вимоги) заставодавця до контрагентів за наступними договорами: договір суборенди №01/12 від 15.08.2011, укладений між позивачем та ОСОБА_7, договір суборенди №01/15 від 26.07.2011, укладений між позивачем та ТОВ "Тімоне Маркетинг", договір суборенди №01/16 від 12.08.2011, укладений між позивачем та ТОВ "Нью Вейв Медіа Юкрейн", договір суборенди №01/18 від 15.08.2011, укладений між позивачем та ТОВ "Про-консалтинг".

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору .

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, положеннями статуту позивача визначено, що органами управління товариства є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, виконавчий орган, ревізійна комісія (п. 7.1. статуту); з числа акціонерів товариства створюється наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства (п. 7.3. статуту); до виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, прийняття рішень про укладення будь-якої кредитної угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого чи нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства чи третіх осіб (пп. 14 п. 7.9.9.).

В той же час, як зазначили суди, вчинений головою правління позивача спірний договір застави без рішення наглядової ради товариства, водночас, є схваленим товариством в порядку ст. 241 ЦК України, про що свідчить по-перше, передання позивачем відповідачу копій договорів суборенди №01/12 від 15.08.2011, №01/15 від 26.07.2011, №01/16 від 12.08.2011, №01/18 від 15.08.2011, а також лист позивача на ім'я відповідача від 27.10.2011 про надання права банку на списання грошових коштів з поточного рахунку позивача з метою погашення нарахованих до сплати відсотків за договором надання кредиту №CR 07-443/29-1; по-друге, гарантійний лист позивача на ім'я відповідача №40/783 від 19.09.2011, яким позивач повідомив відповідача про те, що чергові загальні збори акціонерів товариства відбудуться у грудні 2011 року, в порядок денний яких буде включено питання затвердження договору застави майнових прав №PL 11-492/29-1; примірник протоколу загальних зборів позивач зобов'язався надати відповідачу.

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його до виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Визначальним у вчиненні дій щодо схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є зміст таких дій, оскільки вони мають свідчити про прийняття правочину до виконання. Очевидно також, що таке схвалення повинно бути до прийняття рішення у справі про визнання правочину недійсним.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до приписів п.п. 1 та 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" на підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 4 5 , частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Разом з тим, як вбачається із судових рішень, прийнятих у даній справі, судами попередніх інстанцій не дотримано вищенаведених вимог, що ставляться до судового рішення, що випливає з наступного.

По-перше, стосовно листа позивача від 27.10.2011 №905, яким, як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач надав згоду відповідачу на списання грошових коштів зі свого поточного рахунку, що, на думку судів свідчить про схвалення позивачем спірного договору застави, колегія суддів зазначає.

Як вказувалося вище та встановлено судами, предметом даного спору є визнання недійсним договору застави №PL 11-492/29-1 від 20.11.2011 , укладеного між позивачем та відповідачем. В той же час, зміст листа позивача №905 містить посилання на укладений між позивачем та відповідачем договір поруки №SR 06-95/28-1 від 15.08.2006 , і, як зазначено в листі, саме відповідно до його умов, позивач надає право відповідачу на списання зі свого поточного рахунку грошових коштів з метою здійснення погашення нарахованих до сплати відсотків за договором про надання кредиту №СR 07-443/29-1. Водночас, суди попередніх інстанцій, приймаючи вказаний лист №905 як факт схвалення позивачем договору застави №PL 11-492/29-1 від 20.11.2011, не пояснили та не зазначили, яким чином зазначений лист свідчить про схвалення саме спірного договору застави №PL 11-492/29-1 від 20.11.2011.

По-друге, стосовно гарантійного листа позивача від 19.09.2011 №783, підписаного тією ж особою, яка й підписала спірний договір - головою правління ОСОБА_6, в якому, як зазначили суди, вказано, що позивач гарантував, що загальні збори учасників його товариства мають відбутися в грудні 2011 року і на них буде затверджений договір застави №PL 11-492/29-1 від 20.11.2011, колегія суддів зазначає.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, підпунктом 14 п. 7.9.9. статуту позивача визначено, що до виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, прийняття рішень про укладення будь-якої кредитної угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого чи нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства чи третіх осіб (пп. 14 п. 7.9.9.).

Отже, судова колегія погоджується, що саме до виключної компетенції наглядової ради позивача відноситься прийняття рішень про укладення будь-якої кредитної угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого чи нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства чи третіх осіб .

В той же час, судами попередніх інстанцій не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування прийняття як доказ схвалення позивачем спірного договору застави наданого позивачем гарантійного листа від 19.09.2011 №783, в якому, як слідує з його змісту, йдеться про проведення в грудні 2011 року загальних зборів товариства позивача, так само, як і не досліджено питання фактичного проведення /непроведення/ цих зборів та прийняття /неприйняття/ ними рішення щодо спірного договору застави.

По-третє, стосовно висновків судів про схвалення позивачем спірного договору застави, яке (схвалення) полягає в переданні позивачем відповідачу договорів суборенди, колегія суддів відноситься також критично, оскільки, судами не з'ясовувалося питання ким саме ці договори суборенди були передані відповідачу, а саме: особою, яка підписала спірний договір - головою правління позивача чи особою, яку він представляв, підписуючи спірний договір застави (речення 2 ч. 1 ст. 241 ЦК України "Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.").

Крім того, є безпідставними посилання судів попередніх інстанцій на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 у справі №7/906/72/13-г, згідно з якою переведено на ПАТ "ОТП Банк" права вимоги щодо отримання грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку ВАТ "Електровимірювач", відкритому в АТ "ОТП Банк", що є предметом застави за договором застави № PL 11-41/29-1, адже оспорюваним договором у даній справі є договір застави №PL 11-492/29-1, а не № PL 11-41/29-1.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є передчасність висновків судів про задоволення позову.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, в силу обмеження меж перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення, і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати викладене у даній постанові.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 у справі №910/20131/13 скасувати. Справу №910/20131/13 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді Т.Л. Барицька

О.А. Кролевець