Постанова

від 06.10.2014 по справі 910/20131/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2014 р. Справа№ 910/20131/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Шевченка Е.О.

Синиці О.Ф.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

представників сторін:

від позивача - Холод І.П., дов. б/н від 01.08.2014 р.;

від відповідача - Вабіщевич Т.В., дов. б/н від 08.07.2014 р.;

від третьої особи - не з'явилися.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Електровимірювач»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.07.2014 року

у справі № 910/20131/13 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Електровимірювач»

до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Елім-Партнер»

про визнання недійсним договору застави майнових прав

№ PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2014 року у справі № 910/20131/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Електровимірювач» до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2014 року у справі № 910/20131/13 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 року по справі № 910/20131/13 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Електровимірювач» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 року по справі № 910/20131/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» сплачений судовий збір.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.10.2014 року.

03.10.2014 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник Публічного акціонерного товариства «Електровимірювач» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 року по справі № 910/20131/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» сплачений судовий збір.

Представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Елім-Партнер» у судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань з цього приводу суду не надав.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року про прийняття апеляційної скарги до провадження отримана представником третьої особи 01.09.2014 року.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції по даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників присутніх сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

11.09.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», відповідач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елім-Партнер» (далі - ТОВ «Елім-Партнер», третя особа, позичальник) укладено договір про надання кредиту № СR 07-443/29-1 (далі - Договір кредиту).

Відповідно до умов Договору кредиту, з урахуванням наступних змін та доповнень, банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі, що не перевищує ліміт фінансування (згідно договору № 22 від 15.06.2011 року про зміну кредитного договору ліміт фінансування складає 6 791 316,75 Євро), а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у кредитному договорі.

20.09.2011 року між ПАТ «ОТП Банк», (далі - заставодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Електровимірювач», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Електровимірювач» (далі - ПАТ «Електровимірювач», відповідач, заставодавець) укладений договір застави майнових прав №11-492/29-1 від 20.09.2011 року (далі - Договір застави).

Договір застави було укладено з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Договором кредиту.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави та Додатку № 1 до нього, предметом застави є майнові права (права вимоги) заставодавця до контрагентів за договорами суборенди укладеними ПАТ «Електровимірювач» з контрагентами:

- договір суборенди № 01/12 від 15.08.2011 року укладеним із ОСОБА_5;

- договір суборенди № 01/15 від 26.07.2011 року укладеним із TOB «Тімоне Маркетинг»;

- договір суборенди № 01/16 від 12.08.2011 року, укладеним із TOB «НЬЮ ВЕЙВ МЕДІА ЮКРЕЙН»;

- договір суборенди № 01/18 від 15.08.2011 року, укладеним із TOB «ПРО-КОНСАЛТ».

Позивач, мотивуючи позов, зазначає, що при укладанні Договору застави сторонами були порушені положення чинного законодавства України, а волевиявлення сторін по вказаному договору не відповідає їх внутрішній волі, оскільки не було спрямоване на реальне настання правових наслідків. Крім того, на думку позивача, Договір застави укладений головою правління ПАТ «Електровимірювач» Гречко С.М. з перевищенням повноважень, передбачених статутом позивача, без отримання згоди наглядової ради. На підставі викладеного позивач просить визнати спірний договір недійсним.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегією встановлено, що оскаржуваний Договір застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року з боку позивача було підписано Гречко С.М., який на момент підписання договору був Головою правління ПАТ «Електровимірювач», що підтверджується протоколом загальних зборів позивача № 12 від 30.09.2010 року та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с. 31).

Пунктом 7.1 статуту ПАТ «Електровимірювач», затвердженого протоколом № 12 від 30.09.2010 року загальних зборів позивача (далі - Статут), встановлено, що органами управління товариства є: загальні збори акціонерів: наглядова рада; виконавчий орган; ревізійна комісія.

Відповідно до п. 7.3 Статуту з числа акціонерів товариства створюється Наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Згідно з пп. 14 п. 7.9.9 Статуту до виключної компетенції Наглядової ради належить, зокрема, прийняття рішень про укладання будь-якої кредитної угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого чи нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства чи третіх осіб.

Як встановлено п. 7.10.6 Статуту, посадова особа голова правління, зокрема, приймає рішення про укладання договорів, сума по кожному з яких не перевищує 500 000,00 грн.

Отже, у будь-якому випадку Голова правління ПАТ «Електровимірювач» - Гречко С.М. мав право підписувати оскаржуваний Договір застави після погодження даного питання з Наглядовою радою.

У матеріалах справи відсутні докази надання дозволу Наглядовою радою ПАТ «Електровимірювач» на укладання Договору застави.

Стосовно посилання відповідача на те, що йому не було відомо про обмеження встановлені Статутом позивача, оскільки у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містилось відомостей щодо обмежень на представництво юридичної особи, колегія суддів зазначає наступне.

Договір застави містить посилання на статут позивача. А у випадку, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (позиція абз. 8 п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Проте, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, встановлено що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Пунктом 3.1.7 Договору застави передбачено, що позивач зобов'язався надавати відповідачу оригінали чи засвідчені позивачем або нотаріально копії всієї документації, якою супроводжується виконання умов цього Договору та контрактів та надавати будь-які інші документи та вчинювати інші дії для визначення фактичного розміру предмета застави.

ПАТ «Електровимірювач» на виконання умов Договору застави, надало ПАТ «ОТП Банк» копії договорів суборенди № 01/12 від 15.08.2011 року, № 01/15 від 26.07.2011 року, № 01/16 від 12.08.2011 року, № 01/18 від 15.08.2011 року.

22.09.2011 року позивач звертався до відповідача з листами № 794 та № 795 про надання згоди на укладення договорів суборенди з ПАТ «Страхова компанія «Провідна» та ПАТ «МТС Україна», а також, надав до банку інформацію про передачу в суборенду площ офісного центру в м. Житомирі та планові надходження коштів станом на 01.01.2013 року з детальною інформацією по договорах суборенди.

Зазначені вище листи зі сторони ПАТ «Електровимірювач» підписані Головою правління Гречко С.М.

Вказане свідчить про погодження Договору застави, що виключає можливість визнання вказаного договору недійсним, з огляду на положення ст. 241 Цивільного кодексу України.

Крім того, слід звернути увагу на наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов'язково вносяться питання, передбачені пунктами 11, 12 і 24 ч. 2 ст. 33 цього Закону.

У відповідності до п. 7.8.11 Статуту, за результатами діяльності товариства за календарний рік скликаються чергові (річні) загальні збори акціонерів. Чергові загальні збори акціонерів скликаються не рідне одного разу на рік.

Згідно п. 24 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів належить: прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора).

Пунктом 7.11.4 Статуту встановлено, що при здійсненні контролю за фінансового-господарською діяльністю правління ревізійна комісія перевіряє, зокрема, дотримання правлінням, головою та членами правління товариства наданих їм повноважень щодо розпорядження майном товариства, вчинення правочинів та проведення фінансових операцій від імені товариства.

За таких обставин, ревізійна комісія, складаючи висновок, зобов'язана перевірити діяльність Голови правління при підписанні, зокрема, Договору застави.

Відповідно до п. 7.11.5 Статуту, за підсумками проведення планових та позапланових перевірок ревізійна комісія складає висновок. Без висновку ревізійної комісії загальні збори не мають права затверджувати річний баланс товариства.

З пояснень позивача та офіційних даних, які містяться на Інтернет порталі www.smida.gov.ua («Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України»), а також з даних офіційного сайту позивача (http://www.eliz.com.ua/), вбачається, що з грудня 2011 року по 2012 рік, загальні збори товариства не приймали будь-яких рішень. І лише 21.06.2013 року (Протокол № 13) було проведено загальні збори акціонерів, на яких, як вбачається з вказаних джерел, не вирішувалось будь-яких питань про подальше схвалення оспорюваного договору.

Проте, протокол загальних зборів № 13 від 21.06.2013 року позивачем суду не надавався.

З інформації розміщеної на сайті www.smida.gov.ua вбачається, що на загальних зборах позивача 21.03.2013 року був такий порядок денний, зокрема:

- звіт правління товариства за 2010-2012 роки,

- затвердження звіту наглядової ради за 2010-2012 роки,

- затвердження звіту правління за 2010-2012 роки,

- затвердження звіту ревізійної комісії за 2010-2012 роки.

У матеріалах справи відсутні жодні докази щодо виявлення ревізійною комісією будь-яких порушень Головою правління позивача Гречкою С.М. щодо наданих йому повноважень розпорядження майном товариства та вчинення правочинів, зокрема, Договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року.

Крім того, спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії вчинені Головою правління Гречко С.М. щодо підписання Договору застави, як встановлено вище, в подальшому схвалені ПАТ «Електровимірювач».

З огляду на вказане, підстави для визнання Договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року недійсним є необґрунтованими.

Слід також звернути увагу, що Голова правління ПАТ «Електровимірювач» Гречко С.М. підписував Договір застави, позовну заяву, апеляційну скаргу, касаційну скаргу під час попереднього розгляду справи, довіреності видані представникам позивача, листи № 794, № 795 від 22.09.2011 року про надання дозволу на укладення договору суборенди, та весь цей час перебуває на посаді Голови правління.

До цього часу жодним органом управління позивача не порушено питання про наявність у діях Голови правління перевищення повноважень та застосування до нього відповідальності згідно Статуту, що також підтверджує схвалення ПАТ «Електровимірювач» підписаного Головою правління Договору застави.

Враховуючи досліджене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовну про визнання недійсним Договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 року по справі № 910/20131/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Електровимірювач» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Публічне акціонерне товариство «Електровимірювач» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Електровимірювач» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 року по справі № 910/20131/13 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/20131/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді Е.О. Шевченко

О.Ф. Синиця

Повний текст рішення складено 08.10.2014 року.