Рішення

від 29.07.2014 по справі 910/20131/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20131/13 29.07.14 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Електровимірювач"

до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер"

про визнання недійсним договору застави майнових прав №PL 11-492/29-1 від 20.09.2011р.

Представники сторін:

від позивача: Холод І.П. - представник за довіреністю б/н від 01.10.2013 року;

від відповідача: Вабіщевич Т.В. - представник за довіреністю б/н від 08.07.2014 року;

від третьої особи: не з'явився .

встановив:

Позивач - публічне акціонерне товариство "Електровимірювач" звернувся до господарського суду міста Києва з вимогою до відповідача - публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсним договору застави № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.09.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Елім-Партнер» та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») укладено договір про надання кредиту №CR 07-443/29-1 зі змінами та доповненнями.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між товариством з обмеженою відповідальністю «Елім-Партнер», публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та відкритим акціонерним товариством "Електровимірювач" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Електровимірювач") укладено договір застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року.

Позивач вважає, що при укладанні договору застави майнових прав сторонами були порушені положення чинного законодавства України, а волевиявлення сторін по вказаному договору не відповідає їх внутрішній волі, оскільки не було спрямоване на реальне настання правових наслідків. А також, договір застави майнових прав укладений головою правління ВАТ "Електровимірювач" ОСОБА_3 з перевищенням повноважень, передбачених статутом ВАТ "Електровимірювач", без отримання згоди наглядової ради. Тому , вважає спірний договір недійсним та у зв'язку з чим і звернувся до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2014 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсним договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 року - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 року у справі №910/20131/13 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядження керівника апарату господарського суду м. Києва від 24.06.14 року, відповідно д п. 2.10. рішення зборів господарського суду м. Києва від 03.02.11 р. (оформленого протоколом № 1 від 03.02.11 р.) та п. 3.1.13. Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/20131/13.

В результаті зазначеного автоматичного розподілу справу №910/20131/13 передано на новий розгляд судді Мудрому С.М.

Ухвалою господарського суду м. Києва справу №910/20131/13 прийнято суддею Мудрим С.М. до свого провадження, розгляд справи призначено на 28.07.2014 року.

28.07.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав письмові пояснення по справі.

В судове засідання 28.07.2014 року представник третьої особи не з'явився, вимоги ухвали від 26.06.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 29979808.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судом оголошено перерву до 29.07.2014 року.

28.07.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав письмові пояснення по справі.

В судове засідання 29.07.2014 року представник третьої особи не з'явився, вимоги ухвали від 26.06.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача надав письмові пояснення по справі, позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

11.09.2007 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Елім - Партнер" (позичальник) укладено договір про надання кредиту № СR 07-443/29-1, з наступними змінами та доповненнями, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування (згідно договору № 22 від 15.06.2011р. про зміну кредитного договору ліміт фінансування складає 6 791 316,75 Євро), а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у кредитному договорі.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між публічним акціонерним товариством "ОТП Банк", (заставодержатель) та відкритим акціонерним товариством "Електровимірювач", (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Електровимірювач" (заставодавець) укладений договір застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року, предметом застави за яким є майнові права (права вимоги) заставодавця до контрагентів за контрактами, переліченими в додатку № 1 до договору застави, що є невід'ємною частиною договору, а саме: договорів суборенди укладених ПАТ "Електровимірювач" з контрагентами: договір суборенди № 01/12 від 15.08.2011 року укладеним із ОСОБА_4; договір суборенди № 01/15 від 26.07.2011 року укладеним із TOB "Тімоне Маркетинг"; договір суборенди № 01/16 від 12.08.2011 року, укладеним із TOB "НЬЮ ВЕЙВ МЕДІА ЮКРЕЙН"; договір суборенди № 01/18 від 15.08.2011 року, укладеним із TOB "ПРО - КОНСАЛТ".

У відповідності до статті 572 ЦК України, ч. 2 статті 1 Закону України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року зі сторони позивача він підписаний головою правління відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" ОСОБА_3, який діяв на підставі Статуту товариства.

Відповідно до пункту 7.1 статуту відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" затвердженого протоколом № 12 від 30.09.2010 року загальних зборів відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач", органами управління товариства є: загальні збори акціонерів: наглядова рада; виконавчий орган; ревізійна комісія.

Пунктом 7.3 статуту передбачено, що з числа акціонерів товариства створюється Наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Відповідно до підпункту 14 пункту 7.9.9 статуту до виключної компетенції Наглядової ради належить, зокрема, прийняття рішень про укладання будь-якої кредитної угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого чи нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства чи третіх осіб.

Пунктом 7.10.6 статуту визначено, що як посадова особа голова правління, зокрема, приймає рішення про укладання договорів, сума по кожному з яких не перевищує 500 000,00 грн.

З протоколу загальних зборів відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" № 12 від 30.09.2010 року вбачається, що рішенням загальних зборів відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" обрано головою правління товариства ОСОБА_3

Відповідно до частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку - це голова правління), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 статті 241 ЦК передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до пункту 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно п. 3.1.7 договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року, позивач зобов'язався надавати відповідачу оригінали чи засвідчені позивачем або нотаріально копії всієї документації, якою супроводжується виконання умов цього Договору та контрактів та надавати будь-які інші документи та вчинювати інші дії для визначення фактичного розміру предмета застави.

Публічним акціонерним товариством "Електровимірювач" на виконання умов договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року, надано публічному акціонерному товариству "ОТП Банк" копії договорів суборенди № 01/12 від 15.08.2011р., № 01/15 від 26.07.2011 р., № 01/16 від 12.08.2011 р., № 01/18 від 15.08.2011 р.

Також, 22.09.2011 року позивач звернувся до відповідача з листами №794 та т№795 про надання згоди на укладення договорів суборенди з ПАТ «Страхова компанія «Провідна» та ПАТ «МТС Україна», а також, надано до банку інформацію про передачу в суборенду площ офісного центру в м. Житомирі та планові надходження коштів станом на 01.01.2013 року з детальною інформацією по договорах суборенди.

Вищезазначені листи зі сторони відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" підписані головою правління ОСОБА_3

Як вбачається з позовної заяви, довіреності виданої представнику вони підписані головою правління ОСОБА_3, а також відповідно до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником та підписантом публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" є ОСОБА_3.

Відповідно до ч.1 статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Абзацом 4 ч.1 статті 55 Закону України «Про акціонерні товариства» та п.7.9.11 статуту позивача передбачено, що засідання наглядової ради проводяться в міру необхідності з періодичністю, визначеною статутом, але не рідше одного разу на квартал.

Згідно з ч. 2 статті 32 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов'язково вносяться питання, передбачені пунктами 11, 12 і 24 частини другої статті 33 цього Закону.

Пунктом 7.8.11 статуту позивача передбачено, що за результатами діяльності товариства за календарний рік скликаються чергові (річні) загальні збори акціонерів. Чергові загальні збори акціонерів скликаються не рідне одного разу на рік.

Відповідно до п.24 ч.2 статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів належить: прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора).

Згідно з п.7.11.4 статуту позивача, при здійсненні контролю за фінансового-господарською діяльністю правління ревізійна комісія перевіряє:

Дотримання правлінням, головою та членами правління товариства наданих їм повноважень щодо розпорядження майном товариства, вчинення правочинів та проведення фінансових операцій від імені товариства.

Пунктом 7.11.5 статуту передбачено, що за підсумками проведення планових та позапланових перевірок ревізійна комісія складає висновок. Без висновку ревізійної комісії загальні збори не майть права затверджувати річний баланс товариства.

Як зазначено позивачем, наглядова рада товариства або загальні збори не розглядали, не досліджували і не приймали будь-яких рішень про надання дозволу голові колегіального виконавчого органу товариства вчиняти оспорюваний правочин. Даний юридичний факт підтверджується матеріалами справи, зокрема, письмовими підставами позовної заяви, відсутністю відповідних рішень, а також офіційними даними Інтернет порталу www.smida.gov.ua («Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України»), яке надає доступ до інформації про акціонерні товариства та професійних учасників фондового ринку України і є аналітичним інструментом, який дозволяє отримати інформацію про компанії та їх фінансові показники, ухвалені рішення органів управління, тощо. Так, за офіційними даними Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, так і за даними офіційного сайту позивача ( http://www.eliz.com.ua/ ) з грудня 2011 по 2012 роки, загальні збори товариства не приймали будь-яких рішень. І лише 21 червня 2013 року (Протокол № 13) було проведено загальні збори акціонерів, на яких не вирішувалось будь-яких питань про подальше схвалення оспорюваного договору, про що свідчить вказаний протокол з переліком питань порядку денного.

Проте, вищезазначений протокол №13 від 21.06.2013 року за результатами проведення загальних зборів позивачем так і не надано.

Як вбачається з інформації з сайту www.smida.gov.ua на загальних зборах позивача 21.03.2013 року був такий порядок денний, зокрема: звіт правління товариства за 2010-2012 року, затвердження звіту наглядової ради за 2010-2012 роки, затвердження звіту правління за 2010-2012 роки, затвердження звіту ревізійної комісії за 2010-2012 року.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виявлення ревізійною комісією будь-яких порушень головою правління ОСОБА_3 щодо наданих йому повноважень розпорядження майном товариства та вчинення правочинів (зокрема, договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року), тому суд вважає, що дії вчинені головою правління ОСОБА_3 щодо підписання договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року в подальшому схвалені публічним акціонерним товариством "Електровимірювач".

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що підстави для визнання договору застави майнових прав № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 року недійсним з підстав підписання оспорюваного договору не уповноваженою особою, без відповідного схвалення уповноваженими органами товариства є необґрунтованими.

Також, судом враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд не приймає до уваги заперечення відповідача згідно з якими ПАТ "ОТП Банк" не було відомо про обмеження, що встановлені статутом позивача, оскільки у виписці з ЄДР не містилось відомостей щодо обмежень на представництво юридичною особи, з огляду на те, що оспорюваний договір містить посилання на статут позивача, а тому відповідач мав бути ознайомлений з відповідними обмеженнями на укладення договорів.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 01.08.2014 року.

Суддя С.М.Мудрий