Ухвала

від 13.06.2014 по справі 2-115/2009

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-115/2009 Головуючий у І інстанції Шинкарь А.О. Провадження № 22-ц/780/3861/14 Доповідач у 2 інстанції Савченко Категорія 19 13.06.2014

У Х В А Л А

іменем України

12 червня 2014 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Білоконь О.В.,

при секретарі Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_8, приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсними довіреностей, договорів купівлі-продажу та дарування;-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2008 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що їй на праві спільної часткової власності належить 33/100 частини нежитлового приміщення (склад продбази), розташованого по АДРЕСА_1 та 1/2 частина нежитлової будівлі (магазину-кафетерію), розташованого по АДРЕСА_2. Співвласником вказаних нежитлових приміщень був ОСОБА_10, який у липні 2008 року запропонував їй купити частки нежитлових будівель, що, з його слів, належали його дружині ОСОБА_7 Посилалася, що між нею і ОСОБА_7, від імені якої діяв ОСОБА_10 30 липня 2008 року було укладено попередній договір про укладення в подальшому договору купівлі-проджау 1/2 частини нежитлових приміщень, після чого ОСОБА_3 дізналася, що на момент укладення попереднього договору ОСОБА_7 вже не була власником 1/2 частини нежитлової будівлі (магазину-кафетерію), бо 24 липня 2008 року продала її ОСОБА_6

Посилалася, що після укладення попереднього договору їй стало відомо, що ще 22 березня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно якого вона в особі її представника ОСОБА_5 нібито провела відчуження ОСОБА_4 1/2 частини нежитлової будівлі (магазину-кафетерію). Проте вона належну їй частину нежитлової будівлі не відчужувала і ніяких довіреностей на укладення таких правочинів ОСОБА_5 не видавала. Таким чином у зв'язку із відсутністю її волевиявлення на укладання вказаних довіреностей, вважала, що правочини мають бути визнані недійсними.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсними: довіреність від 24 січня 2008 року, видану від імені ОСОБА_3 ОСОБА_5, посвідчену нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації ОСОБА_12, зареєстровану в реєстрі за № 115; довіреність від 24 січня 2008 року, видану від імені ОСОБА_3 ОСОБА_5, посвідчену нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації ОСОБА_12, зареєстровану в реєстрі за № 117; договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі (магазину-кафетерію) по АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_4, посвідчений 22 березня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 4661; договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі (магазину-кафетерію) по АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений 22 квітня 2008 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 1128; договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі (магазину-кафетерію) по АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_7, від імені якої діяв ОСОБА_10, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений 24 липня 2008 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 1793, в частині купівлі-продажу 1/2 частини цієї нежитлової будівлі, яка належала ОСОБА_2; договір дарування 33/100 частини нежитлового приміщення (склад продбази) по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_4, посвідчений 22 березня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 4663; договір купівлі продажу 33/100 частини нежитлового приміщення (склад продбази) по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений 22 квітня 2008 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 1124.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 травня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсними довіреності по договору купівлі-продажу, а також договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (магазину-кафетерію), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_7, від імені якої діяв ОСОБА_10, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений 24 липня 2008 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_9, в частині купівлі-продажу 1/2 частини цієї нежитлової будівлі, яка належала ОСОБА_2, та в цій частині відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року рішення апеляційного суду Київської області від 19 травня 2010 року скасоване, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року залишено в силі.

ОСОБА_1 представник відповідача ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що майно вибуло із власності ОСОБА_3 без її волевиявлення, яке б відповідало її внутрішній волі. Зокрема ОСОБА_3 не видавала та не підписувала довіреності на ім'я ОСОБА_5 для відчуження своєї власності.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

За положеннями ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом першої інстанції встановлено і стверджується матеріалами справи, що позивачці на праві спільної часткової власності належить 33/100 частини нежитлового приміщення (склад продбази), розташованого по АДРЕСА_1 та 1/2 частина нежитлової будівлі (магазину-кафетерію), розташованого по АДРЕСА_2.

Також судом встановлелно, що 24 січня 2008 року нотаріусом нотаріального округу м.Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації ОСОБА_13, посвідчено довіреність, зареєстровану у реєстрі за № 115, якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 продати на умовах і за ціну на свій розсуд належну їй 1/2 частину нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_2 та довіреність, зереєстровану в реєстрі № 117, якою уповноважила ОСОБА_5 подарувати ОСОБА_4 належні їй 33/100 частини нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1.

22 березня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 було посвідчено договрі купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_5 на підставі довереностей від 24 січня 2008 року, продала, а ОСОБА_4 купив 1/2 частину нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_2, та договір дарування, за яким ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_5 на підставі довереності від 24 січня 2008 року, подарувала ОСОБА_4 33/100 частини нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1.

Згідно висновку почеркознавчої експертизи № 203 від 17 листопада 2008 року, проведеної у кримінальній справі, порушеній за заявою ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, підпис від імені ОСОБА_3 у графі «довіритель» та рукописний запис «ОСОБА_14» у довіреностях, посвідчених 24 січня 2008 року нотаріусом нотаріального округу м.Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації ОСОБА_13 та зареєстрований у реєстрі № 115, 117, виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою.

За таких обставин суд обгрунтовано задоволив позов і визнав недійсними як обидві оспорювані довіреності, так і вчинені на її підставі правочини.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки доказів, зокрема, що висновок почеркознавчої експертизи № 203 від 17 листопада 2008 року, не є допустимим доказом надумані і безпідставні. Даний висновок є висновком експертизи, проведжений у встановленому законом порядку в ході кримінального провадження і суд обгрунтовано взяв його до уваги.

Колегія суддів вважає необгрунтованими посилання апелянта на те, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту прав, зокрема замість вимог про витребування майна з чужого володіння заявила вимоги про визнання правочинів недійсними.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦПК України розпорядження своїми правами щодо предмета спору належить виключно стороні. З поданого ОСОБА_3 позову та доповнень до нього, вбачається, що предметом спору є визнання правочинів недійсними, а не провернення чи витребування майна. Тобто позивачка самостійно визначила спосіб захисту своїх прав. Поскільки позивачка не заявляла майнових вимог, зокрема вимог про витребування майна з чужого володіння чи застосування наслідків недійсності правочинів, то підстави для застосування ст. 388 ЦК України у суду першої інстанції відсутні.

Саме з цього виходив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи своєю ухвалою від 15 лютого 2012 року рішення апеляційного суду Київської області від 19 травня 2010 року у справі та залишаючи в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року.

Аналогічні роз'яснення містить абзац 1 п.22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», згідно якого суд має застосовувати правила встановлені ст.ст.387, 388 ЦК України лише у випадку коли заявлені вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи (саме так обгрунтовано підставу позову).

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів погоджується, що оспорюване рішення ухвалене у відсутніть ОСОБА_2, який не був належним чином повідомлений про час розгляду справи, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Проте відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі представником відповідача ОСОБА_2 доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів, та не свідчать про неправильне вирішення справи судом, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді: