Постанова

від 04.06.2014 по справі 814/882/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року Справа № 814/882/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД "ПРОМСТАН", вул. Новозаводська, 13-б, м. Миколаїв, 54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішеннь від 17.12.2013р. № 0002422201 та №0002432201

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0002422201 від 17.12.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток 82844,00грн. за основним платежем та 6126,00 грн. за штрафними санкціями та №0002432201 від 17.12.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість 73053,00грн. за основним платежем та 36 527,00грн. за штрафними санкціями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ та відніс до валових витрат суми від здійснення угод, які є нікчемними. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Представник відповідач надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового в провадження.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Промстан» зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

26-28.11.2013 відповідачем проведено документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ГАЗФИЛ» (код ЄДРПОУ 35320927) за серпень 2011 року, ПП «ФУДЖЕРА ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 38225897) за жовтень 2012 року та правомірності формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, податкових зобов'язань по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ТОВ «ГАЗФИЛ» (код ЄДРПОУ 35320927) у серпні 2011 року, ПП «ФУДЖЕРА ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 38225897) у жовтні 2012 року.

03.12.2013 року за результатами перевірки відповідачем складено акт № 964/14-02-22-01/24786442, у висновках якого крім іншого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

-п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 82844 грн., в тому числі по періодам:

-за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 70593 грн., в т.ч. за III квартал 2011 року в сумі 70593 грн.;

-за 2012 рік на суму 12251 грн., в т.ч. за IV квартал 2012 року в сумі 12251 грн.

-п.185.1 ст.185, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ «ЗАВОД «ПРОМСТАН» занижено податок на додану вартість на загальну суму 73053 грн., в т. ч. по періодам:

-за серпень 2011 року в сумі 61385 грн.;

-за жовтень 2012 року в сумі 11668 грн.

На підставі даного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№0002422201 від 17.12.2013р. (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток 82844,00грн. за основним платежем та 6126,00 грн. за штрафними санкціями;

-№0002432201 від 17.12.2013р. (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість 73053,00грн. за основним платежем та 36 527,00грн. за штрафними санкціями.

Податкові повідомлення-рішення від 17.12.2013р. №0002422201 та №0002432201 були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області та Міністерства доходів і зборів України. Однак скарги залишено без задоволення.

Що стосується нікчемності угод укладених позивачем з його контрагентами, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Що стосується правомірності віднесення позивачем сум ПДВ отриманого від контрагентів до податкового кредиту, віднесення сум вартості придбаного товару до валових витрат, суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та його контрагентами ТОВ «ГАЗФИЛ» та ПП «ФУДЖЕРА ТРЕЙД» укладено договори, щодо здійснення господарських операцій.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Щодо реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «ГАЗФИЛ».

Суд зазначає, що послуги, отримані позивачем від ТОВ «ГАЗФИЛ» за договором №Г-22/1 від 01.07.2011 року на виконання робіт (надання послуг) були використані для виконання зобов'язань позивача по договорам підряду: №2/ПР від 21.03.2011 року(з ТОВ «Агропрайм Холдинг») та №2405-11 від 27.05.2011 року (з ТОВ «Кищенці»), що підтверджується документами: -договором №Г-22/1 від 01.07.2011 року на виконання робіт (надання послуг), актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00000026 від 26.08.2011 року, податковою накладною №10 від 26.08.2011 року, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00000030 від 30.08.2011 року, податковою накладною №12 від 30.08.2011 року, банківськими виписками за 31.10.2011 року, 08.11.2011 року, 11.11.2011 року, 17.11.2011, 29.08.2012 року, договором підряду №2/ПР від 21.03.2011 року, додатковою угодою №1 від 03.10.2011 року до договору підряду №2/ПР від 21.03.2011 року, договором ціна на будівництво, виготовлення, монтаж збірних металевих конструкцій станом на 14.03.2011 року, локальний кошторис №2-1-1 на виготовлення, монтаж збірних металевих конструкцій станом на 14.03.2011 року, відомістю ресурсів до локального кошторису №2-1-1 на виготовлення, монтаж збірних металевих конструкцій , договірна ціна на будівництво, виготовлення, монтаж збірних металевих конструкцій станом на 15.11.2011 року, локальним кошторисом №2-1-1 на виготовлення, монтаж збірних металевих конструкцій станом на 15.11.2011 року, підсумковою відомістю ресурсів до локального кошторису №2-1 -1 на виготовлення, монтаж збірних металевих конструкцій, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року, підсумковою відомістю ресурсів за вересень 2011 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року, підсумковою відомістю ресурсів за листопад 2011 року, податковою накладною №9 від 04.04.2011 року, податковою накладна №85 від 10.10.2011 року, податковою накладною №194 від 30.11.2011 року, договором підряду №2405-11 від 27.05.2011 року, додатком №1 до договору підряду №2405-11 від 27.05.2011 року, додатком №1/1 до договору підряду №2405-11 від 27.05.2011 року, додатком №2 до договору підряду №2405-11 від 27.05.2011 року, договірною ціною на будівництво станом на 10.08.2011 року, локальним кошторисом №2-1-1 на загально будівельні роботи Коровник №1 станом на 10.08.2011 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року, актом №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року, підсумковою відомістю ресурсів за грудень 2011 року, податковими накладними №101 від 30.05.2011 року, №38 від 08.07.2011 року, №99 від 22.08.2011 року, №40 від 05.10.2011 року, №116 від 17.11.2011 року, №28 від 07.12.2011 року, №73 від 16.12.2011 року,№125 від 30.12.2011 року.

Щодо реальності господарської операції між позивачем та ПП «ФУДЖЕРА ТРЕЙД».

Суд зазначає, що товар, придбаний позивачем у ПП «ФУДЖЕРА ТРЕЙД» за договором поставки №01-10/12 від 01.10.2012 року використано в господарській діяльності - для виробництва профнастилу та іншої продукції власного виробництва з подальшою реалізацією, що підтверджується: договором поставки №01-10/12 від 01.10.2012 року, специфікацією №1 від 01.10.2012 року, податковою накладною №РН-1020 від 15.10.2012 року, рахунком - фактурою №СФ-0110-12 від 01.10.2012 року, податковою накладною №65 від 15.10.2012 року, видатковою накладною №РН-1022 від 16.10.2012 року, податковою накладною №72 від 16.10.2012 року, банківською випискою від 11.02.2013 року, карткою рахунком 201 за жовтень 2012 року (свідчить про оприбуткування товару по приходним накладним від 15.10.2012 року №ПН-0000269 та 16.10.2012 року №ПН- Ю00270), калькуляцією вартості виробництва продукції та видатковими накладними, що підтверджують виробництво та реалізацію продукції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентами, тому суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на:

-акті ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 26.03.2012 р. № 381/22-225/35320927 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ГАЗФИЛ» (код ЄДРПОУ 35320927) щодо підтвердження господарських відносин з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «ІНПОЛ» (код ЄДРПОУ 34981513) за серпень 2011 року»;

-акті ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 16.01.2013 р. № 83/22-34/38225897/3 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ФУДЖЕРА ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 38225897) щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин з платником'податків ТОВ «Іст - Вест Торг» (код за ЄДРПОУ 37884049) за жовтень 2012 року та їх реальності та повноти відображення у податковому обліку».

Оскільки ПК України передбачає можливість складання акту про перевірку, яка відбулась, а не про перевірку яка фактично не проводилась.

Отже, акти "Про неможливість проведення зустрічної звірки" не є податковою інформацією у розумінні ПК України, та не можуть бути доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України зазначає (постанови від 14.11.2012 року у справі № 2а-9864/11/2670, від 19.02.2013 року у справі № 2а-6067/11/1470 та інші), що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Відповідно до п.138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

Згідно п. 138. 8 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Виходячи, із приписів вказаних норм, та враховуючи, що позивачем були реально здійснені господарські операції, суд вважає, що позивач правомірно відніс до валових витрат, витрати по взаємовідносинам з контрагентами.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт здійснення господарських операцій, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагентів, та правомірно відніс суми вартості придбаного товару до валових витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача №0002422201 від 17.12.2013р. (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток 82844,00грн. за основним платежем та 6126,00 грн. за штрафними санкціями, №0002432201 від 17.12.2013р. (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість 73053,00грн. за основним платежем та 36 527,00грн. за штрафними санкціями підлягають скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002422201 від 17.12.2013р. (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток 82844,00грн. за основним платежем та 6126,00 грн. за штрафними санкціями та №0002432201 від 17.12.2013р. (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість 73053,00грн. за основним платежем та 36 527,00грн. за штрафними санкціями.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Промстан» судові витрати у розмірі 1985,50 грн. з Державного бюджету України.

4. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар