Постанова

від 18.06.2014 по справі 813/2710/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року справа № 813/2710/14

12 год. 43 хв. зал судових засідань №6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Павлишин Ю.І.,

за участю:

представника позивача Хомич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Рава-Руський спиртовий завод" до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Державне підприємство «Рава-Руський спиртовий завод» (далі - ДП «Рава-Руський спиртовий завод») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській обалсті), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001572210 та №0001582210 від 16.10.2013р., прийняті на підставі Акта №132/22-10/00374769 від 23.09.2013р. «Про результати документальної позапланової перевірки ДП "Рава-Руський спиртовий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період листопад 2010 року при взаєморозрахунках з ПП «Інбудтраст».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної документальної позапланової перевірки ДП «Рава-Руський спиртовий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за листопад 2010 року по взаєморозрахунках з ПП «Інбудтранс» відповідач дійшов до необґрунтованих висновків про відсутність господарських операцій між позивачем та ПП «Інбудтранс» та про те, що господарські операції з вказаним контрагентом спрямовані лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат, що вплинуло на розмір сплачених позивачем податків до бюджету. Позивач, вважає, що його правочини з контрагентом носять реальний характер, що підтверджується: договорами, укладеними належним чином та у відповідній формі; наявністю первинної документації по господарських операціях з ПП «Інбудтранс»; рухом активів в процесі здійснення господарських операцій. Крім того, позивач зазначає, що на момент вчинення дій, визначених у договорах, сторони були зареєстровані у визначеному законом порядку, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість. З урахуванням викладеного, вважає винесені податкові повідомлення-рішення незаконними, такими, що порушують норми чинного податкового законодавства, а відтак, підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце проведення судового засідання. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Позивач - ДП «Рава-Руський спитовий завод» зареєстроване як юридична особа розпорядженням Жовківської районної ради народних депутатів від 31.12.1991 р. №484, код за ЄДРПОУ - 00374769. Взятий на облік в органах Державної податкової служби з 31.12.1991 р., перебуває на обліку в ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області. Місцезнаходження позивача: 80316, Львівська область, Жовківський район, м.Рава-Руська, вул.22 січня, буд. 50.

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75, п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78, ст.81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та наказу ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області від 09.09.2013р. №101 проведена документальна позапланова перевірка ДП «Рава-Руський спиртовий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за листопад 2010 року по взаєморозрахунках з ПП «Інбудтранс» (код ЄДРПОУ - 35189587). За результатами перевірки винесено акт перевірки від 23.09.2013р. №132/22-10/00374769 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 34829грн.;

2) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування 7 прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року на суму 43 537грн.

На підставі Акта перевірки 23.09.2013р. №132/22-10/00374769 ДПІ у Жовківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення №0001582210 від 16.10.2013р., яким збільшено розмір грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 43536,25грн., в т.ч. 34829грн. за основним платежем та 8707,25грн. за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення №0001572210 від 16.12.2013р., яким збільшено розмір грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток державний підприємств на 504421,25грн., в т.ч. 43537грн. за основним платежем та 10884,25грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ПП «Інбудтранс» (код ЄДРПОУ - 35189587) суд встановив таке.

Суд встановив, що між позивачем та ПП «Інбудтранс» укладено договір поставки №1-21/07/10 від 21.07.2010 р., відповідно до умов якого постачальник (ПП «Інбудтранс») зобов'язується поставити замовнику (позивачу) продукцію (паливо котельне), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її (п.1.1. договору поставки №1-21/07/10 від 21.07.2010 р.).

На підтвердження фактичного отримання товару за договором позивач надав суду копії таких документів: договору поставки №1-21/07/10 від 21.07.2010 р., журналу реєстрації котельного палива за листопад 2010 р., довідки про рух палива котельного за листопад 2010 р., видаткових накладних від 11.11.2010 р. №РН-0000380, від 13.11.2010р. №РН-0000381, від 10.08.2010 р. №РН-0000396, товарно-транспортних накладних №380 від 11.11.2010р., №331 від 13.11.2010р., №396 від 29.11.2010 р., рахунків-фактур від 11.11.2010 р. №СФ-0000380, від 13.11.2010 р. №СФ-0000381, від 29.11.2010 р. №СФ-0000396, загальновиробничих норм витрат палива, теплової та електричної енергії на ДП «Рава-Руський спиртовий завод» на 2010 рік, звітності про обсяги виробництва та реалізації спирту за листопад 2010 року, розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, лімітно-забірної карти за листопад 2010 року, картки складського обліку матеріалів о паливу котельному, виробничого звіту за листопад 2010 року.

Факт оплати послуг продукції товару за договором поставки підтверджується копіями платіжних доручень №1179 від 15.11.2010 р. на суму 65175грн., №1193 від 17.11.2010 р. на суму 3000грн., №1209 від 19.11.2010 р. на суму 4000грн., №1219 від 22.11.2010 р. на суму 4975грн.,

Позивач також надав суду копії податкових накладних №380 від 11.11.2010 р. на суму ПДВ 10862,50грн., №381 від 13.11.2010 р. на суму ПДВ 12345,83грн., №396 від 29.11.2010р. на суму ПДВ 11620,83грн., отриманих від ПП «Інбудтранс».

Проте, суд не вважає вказані докази достатніми для обґрунтування реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, виходячи з такого.

Суд зазначає, що в товарно-транспортних накладних №380 від 11.11.2010р., №331 від 13.11.2010р., №396 від 29.11.2010 р., поданих позивачем, відсутні підтвердження щодо перевезення вантажу автопідприємством-перевізником (печатки, штампи, підписи), не ідентифіковано особу ПП «Інбудтранс», яка дозволила відпуск палива котельного, не конкретизовано місце завантаження (на товарно-транспортній накладній у рядку «пункт завантаження» зроблено напис «м.Запоріжжя»).

При проведенні документальної позапланової перевірки ДП «Рава-Руський спиртовий завод» відповідач використовував дані акта перевірки ПП «Інбудтранс» Кіровоградською ОДПІ від 26.01.2012р. №18/23-1/35189587 з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток з 06.07.2007 р. по 31.12.2011 р., яким встановлено, що ПП «Інбудтранс» за юридичною адресою не знаходиться. За юридичною адресою вказаного підприємства фактично проживають батьки засновника ПП «Інбудтранс» ОСОБА_2 Засновник вказаного підприємства відмовився надавати представникам податкового органу будь-яку інформацію щодо господарських відносин з контрагентами, жодних первинний документів щодо фінансово-господарської діяльності ПП «Інбудтранс» за період з 06.07.2007р. по 31.12.2011р. до перевірки не надано.

Крім того, перевіркою встановлено, що операції ПП «Інбудтранс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв'язку з цим, посадові особи ПП «Інбудтранс» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахування часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Суд також враховує, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ПП «Інбудтранс» до підприємств-покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів тощо.

Враховуючи неможливість фактичного здійснення ПП «Інбудтранс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно-необхідних для здійснення операцій купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, у зв'язку з відсутністю основних фонді, складських приміщень, транспортних засобів, Кіровоградська ОДПІ в акті перевірки від 26.01.2012р. №18/23-1/35189587 дійшла висновку, що усі операції купівлі-продажу ПП «Інбудтранс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є безтоварними по ланцюгу до «вигодонабувача». Встановлено, що підприємство провело документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про неможливість реального виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Інбудтранс» з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт, відсутність у контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської операції в силу відсутності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також відсутність інших доказів реального виконання господарської операції.

При цьому, виключно обставини щодо розрахунку за товар не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції.

Згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається зі ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» сфера дії вказаного Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України; незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа: дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції Україну від 05.06.1995 р. за №168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п.2.1 ст.2 вказаного Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації ( власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим нормативним актам. і

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на купівлю товарів (робіт, послуг) повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне відвантаження таких товарів, виконання тих чи інших робіт (послуг).

Суд також звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів. Зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не безумовною підставою для визначення правомірності такого формування за умови, якщо податковий органом не доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Суд зазначає, що з метою дослідження фактичного придбання товару необхідно аналізувати умови поставки такого товару, зокрема, щодо передачі товару від продавця до покупця, досліджувати первинні бухгалтерські документи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що документи, подані позивачем на підтвердження фактичного отримання товарів за договорами, укладеними з контрагентом ПП «Інбудтранс» не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, а тому не можуть мати юридичної сили та посвідчувати факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд також зазначає, що встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. Вказана позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою в листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Таким чином, суд дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та «Інбудтранс». При цьому, виключно обставини щодо розрахунку за надані послуги не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.1.32 ст.1 вказаного Закону України господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. до складну валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 вказаної статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 вказаного закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, в порушення п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. позивачем завищено валові витрати на суму 174146грн., а саме на вартість палива котельного, одержаного від ПП «Інбудтранс», факт придбання та реалізації якого не доведений.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного закону України якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Наявність лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції без фактичного здійснення господарської діяльності не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відображатись у податковій звітності повинна лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений в первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на викладене, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували фактичне надання послуг, податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не підтверджують право позивача на його формування.

Таким чином, в порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. позивачем завищено податковий кредит за листопад 2010 року на суму 34829грн. по господарських операціях з придбання котельного палива від ПП «Інбудтранс».

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області №0001572210 та №0001582210 від 16.10.2013р. є правомірними та скасуванню не підлягають.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судові витрати підлягають стягненню з позивача.

Частиною 3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

При поданні адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 195,92грн., що підтверджується квитанцією №5 від 20.03.2014 р.

Таким чином, суд вважає, що з позивача слід стягнути решту суму судового збору у розмірі 1683,23грн.

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Рава-Руський спиртовий завод" (код ЄДРПОУ - 00374769) судовий збір в розмірі 1683,23 грн. до бюджету.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений і підписаний 23.06.2014 р.

Суддя А.Г.Гулик