Рішення

від 16.06.2014 по справі 913/731/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

16 червня 2014 року Справа № 913/731/13-г

Провадження № 6/913/1053/14

За позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ "ПРИВАТБАНК", м. Дніпропетровськ

до Приватного транспортного підприємства "Транс-Ніка", м. Луганськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , с. Бугаєвка Перевальського району Луганської області

про стягнення 310 474,41 Доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.11.2012 складає 2 481 621 грн. 96 коп. шляхом звернення стягнення на майно

Суддя Василенко Т.А.

Секретар судового засідання Бородіна А.А.

У засіданні брали участь :

від позивача - Слостін А.Г., довіреність № 3852-О від 27.09.2013;

від відповідача - представник не прибув;

від третьої особи - представник не прибув.

Суть спору : позивачем заявлено вимоги:

1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2-К від 17.02.2004 року в сумі 310 474.41 Доларів США вилучити у Відповідача та передати в заклад Позивачу:

- предмет застави - вантажний сідловий тягач VOLVO, модель: FN-12, рік випуску: 2002, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності Приватному транспортному підприємству "Транс-Ніка";

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) вантажний сідловий тягач VOLVO, модель: FN-12, рік випуску: 2002, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності Приватному транспортному підприємству "Транс-Ніка".

2. Звернути стягнення на предмет застави: вантажний сідловий тягач VOLVO, модель: FN-12, рік випуску: 2002, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності Відповідачу, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, а також наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України.

Відповідач та 3-я особа участі у судовому засіданні повноважних представників жодного разу не забезпечили, про поважність причин відсутності не повідомили, хоча про час та місце судового розгляду справи повідомлялись належним чином.

Слід зазначити, що відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно довідок Відділу адресно-довідкової роботи УДМВС України в Луганській області від 20.03.2013 та 05.04.2013 місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: вул. Технічна, 16/13, с. Бугаєвка, Перевальський район, Луганська область, 94300.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ № 497682 від 23.03.2013 станом на 26.03.2013 вбачаєтся, що місцезнаходженням Приватного транспортного підприємства "Транс-Ніка" є адреса: 91000, м. Луганськ, вул. Краснодонська, 4.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду у даній справі.

Представником позивача до суду наданий розрахунок заборгованості на суму 761600,00 грн., в тому числі заборгованість за кредитом в сумі 50000,00 доларів США, заборгованість за відсотками в сумі 45319,15 доларів США.

Справа розглядається за наявними в ній документами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача , всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

Як свідчать матеріали справи, 17.02.2004 між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (змінено найменування юридичної особи - згідно нової редакції Статуту ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" та у абз. 3 п. 1.1 Статуту зазначено, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" є правонаступником всіх прав і обов'язків ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК") (Позивач, Банк) та ОСОБА_1 (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Позичальник) було укладено Кредитний договір № 2-К.

Відповідно до пункту 1.1 Договору - Банк зобов'язується надавати Позичальнику грошові кошти шляхом надання готівки на строк до 17.02.2005 включно у вигляді поновлюючої кредитної лінії у розмірі 50000 доларів США, зі сплатою 19% річних за його користування, на суму залишку по кредиту, з погашенням заборгованості у наступному порядку: сплата відсотків щомісячно до 25 числа кожного місяця включно з остаточним погашенням заборгованості за кредитом по закінченню строку, для чого банк відкриває позичальнику:

- позиковий рахунок НОМЕР_3;

- особовий рахунок за відсотками НОМЕР_4.

Пунктом 1.3. Кредитного договору № 2-К від 17.02.2004 передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за договором є договір застави іпотеки та договір застави майна, а також всі інші договори застави, поруки, укладені з метою забезпечення зобов'язань по цьому договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та Приватним транспортним підприємством "Транс-Ніка" (Відповідач) укладено Договір застави автотранспорту 17.02.2004 (Договір застави). Згідно з Договором застави Відповідач надав в заставу вантажний сідловий тягач VOLVO, модель FN-12, рік випуску: 2002, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності Приватному транспортному підприємству "Транс-Ніка".

У пункті 2 Договору застави автотранспорту від 17.02.2004 передбачено, що заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника - ОСОБА_1, майновим поручителем якого є Заставодавець, що випливають з кредитного договору № 2-К від 17.02.2004, з:

- повернення кредитного ліміту у вигляді поновлюючої кредитної лінії у сумі 50000 доларів США у термін до 17.02.2004;

- сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 19 % річних, датою сплати відсотків є 25 число кожного місяця;

- у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від ставки зазначеної у п. 1.1. Кредитного договору, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом;

- сплати пені у разі порушення зобов'язань по поверненню кредиту або сплати відсотків у розмірі 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором, складає 761600,00 грн. (п. 3 Договору застави автотранспорту від 17.02.2004).

Відповідно до пункту 1.5.8 Договору застави автотранспорту від 17.02.2004 передбачено, що з метою забезпечення своїх вимог заставодержатель має право звернути звернення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Також 17.02.2004 між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та Приватним транспортним підприємством "Транс-Ніка" було укладено Договір поруки № 2-К.

Предметом зазначеного договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором № 2-к від 17.04.2004, згідно якого кредитор надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 50 000 доларів США (пункт 1 Договору поруки № 2-К від 17.02.2004).

Пунктом 2 Договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 4 Договору поруки у випадках невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно пунктів 5, 6 Договору поруки, у випадках невиконання боржником якого-небудь зобов'язання, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку, а поручитель повинен виконати зазначений обов'язок в продовж п1яті календарних днів з моменту отримання вимоги.

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" виконав свої зобов'язання за Кредитним договором № 2-К від 17.02.2004 у повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 50 000 доларів США, що підтверджується заявкою на видачу готівки № 230 від 17.02.2004, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

ОСОБА_1 свої зобов'язання за Кредитним договором № 2-К від 17.02.2004 не виконав, у зв'язку з чим 24.12.2012 кредитором на адресу позичальника та заставодавця були направлені повідомлення № 30.1.0.0/2-677 від 17.12.2012 з вимогою терміново погасити прострочену заборгованість.

Відповіді на зазначені повідомлення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не отримав та позичальник і заставодатель заборгованість не погасили.

Оскільки заборгованість за кредитним договором позичальником та майновим поручителем в добровільному порядку погашена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, позов не оспорив.

3-я особа пояснення на позов не надала.

Оцінивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Як було вказано вище, 17.02.2004 року між ПАТ «Приватбанк» (позивач у справі) та ОСОБА_1 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Позичальник) був укладений кредитний договір № 2-К.

Відповідно до пункту 1.1 Договору - Банк зобов'язується надавати Позичальнику грошові кошти шляхом видачі готівки на строк до 17.02.2005р. включно у вигляді поновлюючої кредитної лінії у розмірі 50 000 доларів США, зі сплатою 19 % річних за його користування, на суму залишку по кредиту, з погашенням заборгованості у наступному порядку: сплата відсотків щомісячно до 25 числа кожного місяця включно з остаточним погашенням заборгованості за кредитом по закінченню строку, для чого банк відкриває позичальнику відповідні рахунки.

Матеріалами справи підтверджено та не оспорено відповідачем та 3-ю особою, що позивач прийняті зобов'язання за кредитним договором № 2-К від 17.02.2004 р. виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит в межах 50 000 доларів США. В той же час, третьою особою у справі в порушення умов кредитного договору повернення кредитних коштів не здійснено та відповідних доказів, що б підтверджувало сплату заборгованості не надано. Також, відповідачем доказів оплати заборгованості за кредитним договором до суду не надано.

Пунктом 3.2 Кредитного договору № 2-К від 17.02.2004р. передбачено, що в разі несвоєчасної сплати кредиту позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у подвійному розмірі від ставки зазначеної у п. 1.1, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості. За розрахунком позивача, за відсотками утворилася заборгованість за період з 25.02.2004р. по 07.11.2012р. у розмірі 135 042, 33 долара США, що за курсом 7,99 грн. складає 1 078 988, 22 грн.

Крім того, відповідно до пункту 4.1 Кредитного договору в разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п. 2.2.2 цього договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язаний сплачувати банку пеню у розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості.

Зазначені обов'язки також закріплені і в п. 1 Договору поруки № 2-К від 17.02.2004 р. та у п. 2 Договору застави автотранспорту від 17.02.2004 р.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та Приватним транспортним підприємством "Транс-Ніка" (Відповідач) 17.02.2004 був укладений Договір застави автотранспорту (Договір застави). Згідно з Договором застави Відповідач надав в заставу вантажний сідловий тягач VOLVO, модель FN-12, рік випуску: 2002, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності Приватне транспортне підприємство "Транс-Ніка".

У пункті 2 Договору застави передбачено, що заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника - ОСОБА_1 , майновим поручителем якого є Заставодавець, що випливають з кредитного договору № 2-К від 17.02.2004, з:

- повернення кредитного ліміту у вигляді оновлюючої кредитної лінії у сумі 50 000 доларів США у термін до 17.02.2004;

- сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 19 % річних, датою сплати відсотків є 25 число кожного місяця;

- у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від ставки зазначеної у п. 1.1. Кредитного договору, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом;

- сплати пені у разі порушення зобов'язань по поверненню кредиту або сплати відсотків у розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу.

В той же час, згідно п. 3 договору застави сторони узгодили, що максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором складає 761 600, 00 грн.

За своєю правовою природою, договір № 2-к від 17.02.2004 є кредитним договором, згідно з яким за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За умовами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем та 3-ю особою, що мається заборгованість за кредитним договором № 2-к від 17.02.2004 в сумі 50 000, 00 дол. США, що за курсом НБУ в сумі 7,99 становить 399 500, 00 грн.

В той же час, позивачем до стягнення заявлена заборгованість за відсотками у розмірі 135 042,33 дол. США, що становить 1 078 988, 22 грн. (135042,33 х7,99грн.= 1078988,22грн.) за період з 25.02.2004 р. по 07.11.2012 р.

Згідно розрахунку позивача від 16.06.2014 заборгованість за відсотками за період з 25.02.2004 по 13.03.2014 становить 45 319, 15 дол. США.

Нарахування вказаної суми є обґрунтованою та позивач згідно норм чинного законодавства та умов договору має право на стягнення як заборгованості за кредитом, так і відсотків за весь час користування кредитними коштами.

Також, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 25.02.2004 р. по 07.11.2012 р. в сумі 125 432, 08 доларів США.

Так, відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Приписами ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення пені за 8 років, позивач посилається на п. 4.1 Кредитного договору та п. 1 Договору поруки № 2-К від 17.02.2004р. та у п. 2 Договору застави автотранспорту від 17.02.2004 р., однак сторонами у цих пунктах не було встановлено іншого порядку нарахування пені.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду України від 11.12.2012р. у справі № 10/065-11.

Тобто, вимоги про стягнення пені за 8 років за період з 25.02.2004 р. по 07.11.2012 р., не відповідають зазначеним нормам матеріального права. Так, враховуючи, що відповідачем не було заявлено про застосування строку позовної давності, пеня повинна рахуватися за період 6 місяців з 25.02.2004 року по 25.08.2004 року, що за розрахунком позивача (а.с. 9) складає 8,88 доларів США та в перекладі на гривні складає 70 грн. 95 коп.

При цьому, згідно з п. п. 1, 6 договору застави автотранспорту від 17.02.2004 предметом цього договору є рухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 2 Закону України "Про заставу" визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Статтею 24 Закону України "Про заставу" встановлено, що у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Інше передбачено Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" та ст. 590 ЦК України застосовуються лише в частині, що йому не суперечить. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові 28.02.2012 у справі № 28/55.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження. Якщо боржник та обтяжувач досягли згоди про збільшення максимального розміру забезпеченої обтяженням вимоги, таке збільшення підпорядковується пріоритету іншого обтяження, зареєстрованого раніше моменту реєстрації відомостей про зміну розміру забезпеченого обтяженням зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в п. 3 договору застави автотранспорту від 17.02.2004 узгодили, що максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором складає 761 600, 00 грн. Тобто, в даному випадку розмір вимоги заявленої до стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно за договором застави рухомого майна, не може перевищувати 761 600, 00 грн.

У зв'язку з чим позовні вимоги щодо суми заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на заставлене майно, слід задовольнити частково, а саме в сумі заборгованості за кредитним договором що складає 761 600 грн. 00 коп., а за курсом НБУ 7,99 грн. до 1 дол. США становить 95 319, 15 дол. США (761 600,00 : 7,99 = 95319,15).

При цьому, у будь-якому випадку в п. 3.3 кредитного договору сторони договору передбачили, що кошти для погашення заборгованості спрямовуються перш за все для сплати прострочених відсотків за кредитом, після цього - відсотків за кредитом, простроченої заборгованості за кредитом.

Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється згідно ст. 590 Цивільного кодексу України за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 19, 20 Закону України «Про Заставу» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до абз. 6 ст. 20 Закону України «Про Заставу» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.

В той же час, вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом продажу предмета застави Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" з укладанням від імені Приватного транспортного підприємства "Транс-Ніка" договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем відповідають умовам договору та нормам чинного законодавства.

Так, стаття 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачає, що обтяжував має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

В той же час, згідно п. 22 договору застави передбачено, що звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з додержанням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів:

- через прилюдні торги з правом укладання Заставодержателем договору купівлі продажу предмету застави від імені заставодаця;

- через аукціон;

- через комісійні магазини;

- через біржу;

- шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця;

- іншим незабороненим чинним законодавством способом.

У зв'язку з цим, вимоги позивача щодо встановлення способу звернення стягнення на майно слід задовольнити частково та звернути стягнення на заставлене майно шляхом укладання позивачем договору купівлі-продажу предмету застави від імені відповідача.

Також слід відмовити позивачу у вимогах щодо надання всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття відповідного автотранспорту з обліку в органах ДАЇ України, виходячи з наступних підстав.

Право продажу банком предмету застави передбачено у п. 22 договору застави (а.с. 17), але порядок продажу сторони не встановили. Тому у разі відмови від здійснення будь - яких дій, які створюють неможливість виконання рішення, банк має діяти згідно виконавчого законодавства. До того ж матеріалами справи позивач не довів, що відповідач або третя особа ухиляється від його вимоги про зобов'язання зняти предмет застави з обліку в органах ДАЇ. Такі відомості в матеріалах справи відсутні.

Щодо вимог про передачу автотранспорту в заклад слід зазначити наступне.

Пунктом 17.10 договору застави (а.с. 17) передбачено, що у випадку порушення Заставодавцем зобов'язань за Кредитним договором, Заставодавець зобов'язується передати Предмет застави Заставодержателю в заклад за актом приймання - передачі, що підписується сторонами. Таким чином договором застави передбачено зобов'язання заставодавця передати у заклад майно в разі порушення зобов'язань за кредитним договором заставодавцем, а не позичальником. Проте з огляду на кредитний договір № 2-к будь-які зобов'язання цієї особи (заставодавця) не були передбачені, а тому позивач не довів порушення його прав при зверненні із позовом з вимогою передати в заклад заставленого майна.

До того ж в матеріалах справи відсутні будь - які докази надіслання позивачем вимоги до відповідача про передачу майна у заклад, чим порушені вимоги ст. 33 ГПК України, яка передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином в задоволені позову за цими вимогами слід відмовити, але з інших підстав викладених вище.

Посилання позивача на повідомлення від 17.12.2012р., направлене на адресу заставодавця, є неогрунтованими, оскільки у вказаному повідомленні позивач не вимагав передати майно в заклад. В ньому позивачем викладена вимога про погашення боргу та намір звернення стягнення на предмет застави (а.с. 11).

Виходячи з наведених вище обставин позов слід задовольни частково та в рахунок погашення заборгованості в сумі 761 600 грн. 00 коп. (95 319, 15 дол. США) за кредитним договором № 2-к від 17.02.2004, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет застави за договором застави автотранспорту від 17.02.2004, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанкт» та ПТП «Транс-Ніка», а саме:

- вантажний сідловий тягач VOLVO, модель: FN-12, рік випуску: 2002, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності Приватному транспортному підприємству "Транс-Ніка".

Звернення стягнення на предмет застави здійснити шляхом укладання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" договору купівлі-продажу предмету застави від імені Приватного транспортного підприємства "Транс-Ніка".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до Приватного транспортного підприємства "Транс-Ніка про стягнення 310 474, 41 Доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.11.2012 складає 2 480 690 грн. 54 коп. шляхом звернення стягнення на майно задовольнити частково.

2. В рахунок погашення заборгованості в сумі 761 600 грн. 00 коп. (95 319, 15 дол. США) перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50 (адреса для листування - м.Дніпропетровськ, а/с 1800), код ЄДРПОУ 14360570, за кредитним договором № 2-к від 17.02.2004, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет застави за договором застави автотранспорту від 17.02.2004, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанкт» та ПТП «Транс-Ніка», а саме:

- вантажний сідловий тягач VOLVO, модель: FN-12, рік випуску: 2002, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності Приватному транспортному підприємству "Транс-Ніка", м. Луганськ, вул. Краснодонська, 4, код ЄДРПОУ 25360353.

Звернення стягнення на предмет застави здійснити шляхом укладання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" договору купівлі-продажу предмету застави від імені Приватного транспортного підприємства "Транс-Ніка".

3. Стягнути з Приватного транспортного підприємства "Транс-Ніка", м. Луганськ, вул. Краснодонська, буд. 4, код ЄДРПОУ 25360353, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, витрати зі сплати судового збору в сумі 15 232 грн. 00 коп.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 23.06.2014.

Суддя Т.А. Василенко