Рішення

від 18.06.2014 по справі 910/6076/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6076/14 18.06.14

За позовом Приватного підприємства «Сембі»

до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Товариство з обмеженою від повільністю «Норвік Україна»

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Малениця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Фермерське господарство «Мрія»

2. ОСОБА_1

3. ОСОБА_2

4. ОСОБА_3

5. ОСОБА_4

6. ОСОБА_5

про визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1 на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи-2 на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи-1 на стороні відповідача: ОСОБА_6 за довіреністю б/н від 04.02.2014 р.;

ОСОБА_5 за довіреністю б/н від 16.05.2014 р.;

від третьої особи-2 на стороні відповідача: не з'явився;

від третьої особи-3 на стороні відповідача: не з'явився;

від третьої особи-4 на стороні відповідача: не з'явився;

від третьої особи-5 на стороні відповідача: не з'явився;

від третьої особи-6 на стороні відповідача: ОСОБА_5

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Сембі» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про:

- визнання незаконним та скасування Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 р. «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» № 2019;

- визнання недійним державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001 р. з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 р. № 2019 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 та скасування його державної реєстрації;

- визнання недійними державних актів на право власності або право користування на земельні ділянки, що були видані на підставі Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 р. «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» та скасування їх державної реєстрації.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що з боку Фермерського господарства «Мрія» на підставі Договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення подальшого функціонування пляжного комплексу «Африка» від 12.03.2013 р. позивачу було надано у користування земельну ділянку для будівництва майнового комплексу, на якій він мав збудувати та забезпечити безперебійне функціонування літнього ресторану. Як зазначає позивач, після будівництва майнового комплексу він залишився у його власності, при цьому, виконати обов'язок щодо оформлення права власності на нього у відповідності до вимог законодавства він не зміг в силу відсутності у Фермерського господарства «Мрія» належного документу, що посвідчує право постійного користування земельної ділянкою. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що 16.02.1999 р. ОСОБА_2 для ведення селянського фермерського господарства рішенням Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га, на підставі чого видано Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 р. № 2019 членам Фермерського господарства «Мрія» було передано у власність ряд земельних ділянок від зазначеної вище, при цьому залишок розміром 22, 4117 га було залишено у постійному користуванні за Державним актом на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р., про що зроблено відповідну відмітку. На думку, позивача, вказане розпорядження є незаконним і підлягає скасуванню, а видані на його підставі державні акти визнанню нечинними та скасуванню, оскільки фактично, на думку позивача, внаслідок зменшення площі земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні на підставі Державного акту ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р., в силу виділення земельних ділянок для передачі у власність, було незаконно укладено договір про постійне користування земельною ділянкою щодо решти землі, проте як Фермерське господарство «Мрія» не мало право у відповідності до ст. 92 ЗК України отримувати земельну ділянку у постійне користування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/6076/14, розгляд справи призначено на 13.05.2014 р. При цьому, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вирішено залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Норвік Україна» (01135, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 97; код ЄДРПОУ 33996450), Товариство з обмеженою відповідальністю «Малениця» (65009, Одеська область, місто Одеса, вулиця Сегедська, будинок 18; код ЄДРПОУ 38621143); в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерське господарство «Мрія» (08105, Київська область, Києво-Святошинський район, село Горенка, вулиця Кільцева, будинок 17-а; код ЄДРПОУ 20591954), ОСОБА_1 (АДРЕСА_3), ОСОБА_2 (АДРЕСА_3), ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), ОСОБА_8 (АДРЕСА_3).

В порядку підготовки справи до розгляду позивачу доручено надати суду письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо: будівництва ресторану на території пляжного комплексу «Африка», документів, що підтверджують передачу земельної ділянки в користування позивачу для будівництва та подальшого функціонування пляжного комплексу «Африка»; обставин та документів, що підтверджують порушення прав позивача оскаржуваним Розпорядженням; обставин взаємовідносин з ФГ «Мрія»; відповідачу: копії технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності за земельні ділянки 5-ти громадянам-членам фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради; третім особам: письмові пояснення щодо предмету спору, в тому числі, третій особі-1 на стороні позивача, ТОВ «Норвік Україна», надати суду письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо наявності у нього прав розпорядження земельною ділянкою, яку він за умовами Договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення подальшого функціонування пляжного комплексу «Африка» від 12.03.2013 р. мав передати в користування позивачу.

05.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від гр. ОСОБА_5 надійшли додаткові документи у справі.

13.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Газети «Неділя UA» надійшло клопотання про проведення зйомки в залі судового засідання під час розгляду справи.

Від ТОВ «Норвік Україна» надійшло клопотання про фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису та письмові пояснення, в яких воно вказує на те, що 21.03.2011 р. між вказаним Товариством та ФГ «Мрія» було укладено Договір доручення № 21/03-1Д, відповідно до якого ТОВ «Норвік Україна» взяло на себе зобов'язання облаштувати на належній ФГ «Мрія» земельній ділянці зони зеленого туризму, а саме: пляжу із повним комплексом зручностей та комунікацій. Для виконання зазначеного Договору ТОВ «Норвік Україна» було надано право підписувати всі необхідні види документів, у зв'язку з чим воно уклало з позивачем Договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення подальшого функціонування пляжного комплексу «Африка», за умовами якого позивач мав збудувати та забезпечити безперебійне функціонування літнього ресторану на території пляжного комплексу «Африка». Відповідно до умов зазначеного Договору після будівництва майновий комплекс залишився у власності позивача, але виконати обов'язок по оформленню права на майновий комплекс за Договором позивач не зміг, адже належного документу, що посвідчує право постійного користування на землю, ФГ «Мрія» не має.

Від позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити свого повноважного представника.

Від ФГ «Мрія» через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він звертає увагу на те, що позивач у поданому ним позові конкретно не визначив, чим саме оскаржуване розпорядження порушує його права. При цьому, ФГ «Мрія» зазначає, що воно ніколи не мало правовідносин з позивачем, не надавало земельну ділянку йому у користування для будівництва майнового комплексу та не доручало оформити такий майновий комплекс у власність позивача. Також, ФГ «Мрія» зазначає, що ні позивач, ні ТОВ «Малениця» не мають ліцензій на право здійснення діяльністю, пов'язаною з будівництвом. При цьому, ФГ «Мрія» зауважує, що воно набуло права постійного користування на відповідну земельну ділянку на підставі рішення 5-ї сесії ХХІІІ скликання Києво-Святошинської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999 р., що було засвідчено Державним актом на право користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р., виданого на голову Фермерського господарства ОСОБА_2. Оскільки ФГ «Мрія» набуло право постійного користування земельною ділянкою до 01.01.2002 р. (дата вступу в дію нового Земельного кодексу України), відповідне право на сьогоднішній день залишається дійсним. При цьому, згідно з твердженням ФГ «Мрія», у зв'язку з набуттям права власності на земельні ділянки членами ФГ (приватизацією) за рахунок земель ФГ, у нього залишилось на праві постійного користування 25, 5422 га, що підтверджується Витягом з державного земельного кадастру від 04.10.2013 р. Щодо позовних вимог про визнання недійсними державних акті, виданих на підставі Розпорядження відповідача від 18.03.2010 р., ФГ «Мрія» відмічає, що за відсутності порушення процедур приватизації земельних ділянок членами фермерського господарства їх право власності не може бути припинено, а державні акти визнані недійсними. При цьому, ФГ «Мрія» відзначає, що такі позовні вимоги зачіпають права та охоронювані законом інтереси цих фізичних осіб, які не можуть виступати відповідачами в господарському процесі, у зв'язку з чим в цій частині необхідно припинити провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2014 р. розгляд справи було відкладено на 03.06.2014 р.

25.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

03.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від гр. ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні 03.06.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про витребування від відповідача технічної документації на земельні ділянки, що передавались у приватну власність громадянам України на підставі Розпорядження № 2019 від 18.03.2010 р.

Від представників позивача та ФГ «Мрія», ОСОБА_2, та ОСОБА_5 надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. було відмовлено газеті «Наділя UA» в задоволенні клопотання про надання дозволу знімальній групі вести відео зйомку у залі суду під час розгляду справи.

Також, ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. було вирішено замінити найменування третьої особи ОСОБА_8 на ОСОБА_5.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. на підставі клопотання представників позивача та ФГ «Мрія», ОСОБА_2, та ОСОБА_5 було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 18.06.2015 р. При цьому, відповідачу доручено надати суду копії технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 5-ти громадянам - членам Фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради.

17.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ОСОБА_5 надійшли додаткові документи у справі.

18.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла телеграма, в якій викладено клопотання про відкладення розгляду справи, що мотивоване перебуванням представника на лікарняному.

Представники позивача, відповідача, а також третіх осіб ТОВ «Норвік Україна», ТОВ «Малениця», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання 18.06.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача, відповідача, а також третіх осіб ТОВ «Норвік Україна», ТОВ «Малениця», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, позивачем до вказаного клопотання не надано доказів існування обставин, на які він посилається в його обґрунтування.

Крім того, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Вказані обставини подання суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання позивачем процесуальними правами.

Так, в Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 р. «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» Вищий господарський суд України роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Також, в судовому засіданні 18.06.2014 р. судом розглянуто клопотання позивача про витребування від відповідача технічної документації на земельні ділянки, що передавались у приватну власність громадянам України на підставі Розпорядження № 2019 від 18.03.2010 р. та відмовлено у його задоволені, у зв'язку з необґрунтованістю.

Від представника ФГ «Мрія» у судовому засіданні 18.06.2014 р. надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 18.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, які заявились в судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.02.1999 р. Фермерському господарству «Мрія» в особі голови ОСОБА_2 для ведення селянського фермерського господарства рішенням Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га, на підставі чого видано Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 р. «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» було вирішено:

1. Припинити право постійного користування фермерського господарства «Мрія» в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117,05 га, що перебувала в постійному користуванні фермерського господарства «Мрія».

2. Передати земельні ділянки загальною площею 22,4117 га безоплатно у власність 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району.

3. Виготовити державні акти 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства «Мрія», на право власності на землю для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради.

Матеріали справи свідчать, що на підставі даного розпорядження ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 15.06.2010 р. та 21.06.2010 р. отримали державні акти на право власності земельних ділянок Серії ЯЛ за № № 123137, 123138, 123139, 123140, 123141, 123142, 123144, 123145, 123146, 123147.

У свою чергу, до Державного акту на право постійного користування землею ІІІ-КВ №018998 від 10.09.2001 р. було внесено зміни, а саме: в розділ «Зміни в землекористуванні» внесено запис про Розпорядження № 2019 від 18.03.2010 р.

21.03.2011 р. між Фермерським господарством «Мрія» (довіритель) та ТОВ «Норвік Україна» (повірений) було укладено Договір доручення № 21/03-1Д, відповідно до п. 1.1. якого довіритель доручив, а повірений зобов'язався від імені довірителя вчинити комплекс необхідних правочинів для облаштування на належній довірителю земельній ділянці зони зеленого відпочинку, а саме: пляжу із повним комплексом зручностей та комунікацій.

Відповідно до п. 1.2. Договору доручення повірений мав забезпечити заходи необхідні для досягнення визначеного п. 1.1. Договору результату, в тому числі: розробку стилістики, розробку та затвердження проектної документації та бізнес-планів, отримання необхідних дозволів та погоджень, замовлення, закупівлю та/або виготовлення матеріалів, устаткування та інвентарю, залучення будівельних компаній або робітників, контроль за ходом робіт, фінансування робіт, прийняття виконаних робіт, прийняття виконаних робіт від контрагентів, введення об'єкту в експлуатацію тощо.

Відповідно до п. 1.3. Договору доручення було визначено, що для його виконання повіреному надаються права підписувати всі необхідні види документів, в тому числі, але не виключно, договорів, здійснювати оплати та залучати до виконання договору як власних так і найманих співробітників та третіх осіб.

Згідно з п. 2.2. Договору доручення в редакції Додаткової угоди № 2 від 30.12.2011 р. його укладено до 31.12.2013 р.

12.03.2013 р. між ТОВ «Норвік Україна» (замовник), ПП «Сембі» (виконавець-1) та ТОВ «Малениця» (виконавець-2) було укладено Договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу «Африка», відповідно до п. 1.1. якого замовник доручив, а виконавці зобов'язались збудувати та забезпечити безперебійне функціонування літнього ресторану на території пляжного комплексу «Африка», розташованого за адресою: АДРЕСА_2, а також забезпечити облаштування та подальше управління рестораном, здійснити інші необхідні дії, а замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору було визначено, що для будівництва та забезпечення подальшого функціонування (експлуатації) ресторану замовник мав надати виконавцям в користування земельну ділянку.

При цьому, згідно з п. 1.4. Договору його сторони визначили, що після будівництва ресторан разом з обладнанням та матеріалами є власністю виконавців в рівних долях.

Відповідно до п. 10.1. Договору на будівництво та управління літнім рестораном він набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 19.04.2038 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань.

12.03.2013 р. між ТОВ «Норвік Україна» (замовник), ПП «Сембі» (виконавець-1) та ТОВ «Малениця» (виконавець-2) було підписано Акт прийому-передачі майна до Договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу «Африка», за умовами якого визначено, що замовник передав, а виконавці прийняли земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Чіткої конкретизації того, яка саме земельна ділянка по АДРЕСА_2 стала предметом прийому-передачі за вказаним Договором та Актом, а також того, на яких правових підставах ТОВ «Норвік Україна» розпоряджається такою земельною ділянкою, ні Договір, ні Акт не містять.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач вважає, що йому було передано для виконання умов Договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу «Африка» саме земельну ділянку, яка перебувала у постійному користуванні ФГ «Мрія» та яка на підставі Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 р. була частково приватизована членами такого фермерського господарства. Зважаючи на те, що умовами Договору на будівництво та управління літнім рестораном передбачалось набуття позивачем права власності на частину ресторану, він вказує на існування перешкод у здійсненні оформлення права власності в силу відсутності у ФГ «Мрія» належного документу, який би підтверджував право на земельну ділянку, оскільки на переконання позивача, згідно з чинним законодавством відповідна земельна ділянка не може перебувати у ФГ «Мрія» на праві постійного користування, та в тому числі не могла бути частково приватизована шляхом внесення змін до Державного акту.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, суд також встановив, що господарським судом міста Києва вже розглядався спір, предметом якого було оскарження Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 р. «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» та визнання недійсними державних актів на право власності або право користування на земельні ділянки, що були видані на підставі вказаного розпорядження, а також визнання недійсним Державного акту про право постійного користування ІІІ - КВ № 018998, виданого 10.09.2001 р. з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі розпорядження № 2019 від 18.03.2010 р. на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, та скасування його державної реєстрації.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р. у справі № 910/211/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р. за позовом ТОВ «Зелена аквахвиля» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФГ «Мрія», в позові в частині визнання незаконними та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» в позові було відмовлено повністю; в іншій частині провадження у справі припинено.

Судові рішення мотивовані тим, що оспорюване Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» прийняте відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та не є таким, що порушує права та інтереси позивача.

При цьому, суд припинив провадження в частині розгляду позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності або право користування на земельні ділянки, що були видані на підставі вказаного розпорядження, а також визнання недійсним Державного акту про право постійного користування ІІІ - КВ № 018998, виданого 10.09.2001 р. з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі розпорядження № 2019 від 18.03.2010 р. на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, та скасування його державної реєстрації, оскільки рішення по цій справі безпосередньо вплинуло б на права фізичних осіб, у зв'язку з чим вони б мали взяти участь у справі, проте як сторонами в господарському процесі не можуть бути фізичні особи, які мають право на захист своїх прав.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти заявленого позову, треті особи у справі на стороні відповідача посилаються на вказане рішення господарського суду міста Києва та звертаються увагу на те, що в даному спорі позивачем також не доведено порушення його прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги, заявлені позивачем у даній справі, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України в редакції станом на 18.03.2010 р., було визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України, в тому числі в постанові Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 06.11.2012 р. № 21-288а12, у спірних правовідносинах щодо надання земельних ділянок у власність районна державна адміністрація, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - районна державна адміністрація - владних управлінських функцій не здійснює.

Аналогічні роз'яснення надані в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», зокрема, відповідно до п. 1.2. відзначено, що виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

При цьому, за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Розглядаючи спори про визнанням недійсними індивідуальних актів державних чи інших органів, слід враховувати роз'яснення, надані Президією Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», відповідно до п. 2 якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Так, аналізуючи обставини цього спору, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (втратив чинність з 01.08.2003) передбачалось, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» виключно після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Як вбачається з матеріалів справи, Фермерське підприємство «Мрія» набуло право постійного користування на земельну ділянку на підставі рішення 5-ї сесії ХХІІІ скликання Києво-Святошинської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001, виданого на ім'я голови фермерського господарства ОСОБА_2

Відповідно до п. 5 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на 18.03.2010 р.) було визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Згідно з п. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Згідно з ч. 2 ст. 31 Земельного кодексу України (в редакції станом на 18.03.2010 р.) громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до п. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Стаття 121 Земельного кодексу України встановлює, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Із наведених норм законодавства України слідує правомірність дій оскаржуваного відповідача щодо прийняття спірного Розпорядження і протилежного позивачем не доведено.

Посилання позивача на те, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваного Розпорядження у постійному користуванні ФГ «Мрія» залишилась частина земельної ділянки, що на думку позивача, чинним законодавством не допускається, - суд вважає безпідставними.

Так, дійсно, 01.01.2002 р. набрав чинності новий ЗК України, ч. 2 ст. 92 якого передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно п. 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» № 563-ХІІ від 18.12.1990 року, з наступними змінами та доповненнями та п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них, а у разі не переоформлення після закінчення вказаного строку, раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Як зазначено в мотивувальній частині зазначеного рішення, використання терміна «набувають», що означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь», після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Крім того, абз. 18 п. 5.5. зазначеного рішення регламентовано, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» № 449 від 02.04.2002 року раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Враховуючи зміст наведених норм чинного законодавства України, оспорюваний позивачем Державний акт на право постійного коригування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р. станом на дату прийняття оскаржуваного Розпорядження та на дату звернення до суду є чинним.

Необхідно зауважити, що згідно з абз. 5 п. 5.6. рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 р. право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Такі підстави передбачені ст. 141 ЗК України, і їх наявність у спірних правовідносинах позивачем не доведено.

Більше того, позивачем взагалі не доведено суду порушення оскаржуваним Розпорядженням прав та законних інтересів позивача.

Так, позивач під час розгляду справи не виконав вимог суду і не представив письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо: будівництва ресторану на території пляжного комплексу «Африка», документів, що підтверджують передачу земельної ділянки в користування позивачу для будівництва та подальшого функціонування пляжного комплексу «Африка»; обставин та документів, що підтверджують порушення прав позивача оскаржуваним Розпорядженням; обставин взаємовідносин з ФГ «Мрія».

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Надані до матеріалів справи Договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу «Африка» та Акт приймання-передачі майна самі по собі не свідчать про наявність у позивача прав на спірну земельну ділянку та порушення таких прав оскаржуваним Розпорядженням.

Більше того, ні зазначений Договір, ні вказаний Акт не дають за своїм змістом встановити чітке місце розташування земельної ділянки, про передачу якої в них відзначено, та крім того, не містять вони і даних про те, на яких правових підставах ТОВ «Норвік Україна» такою земельною ділянкою розпоряджається.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами незаконності спірного Розпорядження, а також порушення його прав та законних інтересів, у зв'язку з прийняттям такого Розпорядження, позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 р. «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» № 2019, - задоволенню не підлягають.

Що стосується решти позовних вимог, суд звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 1 цього Кодексу, до яких, за загальним правилом, віднесені юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Відповідно до змісту ст. 21 ГПК України набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, що були видані на підставі спірного розпорядження, а також державного акту про право постійного користування ІІІ - КВ № 018998 від 10.09.2001, вони зачіпають права та охоронювані законом інтереси фізичних осіб, способи захисту яких забезпечується державою на рівні з юридичними особами.

Так, суд враховує, що можливість певного учасника матеріально-правових відносин здобути адекватний своїй участі процесуальний статус не може бути поставлена у залежність від наявності або відсутності у такої особи статусу підприємця, оскільки інше неприпустиме в контексті встановленої ст. 14 ратифікованої Законом України від 17.07.1997 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. заборони дискримінації за будь-якої з ознак. При цьому, як зазначає Європейський суд з прав людини в п. 65 Рішення від 16.04.2002 р. у справі «АТ Данжвіля проти Франції», практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права для національних судів, «...згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації».

Відповідно до п. п. 2, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Враховуючи те, що члени ФГ «Мрія» є фізичними особами і правовідносини з набуття ними у власність (постійне користування у складі фермерського господарства) земельних ділянок та посвідчення таких прав відповідними державними актами, не можна беззаперечно віднести до господарських, а ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України формулює принцип, згідно якого загальному суду підвідомчі всі справи, що виникають, зокрема, із цивільних правовідносин, крім випадків, коли їх розгляд здійснюється за правилами іншого судочинства, розглядувані позовні вимоги не можуть бути вирішені в порядку господарського судочинства.

У зв'язку із викладеним суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки судом встановлено необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 р., вони не підлягають задоволенню, проте як в іншій частині провадження у справі суд припиняє.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, в тому числі щодо позовних вимог, провадження за якими припиняється, покладаються на позивача.

Так, відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 р. «Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» № 2019 відмовити.

2. В іншій частині провадження у справі припинити.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака