Постанова

від 26.11.2014 по справі 910/6076/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Справа № 910/6076/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Божок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Сембі", м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року у справігосподарського суду міста Києва за позовомПриватного підприємства "Сембі", м. Київ до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, м. Київ за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Норвік Україна", м. Київ, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Малениця", м. Одеса за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Фермерського господарства "Мрія", с. Горенка, Київська обл., 2. ОСОБА_4, с. Горенка, Київська обл., 3. ОСОБА_5, с. Горенка, Київська обл., 4. ОСОБА_6, м. Київ, 5. ОСОБА_7, м. Київ, 6. ОСОБА_8, с. Горенка, Київська обл. провизнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи на стороні позивача-1: не з'явився,

третьої особи на стороні позивача-2: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-1: ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8,

третьої особи на стороні відповідача-2: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-3: ОСОБА_5,

третьої особи на стороні відповідача-4: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-5: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-6: ОСОБА_8

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Сембі" (далі за текстом - ПП "Сембі") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 року "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019; визнання недійсним Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001 року з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 року № 2019 на земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка та скасування його державної реєстрації; визнання недійсними державних актів на право власності або право користування на земельні ділянки, що були видані на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" та скасування їх державної реєстрації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2014 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено товариства з обмеженою відповідальністю "Норвік Україна" (далі за текстом - ТОВ "Норвік Україна") та товариство з обмеженою відповідальністю "Малениця" (далі за текстом - ТОВ "Малениця") і в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено фермерське господарство "Мрія" (далі за текстом - ФГ "Мрія"), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 року "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019 - відмовлено, в іншій частині провадження у справі було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Вищезазначені судові акти мотивовано відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 № 2019 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" та недоведеністю позивачем порушення його прав та інтересів; крім того, надані до матеріалів справи Договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка" та Акт приймання-передачі майна самі по собі не свідчать про наявність у позивача прав на спірну земельну ділянку та порушення таких прав оскаржуваним розпорядженням; припиняючи провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними державних актів суди виходили з того, що Державні акти на право власності на підставі спірного розпорядження були видані фізичним особам, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та засвідчують право приватної власності фізичних осіб на земельну ділянку, вирішення спору про недійсність таких державних актів неможливе без залучення таких осіб відповідачами, які, проте, не можуть виступати сторонами в господарському процесі; також спір про визнання недійсним Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001 року та скасування його державної реєстрації не може бути вирішений судом без залучення відповідачем фізичної особи, оскільки акт був виданий фізичній особі ОСОБА_5 для ведення селянського фермерського господарства, а ФГ "Мрія" на цей час ще не існувало.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПП "Сембі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року і прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем та третіми особами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні треті особи на стороні відповідача-1,-3,-6 проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Сторін, третіх осіб на стороні позивача та третіх осіб на стороні відповідача-2,-4,-5 згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення третіх осіб на стороні відповідача-1,-3,-6, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій в частині припинення провадження у справі щодо визнання недійсним та скасування Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду, а в решті вимог судові акти необхідно залишити без змін з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.02.1999 року ФГ "Мрія" в особі голови ОСОБА_5 для ведення селянського фермерського господарства рішенням Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га, на підставі чого видано Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 року "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" було вирішено:

1. Припинити право постійного користування фермерського господарства "Мрія" в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117,05 га, що перебувала в постійному користуванні ФГ "Мрія".

2. Передати земельні ділянки загальною площею 22, 4117 га безоплатно у власність 5-ти громадянам України - членам ФГ "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району.

3. Виготовити державні акти 5-ти громадянам України - членам ФГ "Мрія", на право власності на землю для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради.

Також судами встановлено, що на підставі даного розпорядження ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 15.06.2010 року та 21.06.2010 року отримали державні акти на право власності земельних ділянок Серії ЯЛ за № № 123137, 123138, 123139, 123140, 123141, 123142, 123144, 123145, 123146, 123147.

В свою чергу, до Державного акту на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року було внесено зміни, а саме: в розділ "Зміни в землекористуванні" внесено запис про розпорядження № 2019 від 18.03.2010 року.

21.03.2011 року між ФГ "Мрія" (довіритель) та ТОВ "Норвік Україна" (повірений) було укладено Договір доручення № 21/03-1Д, відповідно до п. 1.1 якого довіритель доручив, а повірений зобов'язався від імені довірителя вчинити комплекс необхідних правочинів для облаштування на належній довірителю земельній ділянці зони зеленого відпочинку, а саме: пляжу із повним комплексом зручностей та комунікацій.

Згідно з п. 1.2 Договору доручення повірений мав забезпечити заходи необхідні для досягнення визначеного п. 1.1 договору результату, в тому числі: розробку стилістики, розробку та затвердження проектної документації та бізнес-планів, отримання необхідних дозволів та погоджень, замовлення, закупівлю та/або виготовлення матеріалів, устаткування та інвентарю, залучення будівельних компаній або робітників, контроль за ходом робіт, фінансування робіт, прийняття виконаних робіт, прийняття виконаних робіт від контрагентів, введення об'єкту в експлуатацію тощо.

Відповідно до п. 1.3 Договору доручення для його виконання повіреному надаються права підписувати всі необхідні види документів, в тому числі, але не виключно, договорів, здійснювати оплати та залучати до виконання договору як власних так і найманих співробітників та третіх осіб.

Згідно з п. 2.2 Договору доручення в редакції додаткової угоди № 2 від 30.12.2011 року його укладено до 31.12.2013 року.

12.03.2013 року ТОВ "Норвік Україна" (замовник), ПП "Сембі" (виконавець-1) та ТОВ "Малениця" (виконавець-2) було укладено Договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка", відповідно до п. 1.1 якого замовник доручив, а виконавці зобов'язались збудувати та забезпечити безперебійне функціонування літнього ресторану на території пляжного комплексу "Африка", розташованого за адресою: с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, вулиця Радгоспна, а також забезпечити облаштування та подальше управління рестораном, здійснити інші необхідні дії, а замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

Пунктом 1.2 зазначеного Договору сторони погодили, що для будівництва та забезпечення подальшого функціонування (експлуатації) ресторану замовник мав надати виконавцям в користування земельну ділянку.

При цьому, в п. 1.4 Договору сторони визначили, що після будівництва ресторан разом з обладнанням та матеріалами є власністю виконавців в рівних долях.

Відповідно до п. 10.1 Договору на будівництво та управління літнім рестораном він набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 19.04.2038 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань.

12.03.2013 року ТОВ "Норвік Україна", ПП "Сембі" та ТОВ "Малениця" підписали Акт прийому-передачі майна до Договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка", за яким замовник передав, а виконавці прийняли земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка, вулиця Радгоспна.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, чіткої конкретизації того, яка саме земельна ділянка по вулиці Радгоспній в с. Горенка стала предметом прийому-передачі за вказаним Договором та Актом, а також того, на яких правових підставах ТОВ "Норвік Україна" розпоряджається такою земельною ділянкою, ні Договір, ні Акт не містять.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач вважає, що йому було передано для виконання умов Договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка" саме земельну ділянку, яка перебувала у постійному користуванні ФГ "Мрія" та яка на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 року була частково приватизована членами такого фермерського господарства.

Зважаючи на те, що умовами Договору на будівництво та управління літнім рестораном передбачалось набуття позивачем права власності на частину ресторану, позивач вказує на існування перешкод у здійсненні оформлення права власності в силу відсутності у ФГ "Мрія" належного документу, який би підтверджував право на земельну ділянку, оскільки на переконання позивача, згідно з чинним законодавством відповідна земельна ділянка не може перебувати у ФГ "Мрія" на праві постійного користування та в тому числі не могла бути частково приватизована шляхом внесення змін до Державного акту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 року № 2019 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради", суди виходили з того, що ФГ "Мрія" набуло право постійного користування на земельну ділянку на підставі рішення 5-ї сесії ХХІІІ скликання Києво-Святошинської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999 року, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року, виданим на ім'я голови фермерського господарства ОСОБА_5, а позивач не довів належними та допустимими доказами незаконність вказаного розпорядження, а також порушення його прав та законних інтересів у зв'язку з прийняттям такого розпорядження.

Крім того, судами попередніх інстанцій враховано, що надані до матеріалів справи Договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка" та Акт приймання-передачі майна самі по собі не свідчать про наявність у позивача прав на спірну земельну ділянку та порушення таких прав оскаржуваним розпорядженням; до того ж, ні зазначений Договір, ні вказаний Акт не дають за своїм змістом встановити чітке місце розташування земельної ділянки, про передачу якої в них відзначено, та не містять даних про те, на яких правових підставах ТОВ "Норвік Україна" такою земельною ділянкою може розпоряджатись.

Водночас, припиняючи провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними державних актів суди виходили з того, що Державні акти на право власності на підставі спірного розпорядження були видані фізичним особам, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та засвідчують право приватної власності фізичних осіб на земельну ділянку, вирішення спору про недійсність таких державних актів неможливе без залучення таких осіб відповідачами, які, проте, не можуть виступати сторонами в господарському процесі; також спір про визнання недійсним Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001 року та скасування його державної реєстрації не може бути вирішений судом без залучення відповідачем фізичної особи, оскільки акт був виданий фізичній особі ОСОБА_5 для ведення селянського фермерського господарства, а ФГ "Мрія" на цей час ще не існувало.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

За змістом статті 1 ГПК України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до положень статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Спірним розпорядженням вирішувалось питання часткового припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ "Мрія" та надання земельних ділянок безоплатно у власність 5-ти громадянам України - ФГ "Мрія" для ведення фермерського господарства із земель, попередньо наданих у постійне користування ФГ "Мрія" в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, а також щодо виготовлення державних актів 5-ти громадянам України - членам ФГ "Мрія" на право власності на землю для ведення фермерського господарства.

Відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній момент прийняття оспорюваного розпорядження) надання в користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; за пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, обласних, районних державних адміністраціях відповідно до закону, а за статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі статтями 31, 34 Земельного кодексу України, статтями 7, 13 Закону України "Про фермерське господарство" громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю); громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм раніше у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За змістом статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" правовий статус земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, визначено як таких, що перебувають у власності членів фермерського господарства та у володінні та користуванні фермерського господарства.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, а позивачем не спростовано, що спірним розпорядженням надано у власність земельні ділянки громадянам - членам фермерського господарства на підставі та у відповідності до наведених вище норм законодавства; доводи позивача про порушення порядку надання громадянам України - членам ФГ "Мрія" земельних ділянок у зв'язку зі знаходженням на зазначених ділянках водного об'єкту загальнодержавного значення не підтверджено належними та допустимими доказами відповідно до Водного кодексу України, а тому позивачем не доведено порушення спірним розпорядженням його прав та охоронюваних законом інтересів.

Також, враховуючи, що Державні акти на право власності на підставі спірного розпорядження були видані фізичним особам, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8 (ОСОБА_8.), ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та засвідчують право приватної власності фізичних осіб на земельну ділянку, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що рішення у спорі про недійсність таких державних актів безпосередньо вплине на права вищезгаданих фізичних осіб, які, натомість, не можуть виступати сторонами в господарському процесі та обґрунтовано припинили провадження в частині позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

Разом з тим, статтями 2, 4, 5, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (втратив чинність з 01.08.2003 року, був чинним на час оформлення Державного акта на право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року) було встановлено порядок надання земель для ведення фермерського господарства, за яким земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються у користування, в тому числі на умовах оренди; земля надається громадянам із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Заява про надання земельної ділянки підписується головою створюваного селянського (фермерського) господарства і у ній зазначаються дані майбутнього фермерського господарства.

Державний акт на право постійного користування землею видається відповідно на ім'я голови селянського (фермерського) господарства. Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Виключно після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Стаття 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає статус створеного селянського (фермерського) господарства у земельних правовідносинах як власника (землекористувача) земельної ділянки; а стаття 12 чинного Закону України "Про фермерське господарство" не вказує на існування іншого суб'єкта речового права на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні фермерського господарства, ніж саме господарство.

Статтею 4 чинного Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що голова фермерського господарства представляє фермерське господарство у правовідносинах з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що припиняючи провадження у справі в частині визнання недійсним та скасування Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року, господарські суди попередніх інстанцій наведених положень законодавства не врахували та не перевірили, чиє право користування земельною ділянкою є наслідком оформлення Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року та посвідчується ним, а відтак, їх висновки про непідвідомчість спору в даній частині господарським судам України є передчасними.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 № 2019 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" з огляду на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами незаконність вказаного розпорядження, а також порушення його прав та законних інтересів у зв'язку з прийняттям такого розпорядження.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій в частині визнання незаконним та скасування акту органу державної влади фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів в цій частині відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також судами попередніх інстанцій вірно припинено провадження у справі в частині вимог, що стосуються недійсності правопосвідчувальних документів, які підтверджують право приватної власності фізичних осіб.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПП "Сембі", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій та не містять доводів щодо невірності припинення судами провадження у справі в зазначеній вище частині.

Разом з тим, припинивши провадження у справі в частині визнання недійсним та скасування Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року, суди не дослідили відповідно до наведених вище положень законодавства та необхідних доказів суб'єкта права землекористування, чиє право посвідчується та підтверджується зазначеним Державним актом.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в зазначеній частині.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга ПП "Сембі" на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню в частині припинення провадження у справі щодо визнання недійсним та скасування Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року у справі № 910/6076/14 в частині припинення провадження у справі щодо визнання недійсним та скасування Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року - скасувати.

3. Справу № 910/6076/14 в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

4. В решті вимог рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року у справі № 910/6076/14 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга