Постанова

від 18.09.2014 по справі 910/6076/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р. Справа№ 910/6076/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Ільєнок Т.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання - Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сембі"

на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014

у справі № 910/6076/14 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Приватного підприємства "Сембі"

до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою від повільністю "Норвік Україна",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Малениця"

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Фермерське господарство "Мрія",

2. ОСОБА_2,

3. ОСОБА_3,

4. ОСОБА_4,

5. ОСОБА_5,

6. ОСОБА_6

про визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів

за участю представників:

від позивача: не з'явилися,

від відповідача: не з'явилися,

від третіх осіб на стороні позивача: не з'явилися,

від третьої особи на стороні відповідача-1: Кондратенко К.В., ОСОБА_3,

від третьої особи на стороні відповідача-3: ОСОБА_3,

від третьої особи на стороні відповідача-6: ОСОБА_6,

від третіх осіб на стороні відповідача - 2, 4, 5: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

ПП "Сембі" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019;

- визнання недійсним Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001 з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 № 2019 на земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка та скасування його державної реєстрації;

- визнання недійсними державних актів на право власності або право користування на земельні ділянки, що були видані на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" та скасування їх державної реєстрації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/6076/14 в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019 відмовлено, в іншій частині провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ПП "Сембі" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані прийняттям судом першої інстанції рішення за умов неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ФГ "Мрія" просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість та безпідставність. В письмових поясненнях ФГ "Мрія", представники ФГ "Мрія", ОСОБА_3, ОСОБА_6 в судовому засіданні просили направити на новий розгляд справу в частині визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування Ш-КВ № 018998, виданого 10.09.2001, в іншій частині рішення залишити без змін.

В судове засідання 18.09.2014 представники позивача, відповідача, третіх осіб на стороні позивача та третіх осіб на стороні відповідача - 2, 4, 5 не з'явились, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 102 ГПК України строки розгляду апеляційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути заяву за відсутності зазначених представників.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином.

Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зваживши на те, що неявка представників позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, місцевий господарський суд вмотивовано визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. При цьому, суд залишив без задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості з огляду на те, що позивачем до вказаного клопотання не надано доказів існування обставин, на які він посилається в його обґрунтування. Не додані такі докази і до апеляційної скарги.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Колегія суддів також враховує, що доводи скаржника про позбавлення його судом першої інстанції права на участь в судовому засіданні, наданні додаткових доказів, на участь в дослідженні наданих відповідачем доказів, на спростування доводів відповідача, на заявлення ряду клопотань, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. Скаржник не навів жодної обставини, не надав жодного доказу чи клопотання, про які ним не було заявлено в суді першої інстанції.

Крім того, місцевий господарський суд вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, та, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знайшов підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.02.1999 ФГ "Мрія" в особі голови ОСОБА_3 для ведення селянського фермерського господарства рішенням Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га, на підставі чого видано Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" було вирішено:

1. Припинити право постійного користування фермерського господарства "Мрія" в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117,05 га, що перебувала в постійному користуванні фермерського господарства "Мрія".

2. Передати земельні ділянки загальною площею 22,4117 га безоплатно у власність 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району.

3. Виготовити державні акти 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія", на право власності на землю для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради.

Місцевий господарський суд також встановив, що на підставі даного розпорядження ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 15.06.2010 та 21.06.2010 отримали державні акти на право власності земельних ділянок Серії ЯЛ за №№ 123137, 123138, 123139, 123140, 123141, 123142, 123144, 123145, 123146, 123147.

У свою чергу, до Державного акту на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 було внесено зміни, а саме: в розділ "Зміни в землекористуванні" внесено запис про розпорядження № 2019 від 18.03.2010.

21.03.2011 між ФГ "Мрія" (довіритель) та ТОВ "Норвік Україна" (повірений) був укладений договір доручення № 21/03-1Д, відповідно до п. 1.1 якого довіритель доручив, а повірений зобов'язався від імені довірителя вчинити комплекс необхідних правочинів для облаштування на належній довірителю земельній ділянці зони зеленого відпочинку, а саме: пляжу із повним комплексом зручностей та комунікацій.

Згідно з п. 1.2 договору доручення повірений мав забезпечити заходи необхідні для досягнення визначеного п. 1.1 договору результату, в тому числі: розробку стилістики, розробку та затвердження проектної документації та бізнес-планів, отримання необхідних дозволів та погоджень, замовлення, закупівлю та/або виготовлення матеріалів, устаткування та інвентарю, залучення будівельних компаній або робітників, контроль за ходом робіт, фінансування робіт, прийняття виконаних робіт, прийняття виконаних робіт від контрагентів, введення об'єкту в експлуатацію тощо.

Відповідно до п. 1.3 договору доручення для його виконання повіреному надаються права підписувати всі необхідні види документів, в тому числі, але не виключно, договорів, здійснювати оплати та залучати до виконання договору як власних так і найманих співробітників та третіх осіб.

Згідно з п. 2.2 договору доручення в редакції додаткової угоди № 2 від 30.12.2011 його укладено до 31.12.2013.

12.03.2013 між ТОВ "Норвік Україна" (замовник), ПП "Сембі" (виконавець-1) та ТОВ "Малениця" (виконавець-2) був укладений договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка", відповідно до п. 1.1 якого замовник доручив, а виконавці зобов'язались збудувати та забезпечити безперебійне функціонування літнього ресторану на території пляжного комплексу "Африка", розташованого за адресою: с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, вулиця Радгоспна, а також забезпечити облаштування та подальше управління рестораном, здійснити інші необхідні дії, а замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

Пунктом 1.2 договору від 12.03.2013 сторони погодили, що для будівництва та забезпечення подальшого функціонування (експлуатації) ресторану замовник мав надати виконавцям в користування земельну ділянку.

При цьому, п. 1.4 договору сторони визначили, що після будівництва ресторан разом з обладнанням та матеріалами є власністю виконавців в рівних долях.

Відповідно до п. 10.1 договору на будівництво та управління літнім рестораном він набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 19.04.2038, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань.

12.03.2013 ТОВ "Норвік Україна", ПП "Сембі" та ТОВ "Малениця" підписали акт прийому-передачі майна до договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка", за яким замовник передав, а виконавці прийняли земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка, вулиця Радгоспна.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, чіткої конкретизації того, яка саме земельна ділянка по вулиці Радгоспній в с. Горенка стала предметом прийому-передачі за вказаним договором та актом, а також того, на яких правових підставах ТОВ "Норвік Україна" розпоряджається такою земельною ділянкою, ні договір, ні акт не містять.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач вважає, що йому було передано для виконання умов договору на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка" саме земельну ділянку, яка перебувала у постійному користуванні ФГ "Мрія" та яка на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2019 від 18.03.2010 була частково приватизована членами такого фермерського господарства. Зважаючи на те, що умовами договору на будівництво та управління літнім рестораном передбачалось набуття позивачем права власності на частину ресторану, він вказує на існування перешкод у здійсненні оформлення права власності в силу відсутності у ФГ "Мрія" належного документу, який би підтверджував право на земельну ділянку, оскільки на переконання позивача, згідно з чинним законодавством відповідна земельна ділянка не може перебувати у ФГ "Мрія" на праві постійного користування, та в тому числі не могла бути частково приватизована шляхом внесення змін до Державного акту.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 1.2.5 постанови від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне. Зокрема, відповідно до ст. 20 ГК України, ст.ст. 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 № 2019 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради", суд виходив з недоведеності позивачем незаконності розпорядження та порушення ним прав та законних інтересів позивача.

Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (втратив чинність з 01.08.2003) передбачалось, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" виключно після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ФГ "Мрія" набуло право постійного користування на земельну ділянку на підставі рішення 5-ї сесії ХХІІІ скликання Києво-Святошинської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001, виданим на ім'я голови фермерського господарства ОСОБА_3

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції станом на 18.03.2010) було визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Згідно з ч. 2 ст. 31 ЗК України (в редакції станом на 18.03.2010) громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до п. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Стаття 121 ЗК України встановлює, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Посилання позивача на те, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження у постійному користуванні ФГ "Мрія" залишилась частина земельної ділянки, що на думку позивача, чинним законодавством не допускається, - місцевий господарський суд вмотивовано визнав безпідставними.

Так, ч. 2 ст. 92 ЗК України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності або ж громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно з п. 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" № 563-ХІІ від 18.12.1990, з наступними змінами та доповненнями та п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них, а у разі не переоформлення після закінчення вказаного строку, раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Як зазначено в мотивувальній частині зазначеного рішення, використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 01.01.2002 до його переоформлення.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Крім того, в абз. 18 п. 5.5 рішення зазначено, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" № 449 від 02.04.2002 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з абз. 5 п. 5.6 рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Такі підстави передбачені ст. 141 ЗК України, і їх наявність у спірних правовідносинах позивачем не доведено.

Враховуючи зміст наведених норм чинного законодавства України, оспорюваний позивачем Державний акт на право постійного коригування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження та на дату звернення до суду є чинним, як правомірно зазначив суд першої інстанції.

Крім того місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що надані до матеріалів справи договір на будівництво та управління літнім рестораном для забезпечення функціонування пляжного комплексу "Африка" та акт приймання-передачі майна самі по собі не свідчать про наявність у позивача прав на спірну земельну ділянку та порушення таких прав оскаржуваним розпорядженням. Ні зазначений договір, ні вказаний Акт не дають за своїм змістом встановити чітке місце розташування земельної ділянки, про передачу якої в них відзначено, та крім того, не містять вони і даних про те, на яких правових підставах ТОВ "Норвік Україна" такою земельною ділянкою розпоряджається.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 № 2019 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради".

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність припинення провадження щодо іншої частини позовних вимог з огляду на таке.

Колегія суддів погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду, згідно з якою можливість певного учасника матеріально-правових відносин здобути адекватний своїй участі процесуальний статус не може бути поставлена у залежність від наявності або відсутності у такої особи статусу підприємця, оскільки інше неприпустиме в контексті встановленої ст. 14 ратифікованої Законом України від 17.07.1997 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. заборони дискримінації за будь-якої з ознак. При цьому, як зазначає Європейський суд з прав людини в п. 65 Рішення від 16.04.2002 у справі "АТ Данжвіля проти Франції", практика якого відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права для національних судів, «...згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації".

Відповідно до п.п. 2, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Враховуючи те, що державні акти на право власності на підставі спірного розпорядження були видані фізичним особам, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та засвідчують право приватної власності фізичних осіб на земельну ділянку, вирішення спору про недійсність таких державних актів неможливе без залучення таких осіб відповідачами, які, проте, не можуть виступати сторонами в господарському процесі.

Спір про визнання недійсним Державного акту про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001, та скасування його державної реєстрації, також не може бути вирішений судом без залучення відповідачем фізичної особи, оскільки акт був виданий фізичній особі ОСОБА_3 для ведення селянського фермерського господарства, а ФГ "Мрія" на цей час ще не існувало.

Так, ст.ст. 2, 4, 5, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (втратив чинність з 01.08.2003, був чинним на час оформлення Державного акта на право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001) було встановлено порядок надання земель для ведення фермерського господарства, за яким земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються у користування, в тому числі на умовах оренди; земля надається громадянам із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Заява про надання земельної ділянки підписується головою створюваного селянського (фермерського) господарства і у ній зазначаються дані майбутнього фермерського господарства.

Державний акт на право постійного користування землею видається відповідно на ім'я голови селянського (фермерського) господарства. Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Виключно після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Дійсно, ст. 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає статус створеного селянського (фермерського) господарства у земельних правовідносинах як власника (землекористувача) земельної ділянки; ст. 12 чинного Закону України "Про фермерське господарство" не вказує на існування іншого суб'єкта речового права на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні фермерського господарства, ніж саме господарство; за ст. 4 чинного Закону України "Про фермерське господарство" голова фермерського господарства представляє фермерське господарство у правовідносинах з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями.

Отже Державний акт на право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 посвідчує на даний час право ФГ "Мрія" постійного користування земельною ділянкою, переданою для ведення селянського фермерського господарства ОСОБА_3

У пп. 2.3 п 2 постанови від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Проте, Верховний Суд України у постанові від 04.06.2014 у справі № 6-46цс14 висловив правову позицію щодо того, що визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав в судовому порядку.

Отже, розглядаючи таку вимогу, суд має дослідити саме обставини видання спірного акту. Проте спори, пов'язані з наданням або відмовою у наданні громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства не підвідомчі господарським судам.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 № 2019 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" та про припинення провадження по іншим позовним вимогам є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сембі" на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/6076/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/6076/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Т.В. Ільєнок

Є.Ю. Шаптала