Ухвала

від 11.06.2014 по справі 2а-3734/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/800/7475/13

К/800/7475/13 Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013

у справі № 2а-3734/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод Укркабель»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання дій протиправними, скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод Укркабель» (надалі - позивач, ПАТ «Завод Укркабель») до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.10.2011 № 0001092304.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.06.2011 податковим органом направлено до ПАТ «Завод Укркабель» лист № 17732/10/15-409 з вимогою надати пояснення та їх документальне підтвердження з питань взаємовідносин з ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «Прайм Аутдор» у квітні 2011 року.

На виконання вказаної вимоги, 15.07.2011 позивач надіслав ДПІ у Оболонському районі м. Києва повідомлення та матеріали, які підтверджують взаємовідносини з ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «Прайм Аутдор» за період квітень 2011 року.

26.08.2011 представниками відповідача проведено документальну невиїзну перевірку ПАТ «Завод Укркабель» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар» за період з 01.03.2011 по 30.04.2011, за результатами якої 10.10.2011 складено акт № 520/23-4/00214528 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень до Податкового кодексу України, що виразилося у завищенні податку на додану вартість на загальну суму 716 667,00 грн.

На підставі висновків акта відповідачем 28.10.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001092304, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 716 668,00 грн., у т.ч. 716 667,00 грн. - основного платежу та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податковий кодекс України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної;в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2010 між позивачем (замовник) та ПП «Фірма «Володар» (підрядник) було укладено договір підряду № 01/11-10 згідно умов якого ПП «Фірма «Володар» зобов'язалася за завданням замовника виконати ремонтно-будівельні роботи відповідно до кошторисної документації на об'єкті торговельно-офісного комплексу за адресою: м. Київ, Московський проспект, 15-А.

На підтвердження виконання умов договору підряду позивач надав платіжні доручення, видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт б/н (форма КБ-2в) за квітень 2011 року на загальну суму 8 966 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 494 333,33 грн., довідку про договірну ціну на торговельно-офісний комплекс за адресою: м. Київ, Московський проспект, 15-А, довідку про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року (форма КБ-3), локальний кошторис № 2-1-1 на торговельно-офісний комплекс за адресою: м. Київ, Московський проспект, 15-А, податкові накладні, які відповідали приписам Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037.

У момент укладення та виконання умов договору підряду ПП «Фірма Володар» перебувало на податковому обліку як платник податку на додану вартість та мало ліцензію Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України серії AB № 117048 на право здійснювати ПП «Фірма Володар» будівельну діяльність.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатами відповідних господарських операцій, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у товариства були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчували факт здійснення господарських операцій за договором підряду № 01/11-10 з ПП «Фірма «Володар».

Також, у своїх доводах податковий орган посилався на те, що ДПІ у Вишгородському районі встановлено відсутність у ПП «Фірма «Володар» реальної можливості виконувати будь-які роботи та надавати послуги. У зв'язку з цим, на думку відповідача, спірний договір підряду, відповідно до приписів пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створив жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили дані доводи, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 208 Господарського кодексу України визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для визнання угоди недійсною на підставі статті 207 Господарського кодексу України та застосування конфіскаційних адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 208 цього Кодексу (стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином) необхідним є встановлення наявності суб'єктивного наміру сторін порушити вимоги закону при укладенні відповідного договору.

Правове вирішення окресленої ситуації очевидне, якщо у відносинах між контрагентами мала місце зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою.

Для того, щоб намір однієї особи міг бути підставою для висновку про укладення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, він має бути підтверджений певними засобами доказування, які б давали можливість судити про наявність волі та безпосередній зміст такої волі (усвідомлення протиправності угоди, свідоме очікування настання протиправних наслідків тощо).

А відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений відповідним компетентним судовим органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доведення.

Водночас, відповідачем не надано суду жодного обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено наявність вини у формі протиправного умислу конкретних посадових осіб позивача та його контрагента щодо ухилення від сплати податків, отримання податкової вигоди або порушення публічного порядку шляхом укладення господарських договорів.

Тому, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає безпідставними твердження податкового органу, що укладений між позивачем та ПП «Фірма Володар» договір підряду є нікчемним.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає законним та обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2011 № 0001092304.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 у справі № 2а-3734/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна