Постанова

від 23.06.2014 по справі 826/1607/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 червня 2014 року 15:29 № 826/1607/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грос Грейн» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.10. 2012 №0005392220 ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грос Грейн» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.10.2012 №0005392220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.04.2014 касаційну скаргу ТОВ «Грос Грейн» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно автоматизованого розподілу позовних заяв 27.05.2014 справу №826/1607/13-а передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянському К.М.

Ухвалою суду від 29.05.2014 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Судом протокольною ухвалою замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

29 жовтня 2012 відповідачем на підставі акта перевірки №336/1-22-37165814 від 12.10.2012 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005392220, яким позивачу за порушення п.п.198.3, 198.6, 201.6 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 1 797 112,94 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, зменшення розміру від'ємного значення ґрунтується на обставинах наявності ознак фіктивності контрагентів позивача та, як наслідок, на думку ДПІ, безтоварності досліджуваних під час перевірки господарських операцій внаслідок недійсності та нікчемності правочинів між позивачем і контрагентами - постачальниками, а позивач, за таких обставин, сприйнятий контролюючим органом, як вигодонабувач.

Фіктивність діяльності контрагентів, а також недійсність та нікчемність правочинів, встановлені контролюючим органом на підставі актів перевірок та атів про неможливість проведення зустрічних звірок, інформації ГВПМ про відсутність суб'єктів господарювання за місцезнаходженням, відсутністю у контрагентів позивача виробничих ресурсів, основних засобів, трудових ресурсів тощо.

Інших обставин неправомірності поведінки позивача акт перевірки в собі не містить.

Зокрема, відповідач посилається на акт перевірки ТОВ «Южтехмонтаж» від 17.07.2012 №1384/22-4/24956520, яким угоди даного підприємства з контрагентами визнано недійсними та нікчемними та акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтерагро-Союз» № 578/22-225/37158079 від 20.06.2012 яким всі угоди даного підприємства з контрагентами визнано безтоварними.

Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє такі доводи відповідача, вмотивовуючи це наступним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам податкової служби не надано повноважень на визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем і контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Стосовно встановленої контролюючим органом під час проведення перевірки «безтоварності» господарських операцій, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Водночас, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, суд приходить до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відтак, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача та акти перевірок в акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, не сприймається судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Грос Грейн» та ТОВ «ЮЖТЕХМОНТАЖ» укладено договори поставки соняшникової олії та сої від 03.04.2012 № ГГ-01/618, від 04.04.2012р. № ГГ-01/621, від 06.04.202р. № ГГ-01/629.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав до матеріалів справи копії первинних документів, зокрема зазначених договорів, копії видаткових накладних № РН-00104 від 04.04.2012р., № РН-00103 від 03.04.2012р., № РН-00110 від 05.04.2012р., № РН-00120 від 09.04.2012р., № РН-00113 від 08.04.2012р., копії податкових накладних № 11 від 04.04.2012p., № 10 від 03.04.2012р., № 17 від 05.04.2012р., № 28 від 09.04.2012р., № 21 від 08.04.2012р.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними ТОВ «ЮЖТЕХМОНТАЖ» (Постачальник) включені ТОВ «Грос Грейн» до складу податкового кредиту у квітні 2012 в розмірі 138 069,26 грн.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Грос Грейн» і ТОВ «ІНТЕРАГРО-СОЮЗ» укладено договори поставки соняшникової олії від 21.03.2012р., № ГГ-81, від 21.03.2012р. № ГГ78ДО від 16.03.2012р. № 75, від 15.03.2012р. № ГГ70, від 13.03.2012р. № ГГ66, від 07.03.2012р. № ГГ64, від 06.03.2012р. № ГГ 61, від 23.03.2012р. № ГГ 01/594, від 23.03.2012р.№ ГГ-01/593, від 21.03.2012р. № ГГ-01/584, від 20.03.2012р. № ГГ-01/579, від 14.03.2012р. № ГГ-01/556, від 08.02.2012р. № ГГ-01/465.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав суду копії первинних документів, зокрема зазначених договорів, копії видаткових накладних № РН-0000143 від 23.03.2012р., № РН-0000127 від 18.03.2012р., № РН-0000122 від 16.03.2012р., № РЕ-0000145 від 22.03.2012р., № РН-0000144 від 22.03.2012р., № РН-0000154 від 24.03.2012р., № РН-0000153 від 23.03.2012р.,ь № РН-0000156 від 24.03.2012р., № РН-0000155 від 24.03.2012р., № РН-0000158 від 24.03.2012р., № РН-0000157 від 26.03.2012р., № РН-0000046 від 08.02.2012р., № РН-0000170 від 26.03.2012р., № РН-0000167 від , 27.03.2012р., № РН-0000125 від 17.03.2012р., № РН-0000126 від 17.03.2012р., № РН-0000134 від 20.03.2012р., № РН-0000135 від 21.03.2012р., № РН-0000168 від 27.03.2012р., № РН-0000123 вій 16.03.2012р., № рн-0000159 ВІД 24.03.2012Р., № РН-0000177 від 28.03.2012р., № РН-0000113 від 09.03.2012р., № РН-0000138 від 21.03.2012р., № РН-0000137 від 21.03.2012р., № РН-0000139 від 22.03.2012р., № РН-0000100 від 06.03.2012р., № РН-0000117 від 12.03.2012р., № РН-0000111 від 08.03.2012р., № РН-0000116 від 12.03.2012р., № РН-0000120від 17.03.2012р., № РН-0000112 від 08.03.2012р., № РН-0000142 від 22.03.2012р. № РН-0000121 від 15.03.2012р., № РН-000131 від 18.03.2012р;

- копії податкових накладних № 121 від 14.03.2012р., № 158 від 24.03.2012р., № 113 від 08.03.2012р., № 101 від 06.03.2012р., № 118 від 12.03.2012р., № 114 від 09.03.2012р., № 112 від 08.03.2012р., № 117 від 12.03.2012р., № 122 від 15.03.2012р., № 123 від 16.03.2012р., № 124 від 16.03.2012р., № 127 від 17.03.2012р., № 126 від 17.03.2012р., № 128 від 18.03.2012р., № 123 від 18.03.2012р., № 135 від 20.03.2012р., № 138 від 21.03.2012р., № 136 від 21.03.2012р., № 139 від 21.03.2012р., № 140 від 22.03.2012р., № 145 від 22.03.2012р., № 146 від 22.03.2012р., № 143 від . 22.03.2012р., № 165 від 23.03.2012р., № 159 від 24.03.2012р., № 144 від 23.03.20112р., № 154 від 24.03.2012р., № 157 від 26.03.2012р., № 156 від 24.03.2012р., № 159 від 26.03.2012р., № 156 від 27.03.2012р., № 160 від 27.03.2012р., № 167 від 28.03.2012р., № 47 від 08.02.2012р.;

- копії товарно-транспортних накладних № 01АА від 21.03.2012р., № ААБ 036574 від 23.03.2012р., № ААБ 036535 від 13.03.2012р., № 01АА від 21.03.2012р., № ААБ № 036563, № ААБ № 036564 від 17.03.2012р., № 01АА від 24.03.2012р., № 01 АА від 24.03.2012р., № 01АА 9378 від 22.03.2012р., № 01АА 019384 від 23.03.2012р., № 01АА 019384 від 23.03.2012р., № АА 019388 від 24.03.2012р., № 01АА 019389 від 23.03.2012р., № ААБ 036571 від 20.03.2012р., 01АА № 019379 від 09.03.2012р., № ААБ 036572 від 23.03.2012р., № 01АА 062459 від 21.03.2012р., № ААБ № 036538 від 15.03.2012р., № ААБ 036541 від 15.03.2012р., № 01АА 019377 від 25.03.2012р., № ААБ 036538 від 15.03.2012р.

Суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ «ІНТЕРАГРО-СОЮЗ» на виконання вищевказаних договорів, включені ТОВ «Грос Грейн» до складу податкового кредиту на загальну суму 1 659 043,69 грн., в тому числі по періодах: у лютому 2012р. в розмірі 3 951,5 грн., у березні 2012р. в розмірі 1 655 092,18 грн.

Втім, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, відповідач посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки , спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а самі по собі операції з придбання таких товарів не можуть бути визначені судом як порушення встановленого порядку.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість..

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ТОВ «Грос Грейн» підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ТОВ «Грос Грейн» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 29.10.2012 №0005392220.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Грос Грейн» (код ЄДРПОУ 37165814) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський