Постанова

від 25.06.2014 по справі 921/815/13-г/3

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 921/815/13-г/3

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Студенця В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Стройсервіс" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19 вересня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року у справі № 921/815/13-г/3 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Стройсервіс", третя особа-фізична особа-підприємець ОСОБА_1, про стягнення,

УСТАНОВИВ: У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Стройсервіс", третя особа -фізична особа-підприємець ОСОБА_1, про стягнення 132 736 грн суми попередньої оплати та 25 776 грн пені з підстав неналежного виконання умов договору поставки обладнання від 17 липня 2012 року № 25.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19 вересня 2013 року (суддя І. Турецький), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року, позов задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Стройсервіс" просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 32, 43 Господарського процесуального кодексу України та передати справу на новий розгляд.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте третя особа право на подання відзиву на касаційну скаргу не використала і представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Господарськими судами встановлено, що 17 липня 2012 року сторони уклали договір № 25 поставки обладнання (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач (постачальник) зобов'язується поставити покупцю обладнання, встановити та налаштувати його, а позивач (покупець) - прийняти та оплатити вартість обладнання та робіт.

Умовами договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний поставити обладнання, встановити та налаштувати його роботу на транспортних засобах покупця; строк поставки обладнання, його встановлення та налаштування не може перевищувати сорока п'яти днів з моменту підписання договору та виконання покупцем своїх обов'язків, визначених пунктами 5.1 та 5.2 договору; покупець оплачує поставлене постачальником обладнання за ціною, передбаченою в Специфікації, яка додається до цього договору (додаток № 1); орієнтовна загальна ціна договору становить 407 680 грн; покупець сплачує постачальнику 100 відсотків ціни сервера (64 000 грн) шляхом передоплати упродовж трьох днів з дня підписання договору; покупець сплачує авансом 20 відсотків вартості партії обладнання згідно виставленого постачальником рахунку упродовж трьох днів від дати отримання; після отримання партії обладнання покупець сплачує 80 відсотків суми вказаної в рахунку упродовж трьох днів з дати підписання видаткової накладної; перехід права власності на обладнання, що є предметом поставки, відбувається в момент підписання видаткової накладної (пункти 1.2, 1.3, 4.1, 4.2, 5.1, 5.2, 6.2 договору).

Специфікацією визначено, що покупцеві постачаються сервер моніторингу транспорту і системи моніторингу транспорту.

Позивач здійснив попередню оплату обладнання (платіжне доручення від 23 липня 2012 року № 1467) на суму 68 736 грн. та сплатив ціну серверу (платіжне доручення від 11 вересня 2012 року № 1602) на суму 64 000 грн., але відповідач своїх зобов'язань не виконав, що й спричинило спір.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що відповідач не виконав умов договору.

Колегія суддів вважає, що таких висновків господарські суди дійшли без урахування всіх обставин справи та вимог закону.

Господарськими судами встановлено, що спірний договір містить елементи договору поставки і договору підряду.

За правилами частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За правилом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що перехід права власності на обладнання, що є предметом поставки за цим договором, відбувається в момент підписання видаткової накладної. На факт підписання контрагентами 17 липня 2012 року видаткової накладної № РН-0000001 господарські суди уваги не звернули, а отже не дали правової оцінки набуттю позивачем з цієї дати права власності на сервер і сплати його ціни покупцем у вересні ц. р.

Вирішуючи питання відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, господарські суди дійшли висновків, що відповідач має сплатити позивачеві пеню на підставі пункту 7.3 договору за несвоєчасну поставку, встановлення та налаштування обладнання. Водночас з тексту зазначеного пункту договору випливає, що постачальник сплачує пеню виключно за несвоєчасну поставку обладнання і розмір пені обмежується сумою недопоставленого обладнання.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання їм належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим рішення та постанови в даній справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Стройсервіс" задовольнити.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 19 вересня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року у справі № 921/815/13-г/3 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Головуючий, суддя М. В. Кузьменко Суддя І. М. Васищак Суддя В. І. Студенець