Постанова

від 17.06.2014 по справі 27/35-45/56-38/209

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 27/35-45/56-38/209

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Дунаєвської Н.Г,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Акціонерного товариства „Індустріалекспорт"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2014 року

у справі № 27/35-45/56-38/209

господарського суду міста Києва

за позовом Акціонерного товариства „Індустріалекспорт"

до відповідачів 1.Міністерства юстиції України

2.Міністерства палива та енергетики України

3.Державної казначейської служби України

4.Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві

5.Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві

6.Міністерства фінансів України

7.Міністерства вугільної промисловості України

про стягнення 6087846,5 доларів США

.за участю представників

позивача - Дешунін С.В.

відповідачів - 1. не з'явився

2. не з'явився

3. Маслік В.М.

4. не з'явився

5. не з'явився

6. Іваницька Т.Б.

7. Собашенко М.В.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07 березня 2014 року (суддя Васильченко Т.В.) в задоволенні заяви відповідача-3 про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 29 серпня 2007 року та додаткового рішення господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2007 року у справі №27/35-45/56-38/209 було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2014 року (судді Зубець Л.П., Іоннікова І.А., Новіков М.М.) ухвалу господарського суду міста Києва від 07 березня 2014 року у справі №27/35-45/56-38/209 скасовано, заяву Державної казначейської служби України про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 29 серпня 2007 року та додаткового рішення господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2007 року у справі №27/35-45/56-38/209 задовольнити. Відстрочити виконання рішення господарського суду міста Києва від 29 серпня 2007 року та додаткового рішення господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2007 року у справі №27/35-45/56-38/209, на підставі яких видані накази господарського суду міста Києва від 03 грудня 2007 року у справі №27/35-45/56-38/209 до 31 грудня 2014 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Акціонерне товариство „Індустріалекспорт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2014 року скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 07 березня 2014 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 29 серпня 2007 року у справі №27/35-45/56-38/209 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 5180264,20 доларів США матеріальної шкоди.

02 жовтня 2007 року господарським судом міста Києва було винесено додаткове рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача державне мито за подання позовної заяви у сумі 327 доларів США та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 23 долара США.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 05 листопада 2007 року та Вищого господарського суду України від 06 лютого 2008 року рішення господарського суду міста Києва від 29 серпня 2007 року у справі №27/35-45/56-38/209 було залишено без змін.

03 грудня 2007 року господарським судом міста Києва було видано накази про примусове виконання вищевказаного судового рішення.

В лютому 2014 року відповідач-3 звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про відстрочку виконання рішення від 29 серпня 2007 року та додаткового рішення від 02 жовтня 2007 року, прийнятих господарським судом міста Києва у справі №27/35-45/56-38/209, посилаючись на те, що їх виконання на даний час ускладнюється недостатністю бюджетних коштів, передбачених Державним бюджетом України на 2014 рік за відповідною бюджетною програмою.

Позивач заперечував проти задоволення заяви відповідача-3, наголошуючи на її безпідставності.

Відповідач-1 підтримав заяву відповідача-3 та просив суд її задовольнити.

Решта відповідачів явку своїх представників в судове засідання господарського суду міста Києва не забезпечили, позицію за заявою відповідача-3 не визначили, у зв'язку з чим суд розглядав справу на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07 березня 2014 року в задоволенні заяви відповідача-3 про відстрочку виконання рішення від 29 серпня 2007 року та додаткового рішення від 02 жовтня 2007 року, прийнятих господарським судом міста Києва у справі №27/35-45/56-38/209 було відмовлено (том справи - 10, аркуші справи - 85-87). При цьому місцевий господарський суд виходив з наступного:

- чинне процесуальне законодавство передбачає, що відстрочка виконання рішення, яка пов'язується з об'єктивною неможливістю виконання рішення, дозволяється у виняткових випадках, а відтак, передумовою для надання відстрочки виконання рішення є встановлення таких виняткових обставин;

- відповідачем-3 не доведено належними доказами виключності обставин, що спричинили неможливість виконання судових рішень у даній справі, як і не надано доказів вжиття заходів до повного або часткового виконання рішень, приймаючи до уваги тривалий час, який пройшов з дати винесення судових рішень;

- недостатність коштів Державного бюджету України на 2014 рік за бюджетною програмою 3504030 для повного виконання судових рішень у справі №27/35-45/56-38/209 не можна вважати винятковим випадком, за наявності якого виконання судових рішень може бути розстрочено або відстрочено;

- відповідачем-3 не доведено відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України винятковості випадку та фактичної наявності обставин, що ускладнюють виконання рішень суду.

Суд апеляційної інстанції правомірно скасував ухвалу суду першої інстанції та задовольнив заяву відповідача - 3, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим суд повинен оцінювати докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд, зокрема, має право відстрочити виконання рішення (ухвали, постанови).

По суті, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Стаття 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Однак, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

З наведеного вище випливає, що передумовою для відстрочки виконання рішення є наявність конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного випливає, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В ч.2 п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач-3 у заяв зазначав, що на даний час механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011р., в п.38 якого передбачено відкриття в Державній казначейській службі України в установленому порядку рахунку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету, яке повинно здійснюватись за рахунок і в межах бюджетних призначень.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до Законів України „Про Державний бюджет" за минулі роки на бюджетну програму ВПК 3504030 „Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб" передбачалося виділення коштів у сумі 30000 тис. грн., за рахунок яких повинні були виконуватись зазначені рішення суду.

Оскільки вище зазначених грошових коштів було недостатньо для виконання судових рішень, відповідач-3 неодноразово звертався до Міністерства фінансів України із пропозиціями про необхідність внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з Резервного фонду державного бюджету на зазначену мету (листи №18-7/10306-16055 від 19.09.2008р., №18-07/3265-8117 від 21.05.2009р., №18-07/4586-12547 від 28.07.2009р., №18-03/102-397 від 13.07.2010р., №5-07/860-2684 від 21.02.2011р., №5-08/47-509 від 17.08.2011р., №5-08/420-2915 від 13.10.2011р., №5-05-2151-9205 від 02.07.2012р., №5- 5/474-2054 від 22.01.2013р.).

Окрім того, листом від 15 квітня 2013 року №22/1-05282-9024 відповідач-3 надав Міністерству фінансів України інформацію щодо формування показників проекту Державного бюджету України на 2014 рік, в якому просив передбачити кошти за бюджетною програмою КВПК 3504030, у тому числі і для виконання судового рішення у даній справі.

Законом України "Про Державний бюджет на 2014" визначена бюджетна програма КВПК 3504030 "Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб", якою передбачені кошти у розмірі 18750 тис. грн., за рахунок яких повинні були виконуватись зазначені рішення суду, що є у двічі меншою сумою, ніж та, яка виділялась у 2013 році.

Відповідач-3 зазначає про те, що грошових коштів, виділених на 2014 рік, буде недостатньо для виконання вищевказаних судових рішень.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. ст. 2, 22, 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування, а бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Згідно зі ст. 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Тобто, виконання рішення від 29 серпня 2007 року та додаткового рішення від 02 жовтня 2007 року, прийнятих господарським судом міста Києва у справі №27/35-45/56-38/209, з інших рахунків, за іншими бюджетним програмами, у тому числі за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів (п.п.47-51 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ) суперечить ст. 7 Бюджетного кодексу України, якою встановлено принцип цільового використання бюджетних коштів.

Тобто нормами діючого законодавства передбачено, що бюджетні кошти використовуються лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на те, що джерелом коштів на виконання судових рішень у зазначеній справі є Державний бюджет України, з метою встановлення відповідних бюджетних призначень та передбачення відповідних коштів у кошторисі відповідача-3 для виплати коштів позивачу, з урахуванням визначених законодавством строків бюджетного процесу, та враховуючи недостатність грошових ресурсів для негайного належного виконання рішення суду у даній справі, колегія суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що обставини, наведені відповідачем-3 в заяві про відстрочку виконання рішення від 29 серпня 2007 року та додаткового рішення від 02 жовтня 2007 року, прийнятих господарським судом міста Києва у справі №27/35-45/56-38/209, є винятковими в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України та достатніми для відстрочення виконання вказаних судових рішень на строк до 31 грудня 2014 року.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на викладене, судова колегія, дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства „Індустріалекспорт" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2014 року зі справи № 27/35-45/56-38/209 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. Г. Дунаєвська

С. С. Самусенко