Постанова

від 26.06.2014 по справі 913/2786/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 913/2786/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Дроботової Т.Б., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 15.04.14 у справі№ 913/2786/13 Господарського суду Луганської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до 1. Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-І 1. Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"; 2. Громадянина ОСОБА_6 провизнання незаконним договору про надання послуг з організації і проведення торгів з реалізації нерухомого майна - предмета іпотеки

Представники сторін та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп" про визнання незаконним договору від 12.09.13 № 13-0281/13 про надання послуг з організації і проведення торгів з реалізації нерухомого майна - предмета іпотеки. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення його як власника нерухомого майна - трьохкімнатної квартири, яка є предметом реалізації за спірним договором. Позивач зазначав, що укладення спірного договору відбулось без отримання дозволу в органах опіки та піклування на вчинення правочину з відчуження житла, в якому мешкає і зареєстрована малолітня дитина. Також наголошував позивач і на відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру та наявності обставин скасування арешту квартири на час укладення спірного договору. При цьому посилався на приписи статті 321 Цивільного кодексу України, статті 177 Сімейного кодексу України, статей 33, 38 Закону України "Про іпотеку", статей 6, 13, 54 Закону України "Про виконавче провадження".

Рішенням Господарського суду Луганської області від 28.01.14, ухваленим суддею Шеліхіною Р.М., позов задоволено, визнано недійсним спірний договір від 12.09.13. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з обставин відсутності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру. Водночас судом враховані і обставини щодо передачі на реалізацію звільненого з-під арешту майна та відсутність дозволу на вчинення правочину з нерухомим майном, правом користування яким має малолітня дитина. При цьому суд керувався приписами статей 215, 216, 224 Цивільного кодексу України, статті 177 Сімейного кодексу України, статті 55 Закону України "Про виконавче провадження", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".

Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Сгара Е.В. - головуючий, Будко Н.В., Москальова І.В., постановою від 15.04.14 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив. Вмотивовуючи оскаржувану постанову, апеляційний суд визнав помилковим висновок місцевого суду щодо відсутності арешту спірного майна позивача. Також апеляційний суд дійшов висновку про відсутність обов'язку державного виконавця здійснювати перевірку на стадії укладення спірного договору обставин щодо наявності чи відсутності реєстрації (проживання) малолітньої дитини у спірній квартирі. Водночас відхиляючи доводи щодо обов'язкової наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив з того, що продаж спірного майна здійснено державним виконавцем з метою та в процесі примусового виконання рішення суду в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про виконавче провадження".

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок апеляційного суду щодо відсутності у необхідності отримання дозволу в органах опіки та піклування на вчинення спірного правочину з відчуження житла. Також скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом того, що у визначеному спірним договором виконавчому провадженні стягуваний борг не забезпечено іпотекою. При цьому скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статті 224 Цивільного кодексу України, статей 33, 39 Закону України "Про іпотеку", статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду є вимога фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп" про визнання незаконним договору від 12.09.13 № 13-0281/13 про надання послуг з організації і проведення торгів з реалізації нерухомого майна - предмета іпотеки. Судами також установлено, що предметом спірного договору, укладеного між Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції - відділом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп" - спеціалізованою організацією укладено договір №13-0281/13, є надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна предмета іпотеки - трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Водночас судами установлено, що власником нерухомого майна - трьохкімнатної квартири, яке є предметом реалізації за оспорюваним договором є фізична особа - громадянка ОСОБА_4. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами. Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (пункт 1 частини 1 статті 2 вказаного Кодексу). За приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. Зі змісту статті 1 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що до господарського суду мають право звертатися, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Статтею 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Згідно зі статтею 42 вказаного Кодексу підприємництво є видом господарської діяльності. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виходячи з вимог статей 1, 4 1 , 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер . За приписами статті 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Призначення жилих будинків і жилих приміщень встановлено статтею 6 вказаного Кодексу, згідно якої жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Між тим, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що об'єкт нерухомості - трьохкімнатна квартира, яка є предметом продажу на прилюдних торгах за спірним договором, є особистою власністю фізичної особи - громадянки ОСОБА_4, а правовідносини сторін у справі щодо відчуження особистої нерухомості не мають господарського характеру. Оскільки суди попередніх інстанцій на вищевказане уваги не звернули та припустились порушення вимог процесуального права щодо підвідомчості справи, оскаржені судові акти підлягають скасуванню. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, господарський суд припиняє провадження у справі. За приписами частини 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Пунктом 4 частини 1 статті 111 9 названого Кодексу встановлено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі. Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вказані обставини є підставою для скасування судових рішень і припинення провадження у справі.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.14 у справі № 913/2786/13 Господарського суду Луганської області і рішення Господарського суду Луганської області від 28.01.14 скасувати.

Провадження у справі № 913/2786/13 Господарського суду Луганської області припинити.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Дроботова

В. Швець