ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" червня 2014 р. Справа № 922/944/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Горбачова Л.П.
при секретарі Полубояриній Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Скребець О.М., дов. б/н від 14.04.2014
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Харківського регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Харків (вх.№ 1197 Х/3-10)
на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2014 р. по справі №922/944/14
за позовом Виробничого комерційного підприємства "Форпост" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Харківського регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Харків
про стягнення 38849,52 грн.
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2014 року позивач - Виробничо комерційне підприємство "Форпост" у формі ТОВ звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Харківського регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 38 061,20грн., пеню в розмірі 656,94грн., 3% річних в розмірі 131,38 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № Д-1312-504 від 23.12.13р..
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.04.2014 р. по справі №922/944/14 (суддя Лавренюк Т.А.), позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Харківського регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на користь Виробничого комерційного підприємства "Форпост" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 38061,20грн. основного боргу; 433,79грн. пені; 128,26грн. 3% річних; 1 816,36грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 223,15грн. та 3% річних в розмірі 3,12грн. відмовлено.
Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 23.04.2014 р. по справі №922/944/14 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування викладених вимог скаржник зауважує на тому, що кінцевою датою проведення розрахунків за договором за договором № Д-1312-504 від 23.12.13 є 29.01.2014, при цьому позивачем надано виписку з власного рахунку про рух коштів лише за період з 27.12.2013 по 30.12.2013, отже факт відсутності проведення розрахунків спростовується матеріалами справи. До того ж, скаржник, посилаючись на приписи ч. 5 ст.36 Закону України від 23.02.12р. № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вважає помилковими висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення неустойки, при цьому звертає увагу суду апеляційної інстанції на запровадженні в ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Харківського регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з 03.03.2014 по 02.06.2014 тимчасової адміністрації, що унеможливлює здійснення нарахування неустойки (штрафів, пені).
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.06.2014.
Відповідач в призначене судове засідання 17.06.2014 року не з'явився, причини його неявки суду невідомі, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями за №006119 від 16.05.2014 та №006006110 від 19.05.2014, які були отримані уповноваженими особами відповідача.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, його представник в судовому засіданні з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 17.06.2014 року за відсутності представника відповідача.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 23.12.13р. між Виробничим комерційним підприємством "Форпост" у формі ТОВ (Виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (Замовник) було укладено договір № Д-1312-504, відповідно до умов якого Замовник (відповідач) доручив, а Виконавець (позивач) зобов'язався виконати роботи по виготовленню та зборці виробів, найменування, кількість та вартість яких зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а саме, касовий бар'єр на сім робочих місць у кількості 1 шт.
Замовник зобов'язався прийняти та оплатити ці роботи. Найменування, кількість та вартість виробів, що монтується, конкретизується в Додатку №1 «Специфікація», який є невід'ємною частиною Договору.
За умовами п. 1.2. , п. 1.3. договору, виконавець виконує роботи з власних матеріалів та засобів. на об'єкті Харківського регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, 16.
Відповідно до п.2.1 договору вартість робіт за договором складає 95 153,00грн., до якої входить вартість виробів та робіт позивача по їх виготовленню та зборці.
Пунктом 2.2., 2.3. договору сторони обумовили порядок розрахунків, а саме, встановили, що оплата виконаних робіт за договором здійснюється наступним чином: 60% вартості робіт у вигляді авансового платежу після підписання даного договору. Остаточний розрахунок здійснюється після завершення робіт за відсутності зауважень з боку відповідача, здача-приймання виконаних робіт оформляється актом, який підписується обома сторонами договору протягом трьох робочих днів, після чого відповідач оплачує залишок суми протягом 10 банківських днів.
Розділом 3 договору сторони визначили, що договір діє з моменту підписання та діє до 31.12.2014 року (п.3.1.)
Судом першої інстанції встановлено, що виконані позивачем роботи прийняті відповідачем без зауважень, про що свідчить акт приймання виконаних робіт від 15.01.2014р до договору № Д-1312-504., підписаний та скріплений печатками представників сторін по договору.
Як вказує позивач, за виконані роботи відповідач розрахувався частково, сплативши 27.12.2013 року 57091,80 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позивача (а.с.12).
Остаточних розрахунків, які, відповідно до п. 2.3 договору відповідач повинен був здійснити протягом 10 банківських днів з дня підписання акту здачі - приймання виконаних робіт, а саме до 29.01.2014р., відповідач не здійснив.
Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 38 061,20 грн. та нарахування на суму боргу штрафних санкцій (пені) в розмірі 656,94грн. та 3% річних в розмірі 131,38грн.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, приймаючи до уваги, що виконання підрядних робіт за спірним договором підтверджено матеріалами справи, відповідачем належними доказами не спростовується, доказів сплати остаточної суми боргу за виконані роботи у повному обсязі відповідачем не надано, аргументованих заперечень не представлено, беручи до уваги загальні вимоги, які ставляться до виконання зобов'язання, а також положення ст.ст. 837, 854 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини договору підряду, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 38 061,20 грн. основного боргу за виконані підрядні роботи за договором № Д-1312-504 від 23.12.13р.
З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Слід зазначити, що за своєю суттю між сторонами по справі склалися підрядні відносини з виконання робіт на умовах договору № Д-1312-504 від 23.12.13р.
Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Стаття 853 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, в іншому випадку він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника - достроково.
Відповідачем факт виконання позивачем підрядних робіт у повному обсязі під час розгляду справи не спростовується.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до складеного 15.01.2014 акту приймання виконаних робіт до договору № Д-1312-504 від 23.12.13р., підписаного підрядником (позивачем) та замовником (відповідачем), роботи на загальну суму 95153,00 грн. були прийняті без жодних зауважень. Доказів звернення замовника з претензією щодо якості та обсягу виконаних робіт матеріали справи не містять. Акт приймання виконаних робіт є таким, що визнаний відповідачем, оскільки підпис особи, яка підписала вказані акти, завірені печаткою Харківського регіонального відділення ПАТ "Брокбізнесбанк".
Згідно п 2.2, 2.3. договору сторони обумовили порядок розрахунків та встановили, що оплата виконаних робіт за договором здійснюється наступним чином: 60% вартості робіт у вигляді авансового платежу після підписання даного договору. Остаточний розрахунок здійснюється після завершення робіт за відсутності зауважень з боку відповідача, здача-приймання виконаних робіт оформляється актом, який підписується обома сторонами договору протягом трьох робочих днів, після чого відповідач оплачує залишок суми протягом 10 банківських днів.
Матеріалами справи підтверджено, що всього відповідачем було сплачено 60% від вартості виконаних підрядних робіт у вигляді авансового платежу 57091,80 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позивача. Доказів здійснення остаточних розрахунків, як то було передбачено п. 2.3. договору, а саме, здійснення оплати остаточної суми боргу по договору протягом 10 банківських днів після підписання акту сдачі-приймання виконаних робіт, відповідачем не надано.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, приймаючи до уваги, що виконання робіт за спірними договорами підтверджено матеріалами справи, відповідачем належними доказами не спростовується, доказів сплати остаточної суми боргу за виконані позивачем роботи у повному обсязі відповідачем не надано, аргументованих заперечень не представлено, тому беручи до уваги загальні вимоги, які ставляться до виконання зобов'язання, а також положення ст.ст. 853, 854 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини договору підряду, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу за виконані підрядні роботи по договору № Д-1312-504 від 23.12.13р. в розмірі 38 061,20 грн.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність підстав для стягнення суми боргу в зв'язку з тим, що кінцевою датою проведення розрахунків за договором є 29.01.204, а виписки з банківського рахунку позивачем надані за період з 27.12.2013 по 30.12.2013 не може бути прийнята колегією суддів до уваги, оскільки відповідачем під час розгляду справи ані в суді першої, ані апеляційної інстанції не надано належних доказів погашення остаточної суми боргу в розмірі 38 061,20 грн. на протязі 10 банківських днів після підписання акту приймання - сдачі виконаних робіт, тобто доказів погашення боргу після 29.01.2014 відповідачем також не надано. Враховуючи предмет спору - стягнення заборгованості за договором підряду № Д-1312-504 від 23.12.13р., відповідач у відповідності до вимог ст. 33 ГПК України зобов'язаний надати докази оплати вартості робіт. Однак, відповідач ні в місцевому господарському суді, ні в суді апеляційної інстанції не оспорив суму боргу та не надав жодні докази, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язання.
Заперчуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач з посиланням на ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", заперечував проти наявності підстав для стягнення з нього суми боргу у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації, через що вважав, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за договором № Д-1312-504 від 23.12.13р.
З встановлених по справі обставин вбачається, що рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 9 від 28.02.14р. на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.14р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.14р. по 02.06.14р.
З урахуванням того, що факт наявності заборгованості відповідача за виконані позивачем підрядні роботи за договором № Д-1312-504 від 23.12.13р. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також враховуючи, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено заборону судового захисту прав та інтересів кредиторів банку, а право на судовий захист гарантовано Конституцією України, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише запроваджує певні обмеження, зокрема, щодо відповідальності неплатоспроможних банків за невиконання ними своїх зобов'язань, та встановлює заборону на примусове стягнення коштів та майна банку, однак, не стосується можливості підтвердження рішенням суду наявної суми боргу банку боржника перед його кредиторами.
Позивачем також заявлено до стягнення пеню в розмірі 656,94грн. та 3% річних в розмірі 131,38грн. за термін простроченням зобов'язань відповідачем з оплати виконаних підрядних робіт.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неуйстойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.5.4 договору № Д-1312-504 від 23.12.13р. у разі несвоєчасної оплати за виконану та прийняту роботу, відповідач сплачує відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи акт приймання виконаних робіт були підписані сторонами 15.01.2014., таким чином кінцевою датою оплати відповідачем отриманих робіт за договором з урахуванням того, що остаточний розрахунок замовник проводить протягом 10 банківських днів є 29.01.2014 року.
Із встановлених по справі обставин вбачається, що відповідно до рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб, було розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.14р. по 02.06.14р.
Так, приписами п.3 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Отже, враховуючи наведені законодавчі приписи, упродовж часу дії тимчасової адміністрації забороняється здійснення нарахування неустойки у вигляді штрафу і пені.
Враховуючи, що тимчасову адміністрацію в ПАТ "Брокбізнесбанк" запроваджено з 03.03.14р., саме з цієї дати законом заборонено нарахування неустойки (штрафів, пені) за невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Оскільки умовами договору встановлено, що кінцевою датою розрахунків за договором є 29.01.14р., заборгованість відповідача стала простроченою з наступного дня, тобто з 30.01.14р. та саме з цього дня та у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період, за який позивач має право нараховувати пеню за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором є період із 30.01.14р. по 02.03.14р., у зв'язку з чим колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача 433,79грн. пені за період з 30.01.14р. по 02.03.14р.
Крім того, перерахування розміру пені було здійснено судом першої інстанції до 02.03.2014, тобто до початку терміну, з якого в ПАТ "Брокбізнесбанк" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Зазначене спростовує доводи скаржника щодо нарахування штрафних санкцій в період дії тимчасової адміністрації.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як правомірно зазначено судом першої інстанції, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування збитків від інфляції на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, 3% річних не може вважатись санкцією, у розумінні п.3 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а їх нарахування не обмежується під час запровадження тимчасової адміністрації в неплатоспроможному банку відповідно до приписів цього Закону.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати робіт на суму 38 061,20 грн., відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення 3% річних є обґрунтованими, ґрунтуються на нормах матеріального права та відповідають правовідносинам, які склалися між сторонами. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 30.01.14р. по 11.03.14р.
Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2014 р. по справі №922/944/14.
На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Харківського регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2014 р. по справі №922/944/14 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 18.06.2014 року
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Горбачова Л.П.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 20.06.2014 |
Оприлюднено | 07.07.2014 |
Номер документу | 39537603 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Барбашова С.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні