Постанова

від 02.07.2014 по справі 910/3757/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2014 р. Справа№ 910/3757/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецького Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача - Єренценов Є.В. (дов. №б/н від 16.04.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «АСІС»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року

у справі №910/3757/14 (суддя Н.І. Ягічева)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія», Київська обл., Рокитнянський район, с. Синява

до товариства з обмеженою відповідальністю «АСІС», м. Київ

про стягнення 598 899, 95 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія» (надалі - ТОВ «Завод «Енергія», позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АСІС» (надалі - ТОВ «АСІС», відповідач у справі) про стягнення 598 899,95 грн., що складається з суми основного боргу в розмірі 491 677,29 грн. за неналежне виконання умов договору №014 ЛД від 28.03.2013 року, штрафу у розмірі 49 17,73 грн., інфляційних витрат у розмірі 6 391,80 грн., 3% річних у розмірі 9 682,94 грн. та пені у розмірі 41 980,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі №910/3757/14 позовні вимоги ТОВ «Завод «Енергія» задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «АСІС» на користь ТОВ «Завод «Енергія» суму основного боргу в розмірі 491 677,29 грн., штраф у розмірі 49 167,73 грн., пеню в розмірі 9 093, 00 грн., витрати на оплату судового збору в розмірі 10 998,76 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 44 626,79 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Також з Державного бюджету ТОВ «Завод «Енергія» було повернуто зайво сплачений платіжним дорученням №631 від 31.01.2014 року судовий збір у розмірі 1 620,72 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім вимог укладеного між сторонами договору, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню. Крім того, того суд першої інстанції зробивши власний перерахунок позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу дійшов до висновку про часткове задоволення суми пені, а суму штрафу задовольнив у повному обсязі. Відмовляючи у позовних вимогах в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що обов'язок боржника сплатити сум боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку повернення коштів. Також, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вирішив обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката сумою 44 626,79 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «АСІС» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року по справі №910/3757/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не правильно застосував положення цивільного законодавства, дав помилкову оцінку наявним у справі доказам, посилався на недоведені обставини та неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи. Скаржник зазначає, що відсутні підстави для стягнення суми попередньої оплати, оскільки було поставлено товар за договором у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року у справі №910/3757/14 апеляційну скаргу ТОВ «АСІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі №910/3757/14, прийнято до провадження та призначено її розгляд на 11.06.2014 року.

Представник позивача 03.06.2014 року через канцелярію суду надав відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі № 910/3757/14 залишити без змін.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року у справі №910/3757/14 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АСІС» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.

В судовому засіданні 11.06.2014 року представник позивача надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просить колегію суддів рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання 11.06.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав, хоча 22.05.2014 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 04116 0984215 6 від 20.05.2014 року.

У зв'язку із неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази, колегія суддів ухвалила на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкласти розгляд справи на 02.07.2014 року.

До початку судового засідання, 26.06.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, від відповідача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів від Білоцерківської об'єднаної державної податкова інспекції, а саме: витребувати інформацію:

- чи відображалися ТОВ «Завод «Енергія» в податкових деклараціях з ПДВ додатках № 5 до податкових накладних декларацій, а також в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних взаємовідносини з ТОВ «ACIC» в період з березня по вересень 2013 року? Якщо такі взаємовідносини з ТОВ «ACIC» відображалися, то надати:

- належним чином засвідчені копії податкових декларацій з ПДВ (з додатками) ТОВ «Завод «Енергія» за березень - вересень 2013 року;

- розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагент ТОВ «ACIC» за період березень - вересень 2013 року;

- інформаційну довідку про включення до податкового кредиту з ПДВ (чи відображення в податковому обліку господарських операцій) по контрагенту ТОВ «АCIC» за березень - вересень 2013 року;

- реєстр податкових накладних за період березень - вересень 2013 року.

До початку судового засідання, 01.07.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, від позивача надійшли документи на вимог ухвали суду.

Представник позивача в судове засідання 02.07.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання про що свідчить підпис представника позивача на розписці про відкладення від 11.06.2014 року.

Відповідно до аб. 2 п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

В судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти розгляду справи за відсутності позивача, підтримав раніше подане клопотання про витребування додаткових доказів, надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив колегію суддів скасувати рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши надані докази, колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні клопотання відповідача про витребування додаткових доказів з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України. сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 38 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було вказано на обставини, які можуть підтвердити вказані докази. Крім того, відповідачем жодним чином не обґрунтовано неможливості самостійно збирати ці докази та подати їх до суду.

Заявником не наведено сукупності підстав, передбачених ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, а тому вказане клопотання не підлягає задоволенню.

Оскільки позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, колегія суддів вирішила розглядати справу за наявними матеріалами справи.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого Господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого Господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.03.2013 року між ТОВ «Завод Енергія» (покупець за договором) та ТОВ «АСІС» (продавець за договором) був укладений договір №014 ЛД (надалі - договір) (а.с. 14-15).

Відповідно до п. 1.1. договору, продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар номенклатура, кількість, ціна якого визначені у специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар на умовах цього договору.

Згідно із п. 2.1 договору ціна товару визначається сторонами шляхом підписання специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату товару визначеного у додатку у наступному порядку:

- 1-ий етап: передплата у розмірі, що складає - 300 000,00 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору

- 2-ий етап: 150 000,00грн. протягом 3-х днів з моменту письмового повідомлення з заводу виробника.

- 3-ий етап: остаточна оплата передплата, що складає - 89 773,29грн. продавцем покупця про готовність товару до відвантаження, передбаченого п.4.1 цього договору.

Відповідно до п. 2.3. договору, загальна сума цього договору складає 539 773,29 грн. у тому числі ПДВ 89 962,22грн. Оплата здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 4.6. договору сторони визначили, що продавець зобов'язується здійснити поставку товару у період не пізніше 45 робочих днів з моменту отримання передплати у об'ємах, зазначених у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Цей договір набуває законної сили з моменту його підписання обома сторонами. Договір вважається завершеним після остаточного виконання зобов'язань обома сторонами (п. 10.1 договору).

Специфікацією №1 до договору (а.с. 16), сторони визначили найменування товару, кількість, ціну без ПДВ, суму без ПДВ та загальну суму, що складає 539 773,29 грн. Продавець зобов'язався поставити покупцю обладнання, а саме: 1) FOCS-ME 1801/B Агрегат холодильний Climaveneta; 2) LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) Конденсатор в комплекті с вібраторами и автоматикою.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було здійснено відповідачу передоплату за товар у розмірі 539 773,29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №283 від 29.03.2013 року на суму 300 000,00 грн. (а.с. 29) та №352 від 29.04.2013 року на суму 239 773,29 грн. (а.с. 30).

Проте продавець листом №398 від 01.07.2013 року (а.с. 21) повідомив покупця про те що при перевезенні Конденсатор LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) був пошкоджений і відновленню не підлягає, у зв'язку з чим був замовлений новий конденсатор, орієнтована дата поставки якого 31.07.2013 року.

У зв'язку з цим, додатковою угодою №1 від 08.07.2013 року до договору, сторонами було вирішено змінити пункти 2.2, 2.3, 4.6, 5.5 виклавши їх в наступній редакції:

Пункт 2.2 договору, покупець здійснює оплату товару зазначеного у додатку №1 у наступному порядку:

- 1-ий етап: передплата у розмірі, що складає - 300 000,00 грн., протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору;

- 2-ий етап: оплата - 150 000,00 грн. протягом 3-х днів з моменту письмового повідомлення продавцем покупця про готовність товару до відвантаження з заводу виробника;

- 3-ий етап: остаточна оплата, що складає - 41 677,29 грн. протягом 3-х днів з моменту письмового повідомлення продавцем покупця про готовність товару до відвантаження, передбаченого п. 4.1 даного договору.

Пункт 2.3 договору, загальна сума цього договору складає 491 677,29 грн., з урахуванням ПДВ 81 946,22 грн. Оплата здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пункт 4.6 договору, продавець зобов'язується здійснити поставку товару не пізніше 31 липня 2013 року.

Пункт 5.5 договору, у разі, якщо продавець затримує постачання товару покупцю більш, ніж на 4 робочих дні продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від загальної суми договору, відповідно до п. 2.3 договору.

Сторони також вирішили доповнити п.10.2 договору наступним: що у разі, якщо продавець затримає поставку товару більш, ніж на 4 робочих дні покупець вправі відмовитись від прийняття товару та у односторонньому порядку розірвати догові року В цьому випадку покупцю повертається сума передплати протягом 3 банківських днів з моменту отримання від покупця письмового повідомлення про розірвання договору.

Специфікацією №1 від 08.07.2013 року до договору (а.с. 20), сторони зменшили ціну товару до 491 677,00 грн.

Оскільки, позивачем було сплачено відповідачу 539 773,29 грн. попередньої оплати за договором, то відповідач повернув позивачу суму передплати у розмірі 48 096,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1858 від 10.07.2013 року (а.с. 31).

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач знову прострочив термін поставки, який був визначений додатковою угодою №1 до договору, а саме до 31.07.2013 року.

Тільки 14.08.2013 року продавець поставив першу частину товару, а саме FOCS-ME 1801/B Агрегат холодильний Climaveneta, при цьому LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) Конденсатор в комплекті с вібраторами и автоматикою поставлено не було, вказане підтверджується службовою запискою головного інженера покупця (а.с. 24). Вказані обставини сторонами не заперечуються.

У зв'язку із не до поставкою частини обладнання, покупець звернувся до продавця листом № 53 від 22.08.2013 року з проханням на підставі п. 4 та п. 5 договору в редакції додаткової угоди №1, протягом 3-х календарних днів з моменту отримання вимоги, повернути грошові кошти у розмірі 491 677,29 грн., крім того сплатити нарахований штраф у розмірі 49 167,73 грн. та пеню у розмірі 1 307,62 грн.

Проте, відповідач не повернув грошові кошти сплачені позивачем та не до поставив товар за договором.

З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду спору є вимога позивача про стягнення 491 677,29 грн. передоплати за непоставлений това року Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штрафу у розмірі 49 17,73 грн., інфляційних витрат у розмірі 6 391,80 грн., 3% річних у розмірі 9 682,94 грн. та пені у розмірі 41 980,19 грн.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання п. 2.2. договору перерахував на користь відповідача 491 677,29 грн. (з урахуванням повернення частини оплати).

Як встановлено ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.6. договору сторони погодили, що продавець зобов'язується здійснити поставку товару у період не пізніше 45 робочих днів з моменту отримання передплати у об'ємах, зазначених у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Оскільки товар при перевезені було пошкоджено (лист №398 від 01.07.2013 року) сторони додатковою угодою №1 до договору вирішили продовжити строк поставки товару до 31.07.2013 року.

Проте, 14.08.2013 року відповідачем було поставлено лише першу частину товару (FOCS-ME 1801/B Агрегат холодильний Climaveneta), при цьому другу частину (LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) Конденсатор) відповідач так і не поставив, що унеможливлює його використання, оскільки вказані частині утворюють один агрегат та не можуть використовуватися одна від одної.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач листом №421 від 22.08.2013 року, в порядку ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати, що останнім не задоволена.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів, які би свідчили про передачу попередньо оплаченого товару та допоставки другої частини агрегатної установки, позивачеві судом не встановлено і відповідачем не надано.

Отже, із встановлених в справі обставин вбачається, що відповідачем не доведено належним чином виконання своїх обов'язків, і, відповідно прийняття позивачем товару, що підлягав поставці.

Відповідно до ч. 1 ст. 683 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

Згідно до п.10.2 договору в редакції додаткової угоди №1 сторони погодили, що у разі, якщо продавець затримає поставку товару більш, ніж на 4 робочих дні покупець вправі відмовитись від прийняття товару та у односторонньому порядку розірвати догові року В цьому випадку покупцю повертається сума передплати протягом 3 банківських днів з моменту отримання від покупця письмового повідомлення про розірвання договору.

Пунктом 2 частини 2 ст. 684 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.

Отже, із встановлених у справі обставин вбачається, що відповідачем не доведено належним чином виконання ним своїх обов'язків, і, відповідно, прийняття у повному об'ємі товару позивачем. Тому сума попередньої оплати за товар у розмірі 491 677,29 грн. є документально підтверджена та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 49 17,73 грн., інфляційних витрат у розмірі 6 391,80 грн., 3% річних у розмірі 9 682,94 грн. та пені у розмірі 41 980,19 грн.

Колегія суддів з приводу стягнення пені зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкцій (пені) за порушення грошових зобов'язань, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ у розмірі 41 980,19 грн., (яка нарахована наступним чином: з 03.06. 201313 року по 09.06.2013 року на суму 539 779,29 грн.; з 10.06.2013 року по 30.06.2013 на суму 539 779,29 грн., з 01.07.2013 року по 08.07.2013 року на суму 539 779,29 грн., з 01.08.2013 року по 13.08.2013 року на суму 491 677,29 грн., з 13.08.2013 року по 14.08.2013 року на суму 491 677,29 грн., з 15.08.2013 року по 22.08.2013 року на суму 160 160,48 грн. (за прострочення поставки товару на підставі п.4.6 договору в редакції додаткової угоди), з 23.08.2013 року по 23.02.14 року на суму 491 677,29 грн. (за прострочення повернення коштів)). В обґрунтування даної вимоги позивач посилається на п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

З положень статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до вищевикладених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Відповідно до договору № 014 ЛД від 28.03.2013р., сторони визначили нарахування пені тільки за порушення строків поставки, нарахування пені за прострочення повернення коштів сторонами не визначено.

Оскільки між сторонами угода щодо штрафних санкцій (пені) за прострочення повернення коштів сторонами не визначено, а ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає обмеження нарахування пені за час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 32 221,70 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1. договору, у в випадку порушення строків поставки продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення поставки товару, але не більш 20% від суми передплати отриманої покупцем.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 9 093,00 грн. за нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

З приводу стягнення штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 5.5 договору в редакції додаткової угоди №1 до нього, у разі, якщо продавець затримує постачання товару покупцю більш, ніж на 4 робочих дні продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від загальної суми договору, відповідно до п.2.3 договору.

Перевіривши розрахунок штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції визнає правомірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 49 167,73 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відтак, за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд вважає, що зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений у строк товар, не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору щодо здійснення поставки товару.

В даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Ані умовами договору, ані законом, зокрема, ст.ст. 536, 693, 1214 Цивільного кодексу України, не визначено розмір процентів за користування відповідачем чужими коштами, сплаченими позивачем в якості передоплати товару. (аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного суду України від 15.10.2013 року у справі №3-30гс13 та у постановах Вищого господарського суду України №9/67-38 від 28.09.2010 року та №43/308-10 від 09.06.2011 року).

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції з приводу відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 682,94 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6 391,80 грн.

З приводу стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до листа Вищого господарський суду від 29.08.2013 року № 01-06/1238/2013 «Про Рішення КСУ у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 статті 59 Конституції України, ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «Завод «Енергія» та адвокатським бюро «Прагнум» Віталія Бобриньова» (надалі - адвокат) укладено договір №322-С-АБ від 02.12.2013 про надання правової допомоги (а.с. 32).

В матеріалах справи міститься належно засвідчені копії заявки №1-АБ-ЖД від 02.12.2013 року (а.с. 39), акту №1-АБ-ЖД (а.с. 40), рахунок-фактури №СФ-0000001 від 15.01.2014 року на суму 48 6000,00 (а.с. 41), виписку з особового рахунку станом на 15.01.2014 року (а.с. 42), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2271 від 21.04.2006 року. - ОСОБА_3 (а.с. 43), посвідчення адвоката - ОСОБА_3 (а.с. 44), витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, ордер серія КВ №34470 від 02.12.2013 року (а.с. 45), прайс на юридичні послуги, вартість послуг, довіреність від 02.12.2013р., (а.с. 60-62).

Згідно виписки з особового рахунку станом на 15.01.2014 року позивач сплатив на користь адвоката за надання ним правової допомоги 48 600,00 грн.

Пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

З огляду на те, що представником позивача підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, колегія суддів визначає правову природу зазначених витрат підприємства в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Відповідно до п. 12 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Колегія суддів, беручи до уваги суть спору, ціну позовних вимог та враховуючи часткове задоволення позову, погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу часткового покладання на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 44 626,79 грн.

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що відсутні підстави у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення суми попередньої оплати, оскільки відповідачем було поставлено другу частину товару у повному об'ємі, колегією суддів не приймається з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що другу частину агрегатної установки (LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) Конденсатор в комплекті з вібраторами и автоматикою) було поставлено позивачу 28.08.2013 року, на підтвердження чого надав товарно-транспортну накладну від 28.08.2013 року; акт виконаних робіт (запуск агрегатної установки) від 31.08.20.13 року та фотографії на підтвердження відвантаження та запуску вказаного товару.

Колегія суддів зазначає, що вказані докази не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до п. 4.1. договору поставка товару по договору відбувається на умовах FCA м. Київ, пр.. Отрадний, 95-Е (Икотермс-2000).

Проте, із товарно-транспортної накладної від 28.08.2013 року вбачається, що друга частина агрегатної установки була поставлена в місто Вінниця, ТРЦ «Скай Парк», в свою чергу, замовником, вантажовідправником та вантажоодержувачем є ТОВ «WM -Україна».

Колегією суддів було витребувано інформацію від позивача з приводу взаємовідносин з вищевказаними підприємствами.

Позивачем було надано довідку від 26.05.2014 року, з якої вбачається, що договірних відносин з вказаними підприємствами позивач немає, крім того, представник позивача в судових засіданнях було зазначено, що позивач не має ніякого відношення до вказаних підприємств.

Спростовуючи позицію відповідач, про те, що перша та друга частина агрегатної установки знаходиться в ТРЦ «Скай Парк» та використовується позивачем, останнім було надано довідку від 26.05.2014 року, з якої вбачається, що перша частина (FOCS-ME 1801/B Агрегат холодильний Climaveneta) знаходиться на зберіганні у позивача у Вінницькій області, в селі Вінницькі Хутори, на вулиці Леніна, 1, а тому колегія суддів дійшла висновку, що фотографії, які були надані відповідачем, відносяться зовсім до іншого товару, який не є предметом даного спору.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу повернення позивачу надмірного сплаченого судового збору на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого Господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі №910/3757/14.

Крім того, колегія суддів проаналізувавши матеріали справи, постановила повернути відповідачу надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 810,36 грн. з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 8 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті у розмірі 50 відсотків ставки що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як роз'яснено у п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги, відповідачем було сплачено 6 799,36 грн. судового збору (платіжне доручення №2812 від 24.04.2014 року), хоча відповідач за подання апеляційної скарги повинен був сплатити 5 989,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, сума судового збору у розмірі 810,36 грн. підлягає поверненню відповідачу на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АСІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі №910/3757/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі №910/3757/14 залишити без змін.

3. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «АСІС» (ідентифікаційний код 33628563) з державного бюджету надлишкову суму сплаченого судового збору у розмірі 810 (вісімсот десять) грн. 36 коп.

4. Справу №910/3757/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз