Постанова

від 19.08.2014 по справі 910/3757/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року Справа № 910/3757/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Жаботіної Г.В. Палія В.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСІС" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 у справі№ 910/3757/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Енергія" доТовариства з обмеженою відповідальністю "АСІС", про стягнення 598899,95 грн. за участю представників сторін від позивача: Жуков Д.О. (довіреність б/н від 02.12.2013), від відповідача : Єренценова Є.В. (довіреність б/н від 16.04.2014)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Енергія" (надалі - ТОВ "Завод Енергія", позивач у справі) у березні 2014 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АСІС" (надалі - ТОВ "АСІС", відповідач у справі) про стягнення 598899,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №014 ЛД від 28.03.2013 щодо постачання товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі № 910/3757/14 ( суддя Ягічева Н.І.) позовні вимоги ТОВ "Завод "Енергія" частково задоволено. Присуджено до стягнення з ТОВ "АСІС" на користь ТОВ "Завод "Енергія" 491677,29 грн. основного боргу, 49167,73 грн. штрафу, 9093, 00 грн. пені, 10998,76 грн. витрат з оплати судового збору, 44 626,79 грн. витрат на оплату послуг адвоката. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім вимог укладеного між сторонами договору, тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню. Крім цього, суд першої інстанції зробивши власний перерахунок позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу дійшов до висновку про часткове задоволення суми пені, а суму штрафу задовольнив у повному обсязі. Відмовляючи у позовних вимогах в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що обов'язок боржника сплатити сум боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку повернення коштів особі, яка відмовилась від прийняття зобов'язання за договором. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вирішив обмежити розмір судових витрат з оплати послуг адвоката сумою 44626,79 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 (колегія у складі суддів: Агрикової О.В. - головуючого, Сухового В.Г., Чорногуза М.Г.) рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2014 у справі № 910/3757/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "АСІС" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 у справі № 910/3757/14, і прийняти нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

Представник позивача через канцелярію суду подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ТОВ "АСІС" залишити без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.08.2014 колегія у складі суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О.- доповідача, Чернова Є.В) прийнято касаційну скаргу касаційну скаргу ТОВ "АСІС" прийнято до касаційного провадження та призначено розгляд на 19.08.2014.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 18.08.2014 № 005/1247, у зв'язку з необхідністю, відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 22.04.2014 № 1, та на виконання розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 04.07.2014 № 25-р сформувано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Жаботіної Г.В., Палія В.В., для розгляду касаційної скарги ТОВ "АСІС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 у справі № 910/3757/14.

Вислухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача, відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ "Завод Енергія" (покупець за договором) та ТОВ "АСІС" (продавець за договором) 28.03.2013 укладено договір № 014 ЛД (надалі - договір) (а.с. 14-15).

Відповідно до пункту 1.1. договору, продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар номенклатура, кількість, ціна якого визначені у специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору, ціна товару визначається сторонами шляхом підписання специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.2 договору сторонами визначено, що покупець здійснює оплату товару визначеного у додатку у наступному порядку: 1-ий етап: попередня оплата у розмірі, що складає 300 000,00 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору; 2-ий етап: 150 000,00грн. протягом 3-х днів з моменту письмового повідомлення із заводу виробника; 3-ій етап: остаточна оплата, що складає 89773,29грн. продавцем покупця про готовність товару до відвантаження, передбаченого пунктом 4.1 цього договору.

Відповідно до пункту 2.3. договору, загальна сума договору складає 539 773,29 грн., у тому числі ПДВ 89962,22грн. Оплата здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 4.6. договору сторонами визначено, що продавець зобов'язується здійснити поставку товару у період не пізніше 45-ти робочих днів з моменту отримання передплати у об'ємах, зазначених у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Цей договір набуває законної сили з моменту його підписання обома сторонами. Договір вважається завершеним після остаточного виконання зобов'язань обома сторонами (пункт 10.1 договору).

Специфікацією №1 до договору (а.с. 16), сторонами визначено найменування товару, кількість, ціну без ПДВ, суму без ПДВ та загальну суму, що складає 539773,29 грн. Продавець зобов'язався поставити покупцю обладнання, зокрема, 1) FOCS-ME 1801/B агрегат холодильний Climaveneta; 2) LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) конденсатор у комплекті з вібраторами і автоматикою.

Листом продавця № 398 від 01.07.2013 (а.с. 21) повідомлено покупця, що при перевезенні конденсатор LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) пошкоджений і відновленню не підлягає, у зв'язку з чим замовлений новий конденсатор, орієнтована дата поставки якого - 31.07.2013.

Додатковою угодою №1 від 08.07.2013 до договору, сторонами змінено пункти 2.2, 2.3, 4.6, 5.5, виклавши їх в наступній редакції:

Пункт 2.2 договору, покупець здійснює оплату товару зазначеного у додатку №1 у наступному порядку: 1-ий етап: попередня оплата у розмірі, що складає 300000,00 грн., протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору; 2-ий етап: оплата 150 000,00 грн. протягом 3-х днів з моменту письмового повідомлення продавцем покупця про готовність товару до відвантаження із заводу виробника; 3-ій етап: остаточна оплата, що складає 41677,29 грн. протягом 3-х днів з моменту письмового повідомлення продавцем покупця про готовність товару до відвантаження, передбаченого пунктом 4.1 даного договору.

Пункт 2.3 договору, загальна сума цього договору складає 491677,29 грн., з урахуванням ПДВ 81946,22 грн. Оплата здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пункт 4.6 договору передбачено, що продавець зобов'язується здійснити поставку товару не пізніше 31.07.2013.

Пункт 5.5 договору передбачено, що у разі, якщо продавець затримує постачання товару покупцю більш ніж на 4 робочих дні продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від загальної суми договору, відповідно до пункту 2.3 договору.

Сторонами доповнено пункт 10.2 договору наступним: у разі, якщо продавець затримає поставку товару більш ніж на 4 робочих дні покупець вправі відмовитись від прийняття товару та у односторонньому порядку розірвати договір. У цьому випадку покупцю повертається сума попередньої оплати протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від покупця письмового повідомлення про розірвання договору.

Специфікацією №1 від 08.07.2013 до договору (а.с.20) сторонами зменшено ціну товару до 491677,00 грн.

Судами встановлено, що позивачем сплачено відповідачу 539773,29 грн. попередньої оплати за договором. Відповідачем повернуто позивачу суму попередньої оплати у розмірі 48 096,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1858 від 10.07.2013 (а.с. 31).

Відповідачем прострочено термін поставки, який визначений додатковою угодою №1 до договору - до 31.07.2013.

Продавцем 14.08.2013 поставлено першу частину товару, зокрема, FOCS-ME 1801/B агрегат холодильний Climaveneta. При цьому, LU-VE XAV9K 3922 V 4VENT (2x2) конденсатор у комплекті з вібраторами і автоматикою не поставлено.

У зв'язку з недопоставкою конденсатора у комплекті з вібраторами і автоматикою, покупець звернувся до продавця з листом № 53 від 22.08.2013 відповідно до пункту 4 та пункту 5 договору в редакції додаткової угоди №1 протягом 3-х календарних днів з моменту отримання вимоги, про повернення 491677,29 грн. попередньої оплати, сплату 49167,73 грн. штрафу та 1307,62 грн. пені.

Проте відповідачем не повернуто 491677,29 грн. попередньої оплати, не сплачено 49167,73 грн. штрафу та 1307,62 грн. пені, і недопоставлено товар за договором.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статями 11,202, 509 Цивільного кодексу України, статтею 629Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до частини 1 статті 683 Цивільного кодексу України, якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту

Відповідно до статті 684 Цивільного кодексу України, у разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) доукомплектування товару в розумний строк; якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором: 1) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний; 2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що відповідачем не доведено належним чином виконання своїх обов'язків, і відповідно прийняття позивачем у повному об'ємі товару, що підлягав поставці, тому суди дійшли до правильного висновку про повернення попередньої оплати за товар.

Крім цього, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 4917,73 грн. штрафу, 6391,80 грн. інфляційних втрат, 9682,94 грн. 3 % річних та 41980,19 грн. пені.

Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкцій (пені) за порушення грошових зобов'язань, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ у розмірі 41 980,19 грн., яка нарахована наступним чином: з 03.06. 201313 по 09.06.2013 на суму 539 779,29 грн.; з 10.06.2013 по 30.06.2013 на суму 539779,29 грн., з 01.07.2013 по 08.07.2013 на суму 539779,29 грн., з 01.08.2013 по 13.08.2013 на суму 491 677,29 грн., з 13.08.2013 по 14.08.2013 на суму 491677,29 грн., з 15.08.2013 по 22.08.2013 на суму 160 160,48 грн. за прострочення поставки товару на підставі пункту 4.6 договору в редакції додаткової угоди, з 23.08.2013 по 23.02.14 на суму 491677,29 грн. за прострочення повернення коштів. В обґрунтування даної вимоги позивач посилається на пункт 6 статті 231 Господарського кодексу України.

З положень статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до викладених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Судами встановлено, що відповідно до договору № 014 ЛД від 28.03.2013, сторонами визначено нарахування пені тільки за порушення строків поставки, нарахування пені за прострочення повернення коштів сторонами не визначено.

Оскільки між сторонами угода щодо штрафних санкцій (пені) за прострочення повернення коштів сторонами не визначено, а частина 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачає обмеження нарахування пені за час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суди дійшли до правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 32221,70 грн. задоволенню не підлягають.

Крім цього, судами встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 5.1. договору, у в випадку порушення строків поставки продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення поставки товару, але не більш 20% від суми передплати отриманої покупцем.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судами встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то суди дійшли до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 9 093,00 грн. за нарахованої з урахуванням статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та в межах визначених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України є обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

З приводу стягнення штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 5.5 договору в редакції додаткової угоди №1 до нього, у разі, якщо продавець затримує постачання товару покупцю більш ніж на 4 робочих дні продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від загальної суми договору, відповідно до пункту 2.3 договору.

Перевіривши розрахунок штрафу, суди дійшли до правильного висновку про задоволення позовної вимоги в частині стягнення 49167,73 грн. штрафу.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, встановлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суди дійшли до правильного висновку, що зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений у строк товар, не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору щодо здійснення поставки товару.

В даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина 2 статті 536 Цивільного кодексу України).

Умовами договору, законом, зокрема, статтями 536, 693, 1214 Цивільного кодексу України, не визначено розмір процентів за користування відповідачем чужими коштами, сплаченими позивачем в якості передоплати товару (аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного суду України від 15.10.2013 у справі №3-30гс13 та у постановах Вищого господарського суду України №9/67-38 від 28.09.2010 та №43/308-10 від 09.06.2011).

Проаналізувавши вищевикладене, суди дійшли до правильного висновку щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 9682,94 грн. 3 % річних та 6391,80 грн. інфляційних втрат.

Щодо стягнення з відповідача витрат з оплати послуг адвоката колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

До судових витрат віднесені витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судами встановлено, що між ТОВ "Завод "Енергія" та адвокатським бюро "Прагнум" Віталія Бобриньова" (надалі - адвокат) укладено договір №322-С-АБ від 02.12.2013 про надання правової допомоги (а.с. 32).

В матеріалах справи міститься належно засвідчені копії заявки №1-АБ-ЖД від 02.12.2013 (а.с. 39), акта №1-АБ-ЖД (а.с. 40), рахунок-фактури №СФ-0000001 від 15.01.2014 на суму 486000,00 (а.с. 41), виписку з особового рахунку станом на 15.01.2014 (а.с. 42), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2271 від 21.04.2006 - ОСОБА_9 (а.с. 43), посвідчення адвоката - ОСОБА_9 (а.с. 44), витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, ордер серія КВ №34470 від 02.12.2013 (а.с. 45), прайс на юридичні послуги, вартість послуг, довіреність від 02.12.2013 (а.с. 60-62).

Згідно з випискою з особового рахунку станом на 15.01.2014, позивач сплатив на користь адвоката за надання ним правової допомоги 48600,00 грн.

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

З огляду на те, що представником позивача підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, судами визначено правову природу зазначених витрат підприємства в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Беручи до уваги суть спору, ціну позовних вимог та враховуючи часткове задоволення позову, суди дійшли до правильного висновку щодо часткового покладання на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 44626,79 грн.

Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, викладених у рішенні та постанові апеляційного господарських судів. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, дану судами попередніх інстанцій обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСІС" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 у справі № 910/3757/14 залишити без змін.

Головуючий, суддя Корнілова Ж.О.

Судді: Жаботіна Г.В.

Палій В.В.