Постанова

від 01.07.2014 по справі 907/1135/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2014 р. Справа № 907/1135/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Зварич О.В.

Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: ОСОБА_2 - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Універсал", м. Мукачево, б/н від 06.05.2014

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2014

у справі № 907/1135/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Універсал", м. Мукачево

до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1

про стягнення суми 175608,47 грн.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 175 608, 47 грн, з яких: 150 373, 90 грн основного боргу за поставлений товар, 16 145, 47 грн 3% річних та 9 089, 10 грн інфляційних збитків.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.04.2014 у справі № 907/1135/13 (суддя Васьковський О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями ст. ст. 257, 264, 692, 266 Цивільного кодексу України.

При вирішенні спору місцевий суд виходив з того, що позивачем доведена прострочена відповідачем заборгованість в сумі 144 542, 22 грн, за виключенням боргу по накладній № 906064 від 31.12.2010 на суму 5 831, 00 грн, однак у зв'язку з пропуском позовної давності відмовлено в стягненні простроченої заборгованості та нарахованих 3 % річних та інфляційних збитків.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Універсал» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2014 та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, покликається на те, що строк позовної давності переривався у момент здійснення відповідачем зарахування грошових коштів за будівельні матеріали у розмірі 14 100 грн від 29.04.2013 та у розмірі 16 900 грн від 31.05.2013. Також зазначає, що місцевий господарський суд не перевірив поважності причин пропуску позовної давності та безпідставно відмовив в задоволенні позову.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.14 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 10.06.14.

3 червня 2014 року відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 15.04.14 у справі № 907/1135/13 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 10.06.2014 розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

В даному судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2014 у справі № 907/1135/13 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач згідно з видатковими накладними № 0166 від 15.05.2006 на суму 12206,84 грн; № 0195 від 29.05.2006 на суму 2012,76 грн; № 0335 від 28.07.2006 на суму 2621,56 грн; № 0402 від 22.08.2006 на суму 18077,50 грн; № 0562 від 09.10.2006 на суму 48705,68 грн; № 0563 від 09.10.2006 на суму 54294,33 грн; № 0815 від 01.12.2006 на суму 40730,00 грн; № 0077 від 26.01.2007 на суму 15608,00 грн; № 0098 від 07.02.2007 на суму 18291,10 грн; № 215 від 21.03.2007 на суму 19593,75 грн; № 0238 від 30.03.2007 на суму 3001,32 грн; № 0255 від 12.04.2007 на суму 28734,16 грн; № 0298 від 20.04.2007 на суму 418,60 грн; № 0869 від 31.07.2007 на суму 13125,00 грн; № 1373 від 25.12.2007 на суму 3474,80 грн; № 804014 від 08.04.2008 на суму 42752,76 грн; № 807123 від 30.07.2008 на суму 1482 грн; № 812011 від 02.12.2008 на суму 17625,00 грн; № 812063 від 16.12.2008 на суму 85000,00 грн; № 910031 від 15.10.2009 на суму 150000,00 грн; № 103012 від 29.03.2010 на суму 15592,72 грн; № 906064 від 31.12.2010 на суму 5831,68 грн передав, а відповідач отримав матеріальні цінності на суму 596 188, 56 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти отримання матеріальних цінностей за видатковими накладними, за винятком останньої накладної № 906064 від 31.12.2010 на суму 5 831, 68 грн, оскільки на накладній відсутній його підпис та печатка, які б свідчили про прийняття товару та зазначає, що товару по вищевказаній накладній не отримував.

Станом на 1 червня 2010 року між сторонами було укладено акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача становило 175 542, 22 грн.

29.04.2013 в розмірі 14 100 грн та 31.05.2013 в розмірі 16 900 грн, згідно з виписками з особового рахунку позивача, на його поточний рахунок через касу Мукачівського відділення АТ «Комінвестбанк» були зараховані готівкові грошові кошти за будівельні матеріали від імені відповідача.

Відповідач заперечив проти даного факту внесення ним готівки особисто та зазначив, що також не уповноважував інших осіб на внесення готівки від його імені на поточний рахунок позивача.

У зв'язку з поданням відповідачем заяви, яка була викладена у відзиві на позовну заяву (б/н від 27.11.2013) про застосування строків позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення суми 144 542, 22 грн за товар, поставлений відповідачу у період з 15.05.2006 по 29.03.2010, у зв'язку з запереченнями відповідача щодо внесення готівки 29.04.2013 та 31.05.2013 та тверджень позивача про переривання позовної давності, за клопотанням відповідача для встановлення та оцінки наявності чи відсутності підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивача, судом призначено судову почеркознавчу експертизу. На вирішення експертизи поставлено питання: чи виконано саме відповідачем - ОСОБА_3 підписи, які містяться біля графи «підпис платника» у заяві на переказ готівки № 3732 від 29.04.2013 у розмірі 14 100 грн та у заяві на переказ готівки № 148 від 31.05.2013 у розмірі 16 900 грн.

Висновком судової почеркознавчої експертизи № 503 від 20.03.2014 встановлено, що підписи які розташовані на вищевказаних заявах виконані не гр. ОСОБА_3, а іншою особою.

Правовідносини щодо поставки матеріальних цінностей, які є предметом спору, підпадають під дію норм ЦК України, що регулюють купівлю-продаж та поставку.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується доказами, позивач передав відповідачу матеріальні цінності на суму 144 542, 22 грн, відтак, в останнього виник обов'язок щодо їх оплати.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Дати передачі матеріальних цінностей, які поставлялись від позивача до відповідача згідно з видатковими накладними в період з 15.05.2006 по 29.03.2010, у урахуванням останнього акта звірки взаєморозрахунків між сторонами від 01.06.2010 свідчать про те, що з моменту виникнення обов'язку у відповідача по оплаті отриманих матеріальних цінностей і до моменту звернення до Господарського суду Закарпатської області (11.11.13 зареєстровано в канцелярії суду позовну заяву) загальний строк позовної давності сплив.

Доводи скаржника про переривання строку позовної давності у зв'язку з зарахуванням готівкових коштів за будівельні матеріали у розмірі 14 100 грн від 29.04.2013 та 16 900 грн 31.05.13 спростовуються висновком судової-почеркознавчої експертизи, за результатами якої встановлено, що підпис на заявах, про переказ вищевказаної готівки виконані не відповідачем.

Додатком 8 до Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні затверджено форму заяви на переказ готівки, з якої вбачається, що така заява повинна містити обов'язковий реквізит - підпис платника.

Відтак, зарахування коштів на поточний рахунок позивача від імені відповідача не може розцінюватись як вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку в розумінні ч. 1 ст. 264 КЦ України, тому, оскільки відповідач не вчиняв дій, що свідчать про визнання ним боргу, підстави для застосування положень про переривання строку позовної давності відсутні.

Враховуючи наведене, наявність простроченого боргу між позивачем та відповідачем доведена належними та допустимими доказами, за виключенням боргу по накладній № 906064 від 31.12.2013 на суму 5 831, 68 грн. Відтак, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 144 542, 22 у зв'язку зі зверненням позивача за захистом свого цивільного права за межами строку позовної давності та відмовою в частині стягнення за вищевказаною накладною, у зв'язку з недоведеністю факту заборгованості в цій частині.

Також, судова колегія погоджується з правомірністю відмови місцевого господарського суду на підставі ст. 266 ЦК України у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 16 145, 47 грн та інфляційних збитків у сумі 9 089, 10 грн.

Доводи ж скаржника про те, що місцевий господарський суд не перевірив поважності пропуску строку позовної давності є безпідставними, оскільки відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України саме на нього покладено обов'язок доказування позовних вимог. Крім того, відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» питання щодо поважності причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Однак, позивачем не подано ні суду першої інстанції ні апеляційному суду належних та допустимих доказів про наявність поважних та об'єктивних причин неподання позову до моменту надходження коштів від імені відповідача на його поточний рахунок та до спливу строку позовної давності. Відтак, з урахуванням обставин справи, судова колегія не вбачає підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Закарпатської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2014 у справі № 907/1135/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 03.07.2014.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.