Постанова

від 02.07.2014 по справі 911/175/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 911/175/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівГольцової Л.А. Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Аеро-Хендлінг" на рішення від та на постанову відГосподарського суду Київської області 06.11.2013 Київського апеляційного господарського суду 22.01.2014 у справі№ 911/175/13-г Господарського судуКиївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фітеко" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс Аеро-Хендлінг" простягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Габрись О.В.; - відповідача Хвостенко В.В.; Згідно з розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Євсікова О.О. від 01.07.2014 № 02-05/259 розгляд справи № 911/175/13-г Господарського суду Київської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Гольцова Л.А., Козир Т.П.

ВСТАНОВИВ:

15.01.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фітеко" звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Аеро-Хендлінг" про стягнення заборгованості в розмірі 206 661, 00 грн., пені в розмірі 1 778,64 грн. та 3% річних в розмірі 356, 70 грн. на підставі договору поставки нафтопродуктів № 97/12-12 від 12.12.2012.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.11.2013 у справі № 911/175/13-г (суддя Заєць Д.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 (колегія суддів у складі: Кропивна Л.В. - головуючий суддя, судді Рєпіна Л.О., Сулім В.В.), стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Аеро-Хендлінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітеко" 206 661, 00 грн. заборгованості, 1 778, 70 грн. пені та 3% річних у розмірі 356, 70 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Аеро-Хендлінг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 у справі № 911/175/13-г, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується неналежного виконання відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 97/12-12 від 12.12.2012 в частині здійснення ним обов'язку щодо оплати товару на умовах даного договору.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі - передав відповідачу товар на загальну суму 206 661, 00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 2512/469-ДТ від 25.12.2012, яка наявна у матеріалах справи; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 206 661, 00 грн.; пунктом 4.1 договору поставки передбачено, що у разі часткової та/або несвоєчасної оплати товару (не оплати) покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період часткової та/або несвоєчасної оплати (не оплати) за кожен день прострочки, від суми невиконаного грошового зобов'язання; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій керуючись зокрема, ст. ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 230, 231, 265 ГК України, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 206 661, 00 грн. та пені у розмірі 1 778, 70 грн..

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та пені, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, яка правомірно були задоволена судами, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з 3% річних в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що позивачем йому передано неякісний товар не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки відповідно до п. 2.9 договору поставки покупець має право виставити постачальнику претензію щодо неналежної якості товару не пізніше 20 робочих днів з дати здійснення поставки товару, за умови дотримання покупцем вимог, встановлених цим договором та положеннями Інструкції з контролю за якістю нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях; як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем всупереч умовам п. 2.9 договору поставки не дотримано вимог Інструкції з контролю за якістю нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 271/121 від 04.06.2007.

В свою чергу, відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідає встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Аеро-Хендлінг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 у справі № 911/175/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР