Постанова

від 03.07.2014 по справі 915/922/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 року Справа № 915/922/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Дроботової Т.Б., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.01.14 у справі№ 915/922/13 Господарського суду Миколаївської області за позовомДержавного підприємства "Одеська залізниця" доПублічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Миколаївський річковий порт" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" простягнення заборгованості в сумі 113 217,72 грн.

за участю представників сторін від:

позивача : Ніколащенко С.О. (дов. від 03.01.14),

відповідача : Косинський В.М. (дов. від 23.12.13),

третьої особи : Слободяник О.П. (дов. від 28.12.11)

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Миколаївський річковий порт" про стягнення 113 217,72 грн. плати за користування вагонами у затриманому поїзді № 2258 на станції Кульбакіне в січні 2013 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконувалась переробна спроможність з вивантаження вагонів відповідно до укладеного договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії від 24.08.12. Вказані обставини, на думку позивача, стали підставою для затримання вагонів та нарахування плати за користування ними. Оскільки відповідач відмовився добровільно сплатити плату за користування затриманими вагонами, позивач просив стягнути спірну суму з відповідача, посилаючись на приписи статей 119, 137 Статуту залізниць України, пунктів 9, 10, 12, 13 Правил користування вагонами та контейнерами.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.11.13, ухваленим суддею Дубовою Т.М., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з доведеності обставин неприйняття відповідачем 01.01.13, як вантажовласником 54 вагонів з причини зайнятості фронтів вивантаження та відсутності технічної можливості накопичення вагонів на станції призначення Миколаїв-Вантажний. З огляду на що, суд визнав відсутніми підстави для звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами. При цьому суд керувався приписами статті 908 Цивільного кодексу України, статті 306 Господарського кодексу України, статті 119 Статуту залізниць України, пунктів 2, 8, 9, 10, 12, 13 Правил користування вагонами та контейнерами.

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Лавренюк О.Т. - головуючий, Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., постановою від 30.01.14 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, у позові відмовив. Вмотивовуючи оскаржувану постанову, апеляційний суд виходив з обставин порушення позивачем порядку оформлення факту затримки вагонів, а відтак і відсутності підстав для нарахування плати за користування вагонами. Водночас судом враховано і відсутність належних доказів того, що відповідач не приймав або відмовлявся від прийому вагонів, а також належного повідомлення відповідача про надходження на його адресу вантажів та повідомлення про затримку вагонів з його вини. При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 614, 908 Цивільного кодексу України, статті 307 Господарського кодексу України, статті 119 Статуту залізниць України, пунктів 2, 9, 10, 12 Правил користування вагонами та контейнерами.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає про помилковий висновок апеляційного суду стосовно того, що невиконання переробної спроможності з вивантаження вагонів не знаходиться в причинному зв'язку із затримкою вагонів на станції Кульбакіне. Також скаржник посилається на помилковий висновок апеляційного суду щодо необхідності складання акта загальної форми на підставі пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, оскільки вагони були затримані не на станції призначення, а саме на підходах до станції призначення. При цьому скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів пунктів 8, 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами.

На адресу Вищого господарського суду України від відповідача та третьої особи у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких останні вказали про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим просять залишити її без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін та третьої особи, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що, 24.08.12 між Державним підприємством "Одеська залізниця" та Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське МППЗТ" (власник колії) укладений договір № ДН-4/100 про експлуатацію залізничної під'їзної колії, відповідно до якого згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить власнику колії, та примикає стрілкою № 60 до колії № 32 станції Миколаїв - Вантажний Одеської залізниці, яка обслуговується локомотивом власника колії. Відповідно до пункту 6 договору, вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці на колії сортувального парку, колії 11 або 15, 16 відправного парку станції Миколаїв - Вантажний, згідно вказівки маневрового диспетчера станції. Пунктом 11 договору передбачено що, вагони подаються з максимальною переробною спроможністю колія 8 - зерно 32 вагона на добу. Пунктом 14 договору визначено перелік організацій, у тому числі філія ПАТ Судновласна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт", які виконують операції на під'їзній колії відповідно до договорів, письмових прохань з дозволу керівництва Власника колії та начальника станції Миколаїв-Вантажний. Як зазначав позивач, підставою для виникнення спору у даній справі стало те, що період з грудня 2012 року до січня 2013 року відповідач не виконував середньодобову узгоджену планову норму вивантаження вагонів, що стало наслідком їх простою на станції Кульбакіно Одеської залізниці. У зв'язку з чим, позивачем нараховано відповідачу плату у спірній сумі за користування вагонами з урахуванням часу затримки поїзду № 2258 на станції Кульбакіно на підставі плати за користування вагонами та накопичувальних карток №№ 25010166, 14020269, стягнення якої і є предметом спору у даній справі. Положеннями частини 5 статті 306 Господарського кодексу України, які кореспондуються зі статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини у певних випадках. Пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 06.04.98 № 457 передбачено, що ним визначено обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Пункт 46 Статуту залізниць України встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Відповідно до статті 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься, зокрема, за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. Згідно з пунктом 1 Правил користування вагонами і контейнерами (статті 119 - 126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 № 113, Правила користування вагонами і контейнерами визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами: парку залізниць України; парку залізниць інших держав; які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування). Пунктом 2 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Згідно з пунктом 12 зазначених Правил загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Положеннями пункту 3 Правил користування вагонами та контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46, яка складається на підставі "Пам'яток про користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-45, "Актів про затримку вагонів" форми ГУ-23а, "Актів загальної форми ГУ-23". Відповідно до пункту 8 вказаних Правил, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті зазначається час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів та їх номери. Тобто, акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції та підписується представниками станції і вантажовласника. Затримка вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення оформляється наказом залізниці, актом про затримку вагонів форми ГУ-23а, що складається станцією затримки вагонів і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання актів, але не менше як двома особами відповідно до пункту 3 Правил складання актів. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" на станцію призначення, яка повинна інформувати вантажовласника про затримку вагонів з його вини шляхом вручення копії такого "Повідомлення…" не пізніше двох годин після його отримання станцією призначення . Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, апеляційний господарський суд установив, що позивачем порушено порядок оформлення факту затримки вагонів, які надходили на адресу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Миколаївський річковий порт" на станцію Миколаїв-Вантажний, а відтак, підстав для нарахування плати за користування вагонами у затриманому поїзді № 2258 на станції Кульбакіно в січні 2013 року немає. Водночас відмовляючи у позові, апеляційний суд установив і те, що позивачем не надано належних доказів щодо не прийняття або відмови відповідача від прийому вагонів, а також належного повідомлення останнього про надходження на його адресу вантажів та повідомлення про затримку вагонів з його вини не пізніше двох годин після отримання відповідного повідомлення від станції затримання вагонів. Приписами статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. За таких установлених обставин справи, висновки апеляційного суду про відсутність вини відповідача в простої вагонів, а отже, і відмову у стягненні з нього плати за користування вагонами визнаються правомірними. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.14 у справі № 915/922/13 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Дроботова

В. Швець