Ухвала

від 25.06.2014 по справі 919/699/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

25 червня 2014 року Справа № 919/699/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Вовка І.В., суддів:Грека Б.М., Селіваненка В.П., Стратієнко Л.В., Черкащенка М.М., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 17.03.2014 у справі№ 919/699/13 за позовомПублічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Композит-93"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройпласт"; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Строитель"; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачівТовариство з обмеженою відповідальністю "ОКСІ" простягнення 16 449 738,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Композит-93", Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройпласт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Строитель" про стягнення з поручителів солідарно заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 13.01.2011 № 01-В/11/55-1/ЮО у розмірі 16 449 738,16 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14.11.2013 у справі № 919/699/13, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.01.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2014 у справі № 919/699/13 рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17.03.2014 у справі № 919/699/13, в якій просить вказану постанову скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким справу направити на розгляд до Вищого господарського суду України.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 14.01.2014 у справі № 922/4022/13, від 18.12.2013 у справі № 5015/4807/12 та від 07.02.2013 у справі № 5023/2848/12, мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 543, 554 Цивільного кодексу України внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.05.2014 у справі № 919/699/13 заявнику було надано строк до 20.06.2014 для усунення недоліків, допущених при оформлені заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17.03.2014.

Заявником усунуто зазначені у вказаній ухвалі недоліки у встановлений строк.

У відповідності до частини третьої статті 111 20 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою в день первинного її подання до Вищого господарського суду України.

Розглянувши доводи заяви та додані до неї постанови, колегія суддів вважає, що справа підлягає допуску до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

У постанові від 17.03.2014 у справі № 919/699/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення солідарно з поручителів заборгованості за кредитним договором. Суд касаційної інстанції обґрунтував свої висновки тим, що кредитором було укладено договори поруки (окремо з кожним поручителем), умовами яких не передбачена спільна порука, а отже у даному випадку кредитор повинен пред'являти вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що положення статті 554 Цивільного кодексу України про те, що особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором, не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли з декількох договорів поруки, оскільки таку поруку не можна вважати спільною.

Водночас у постанові від 18.12.2013 у справі № 5015/4807/12 суд касаційної інстанцій, зазначивши, що між кредитором і поручителем було укладено окремі договори поруки, прийшов до протилежного висновку, а саме щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з поручителів солідарно заборгованості за відповідними кредитними договорами.

Таким чином, зі змісту вказаних судових рішень Вищого господарського суду України вбачаються ознаки неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2013 у справі № 5023/2848/12, на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на розгляд до місцевого господарського суду. У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, передбаченої розділом ХІІ 2 ГПК України.

Крім того, колегією суддів також не приймається до уваги посилання заявника на постанову від 14.01.2014 у справі № 922/4022/13, зі змісту якої вбачається, що судом касаційної інстанції не допущено різного застосування норм матеріального права, оскільки рішення у даній справі суд касаційної інстанції прийняв залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та підстав позовних вимог.

Керуючись статтями 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Допустити справу № 919/699/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяІ. Вовк СуддіБ. Грек В. Селіваненко Л. Стратієнко М. Черкащенко