Постанова

від 18.06.2014 по справі 914/3668/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 914/3668/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні", м. Львів на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року у справі господарського суду Львівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні", м. Львів до Приватного підприємства "Концерн Здоров'я", с. Утішків, Львівська обл. простягнення заборгованості в розмірі 140 000,00 грн.

за участю представників

позивача: Котягін А.С.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" (далі за текстом - ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємства "Концерн Здоров'я" (далі за текстом - ПП "Концерн Здоров'я") про стягнення 140 000 грн. заборгованості за договором позики.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.12.2013 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що незважаючи на те, що сторонами укладено Договір про надання безвідсоткової позики на зворотній основі, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази виплати позики відповідачу та докази отримання позики відповідачем, відповідно до договору № 5 про надання безвідсоткової позики на зворотній основі від 10.12.2011 року, а відтак позовні вимоги є необґрунтованим та такими, що задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року і направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

ПП "Концерн Здоров'я" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року - скасувати і направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідача згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.12.2011 року ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" (позикодавець) та ПП "Концерн Здоров'я" (позичальник) було укладено Договір № 5 про надання безвідсоткової позики на зворотній основі (далі за текстом - Договір), згідно умов якого позикодавець передає позичальнику у власність на зворотній основі грошову позику в сумі 160 000 грн. на термін до 31.12.2011 року (з моменту набуття чинності даним Договором), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей.

Відповідно до п. 2.1. Договору позикодавець зобов'язується передати позику шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу підприємства позичальника.

Згідно з п. 2.2. Договору позичальник зобов'язується повернути позичені кошти позикодавцеві в термін до 31.12.2011 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок або видачею готівки з каси підприємства.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що позика надається без нарахування відсотків на основну суму та на зворотній основі.

В подальшому, як зазначено сторонами, суму позики було збільшено до 680 000 грн., а строк повернення позики було змінено на 31.12.2012 року.

Як вказано позивачем, ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" було надано ПП "Концерн Здоров'я" безвідсоткову позику в розмірі 660 000 грн., яку відповідач повернув лише частково - в розмірі 520 000 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 140 000 грн.

Однак, за результатами розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки такі вимоги є необґрунтованим з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази виплати позики відповідачу та докази отримання позики відповідачем відповідно до Договору № 5 про надання безвідсоткової позики на зворотній основі від 10.12.2011 року, хоча такий договір і було укладено сторонами.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за невиконання умов договору позики, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Проте, в порушення вказаних вимог процесуального законодавства, господарськими судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів було не повно досліджено обставини у даній справі, зокрема, не було надано оцінки Акту звірки взаємних розрахунків сторін від 19.06.2013 року на суму заборгованості 140 000 грн., довідкам ПАТ "Кредобанк" від 06.12.2013 року та ПАТ "Оксі Банк" від 12.12.2013 року про взаєморозрахунки ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" та ПП "Концерн Здоров'я".

До того поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишився той факт, що відповідач не оспорює факт отримання позики та наявність у нього заборгованості перед позивачем в розмірі 140 000 грн.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судам при розгляді справи необхідно було надати оцінку існуючим правовідносинам сторін з позиції розумності та справедливості і враховувати права та законні інтереси обох сторін договору, а не лише боржника (відповідача), з огляду на те, що одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається і учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Однак, зазначені обставини залишились поза увагою господарських судів попередній інстанцій, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" на рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року у справі № 914/3668/13 - скасувати.

3. Справу № 914/3668/13 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга