Рішення

від 20.08.2014 по справі 914/3668/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2014 р. Справа № 914/3668/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні, м.Львів

до відповідача Приватного підприємства "Концерн Здоров'я", с.Утішків Буського району Львівської області

про стягнення заборгованості в розмірі 140 000,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Котягін - представник (довіреність №01/14 від 02.01.2014р.);

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді, клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Рішенням господарського суду Львівської області від 10.12.2013р. у справі №914/3668/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні» до відповідача Приватного підприємства "Концерн Здоров'я" про стягнення заборгованості в розмірі 140 000,00 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014р. у справі №914/3668/13 рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2013р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "ТОІ - ТОІ «Системи санітарні» від 18.12.2013 року без задоволення.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що незважаючи на те, що сторонами укладено Договір про надання безвідсоткової позики на зворотній основі, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази виплати позики відповідачу та докази отримання позики відповідачем, відповідно до договору № 5 про надання безвідсоткової позики на зворотній основі від 10.12.2011 року, а відтак позовні вимоги є необґрунтованим та такими, що задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року і направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2014р. у справі №914/3668/13 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року у справі № 914/3668/13 скасовано, а справу № 914/3668/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Зокрема, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Проте, як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2014р., в порушення вказаних вимог процесуального законодавства, господарськими судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів було не повно досліджено обставини у даній справі, зокрема, не було надано оцінки Акту звірки взаємних розрахунків сторін від 19.06.2013 року на суму заборгованості 140 000,00 грн., довідкам ПАТ "Кредобанк" від 06.12.2013 року та ПАТ "Оксі Банк" від 12.12.2013 року про взаєморозрахунки ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" та ПП "Концерн Здоров'я".

До того, як зазначає колегія суддів Вищого господарського суду України, поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишився той факт, що відповідач не оспорює факт отримання позики та наявність у нього заборгованості перед позивачем в розмірі 140 000,00 грн.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судам при розгляді справи необхідно було надати оцінку існуючим правовідносинам сторін з позиції розумності та справедливості і враховувати права та законні інтереси обох сторін договору, а не лише боржника (відповідача), з огляду на те, що одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається і учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Однак, зазначені обставини залишились поза увагою господарських судів попередній інстанцій, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Вищий господарський суд відзначає, що при новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою господарського суду Львівської області від 01.08.2014р. прийнято справу до розгляду та призначено її до судового розгляду на 20.08.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні, враховуючи постанову Вищого господарського суду України від 18.06.2014р. у даній справі, просив позов задоволити повністю з підстав викладених у позовній заяві. Крім того представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 01.08.2014р. подав клопотання (від 15.08.2014р. вх.№35204/14) про долучення до матеріалів справи копій витягів з ЄДР щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" та Приватного підприємства "Концерн Здоров'я".

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Станом на 20.08.2014р. від відповідача не повернулось поштове повідомлення про вручення йому ухвали суду від 01.08.2014р. або поштовий конверт без вручення його адресату. Дана ухвала надсилалась відповідачу на адресу вказану позивачем у позовній заяві та у Витязі з ЄДР, а саме: 80561, Львівська область, Буський район, с.Утішків, вул.Головна, 1А.

Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 із внесеними змінами та доповненнями «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та у витязі з ЄДР станом суду невідомо.

Станом на 20.08.2014р. від відповідача відзив, заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, беручи до уваги постанову Вищого господарського суду України від 18.06.2014р., якою справу направлено на новий розгляд, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні", в особі директора Гаркавого А.Я., який дія на підставі Статуту, та Приватним підприємством "Концерн Здоров'я", в особі директора Гаркавого Н.М., який діє на підставі Статуту, укладено договір №5 про надання безвідсоткової позики на зворотній основі від 10.12.2011 р. (надалі - Договір). За умовами цього договору, позикодавець (позивач у справі) передає позичальнику у власність на зворотній основі грошову позику в сумі 160 000,00 грн. на

термін до 31 грудня 2011 року (з моменту набуття чинності даним Договором), а позичальник (відповідач у справі) зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей. В подальшому суму позики було збільшено до 680 000,00 грн., а строк повернення позики було змінено на 31.12.2012р.

Відповідно до п. 2.1. Договору позикодавець зобов'язується передати позику шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу підприємства позичальника.

Згідно п. 2.2. Договору позичальник зобов'язується повернути позичені кошти позикодавцеві в термін, до 31 грудня 2011 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок або видачею готівки з каси підприємства.

У відповідності до п. 2.3. Договору позика надається без нарахування відсотків на основну суму та на зворотній основі.

На підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем до матеріалів справи долучено відомості по рахунку - Розрахунки з вітчизняними постачальниками за 01.01.2011 р. по 01.06.2013 р., підписані сторонами, згідно яких заборгованість відповідача становить 140 000,00 грн.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначив, що між сторонами у справі укладено договір №5 від 10.12.2011 р. про надання безвідсоткової позики на зворотній основі в сумі 140 000,00 грн. В подальшому суму позики було збільшено до 680 000,00 грн., а строк повернення позики було змінено на 31.12.2012р.

В поданому відзиві відповідач зазначив що ним було отримано позику на загальну суму 660 000,00 грн. Але у зв'язку із скрутним фінансовим становищем, Приватне підприємство "Концерн Здоров'я" було не в змозі у повному обсязі повернути безвідсоткову позику. Загалом відповідач повернув позивачу 520 000,00 грн.

Тобто, як не заперечує у поданому відзиві сам відповідач, різниця між сумою отриманої позики, та сумою коштів, які позичальник повернув позикодавцю, складає 140 000,00 грн.

Таким чином позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просив стягнути з відповідача 140 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений договір №5 про надання безвідсоткової позики на зворотній основі від 10.12.2011 р., відповідно до умов якого позивач передає відповідачу у власність на зворотній основі грошову позику в сумі 160 000,00 грн. на термін до 31.12.2011р., а відповідач зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей. В подальшому суму позики було збільшено до 680 000,00 грн., а строк повернення позики було змінено на 31.12.2012р.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В матеріалах справи відсутні докази надання відповідачу позики, однак, як вбачається із матеріалів справи між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків від 19.06.2013 року на суму заборгованості 140 000,00 грн. Також в матеріалах справи містяться довідки ПАТ "Кредобанк" від 06.12.2013 року та ПАТ "Оксі Банк" від 12.12.2013 року про взаєморозрахунки ТОВ "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" та ПП "Концерн Здоров'я", з яких можна зробити висновок про існування заборгованості у відповідача в розмірі 140 000,00 грн.

Крім того, як зазначалося вище, відповідач фактично визнав наявність у нього заборгованості в розмірі 140 000,00 грн. Зокрема у відзиві на позовну заяву зазначено, що різниця між сумою отриманої позики, та сумою коштів, які позичальник повернув позикодавцю, складає 140 000,00 грн.

До того ж слід зазначити, що із довідок ПАТ "Кредобанк" від 06.12.2013 року та ПАТ "Оксі Банк" від 12.12.2013 року, в яких відображені здійснені відповідачем часткові оплати, можна зробити висновок, що Приватне підприємство "Концерн Здоров'я" приступило до виконання умов договору №5 про надання безвідсоткової позики на зворотній основі від 10.12.2011р. щодо повернення позики, що також свідчить про виконання позивачем своїх обов'язків за договором щодо надання відповідачу позики.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, надавши оцінку існуючим правовідносинам сторін з позиції розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідач не заперечує про існування у нього заборгованості у розмірі 140 000,00 грн., суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" до відповідача Приватного підприємства "Концерн Здоров'я" про стягнення 140 000,00 грн. є обґрунтованою, та підлягає задоволенню.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заперечуються доводи позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то сплату судового збору у відповідності до ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Концерн Здоров'я" (80561, Львівська область, Буський район, с.Утішків, вул.Головна, 1А, код ЄДРПОУ 30204060) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОІ-ТОІ Системи санітарні" (79032, м.Львів, вул.Дж.Вашингтона, 8, код ЄДРПОУ 31657990) заборгованість в розмірі 140 000,00 грн., 2 800,00 грн. - судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 1 400,00 грн. - судового збору за розгляд апеляційної скарги та 1 960,00 грн. - судового збору за розгляд касаційної скарги.

3. Наказ видати згідно вимог ст.116 ГПК України, після набрання рішенням суду законної сили.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 26.08.2014р.

Суддя Петрашко М.М.