Ухвала

від 01.07.2014 по справі 825/748/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2014 р. м. Київ К/800/15118/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року

у справі №825/748/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МейнПак" (надалі - ТОВ «МейнПак»)

до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м.Чернігові ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Чернігові ДПС №0004152320 та №0004162320 від 11 листопада 2012 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові ДПС №0004152320 та №0004162320 від 11 листопада 2012 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові ДПС №0004162320 від 01 листопада 2012 року та прийнято нове про часткове задоволення. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові ДПС №0004162320 від 01 листопада 2012 року в сумі 230419,65грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідачем заявлено клопотання про здійснення заміни Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби її процесуальним правонаступником Державною податковою інспекцією у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "МейнПак" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року.

За підсумками перевірки складено акт №2144/22/30977482 від 19 жовтня 2012 року, в якому зазначено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 138.4 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1ст. 139 Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 240995,00грн.;а також пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 183.3 ст. 183 , п. 198.2 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість на загальну суму 197066,00грн.

На підставі вказаного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Так, 01 січня 2010 року ТОВ "ТЕФЕЯ" уклало договір, предметом якого була поставка на адресу ТОВ «МейнПак» парфумерно - косметичних пульверизаторів. Також, між ТОВ "МейнПак" та ТОВ "Брістол Кемікалс" був укладений договір №05/10 від 05 січня 2010 року, предметом якого була поставка на адресу ТОВ "МейнПак" замутнювачу. Крім того, 05 квітня 2011 року між ТОВ "МейнПак" (покупець) та ТОВ "Біргін Груп" було укладено договір купівлі-продажу товару з приводу придбання піддону.

Реальність здійснення вказаних господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: вищевказаними договорами поставки, актами наданих послуг, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, контрагенти позивача - ТОВ "Тефея", ТОВ "Брістол Кемікалс", ТОВ "Біргін Груп" на момент вчинення господарських операцій були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та як платник податку на додану вартість, видами діяльності за КВЕД, серед інших, були: 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (основний вид діяльності, для ТОВ "Тефея"), 51.90.0 Інші види оптової торгівлі.

Поряд з цим, ТОВ "МейнПак" перебувало у фінансово - господарських взаємовідносинах з ТОВ "Тефея", ТОВ "Брістол Кемікалс", ТОВ "Біргін Груп" протягом 2010-2011 років, тобто значно раніше ніж було розпочато ліквідаційну процедуру, визнано банкрутом його контрагентів та складено акт про відсутність ТОВ "Біргін Груп" за місцезнаходженням.

Таким чином, валові витрати та суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки сума податку на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої контрагентам ТОВ "Тефея", ТОВ "Брістол Кемікалс", ТОВ "Біргін Груп", при наявності належно оформлених податкових накладних, виписаних останніми на адресу ТОВ "МейнПак".

Поряд з наведеним, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що донарахування позивачу податку на додану вартість та податку на прибуток з підстав не підтвердження зустрічними звірками постачальників товару у ланцюгу постачання сплати податку не ґрунтуються на нормах чинного законодавства є протиправним, оскільки платник податків не може нести відповідальності за порушення його контрагентом податкового законодавства.

Окрім того, ТОВ "Метро Кеш енд Керрі Україна" надавало ТОВ "МейнПак" логістичні послуги, під якими, відповідно до умов договорів надання логістичних послуг, слід розуміти факт перевезення товару від центрального розподільчого центру (РЦ), який був визначений покупцем згідно умов договору до торгівельних центрів ТОВ "Метро Кеш енд Керрі Україна" (ТЦ ).

ТОВ "МейнПак" на адресу ТОВ "Метро Кеш енд Керрі Україна" відвантажував продукцію власного виробництва. Так, на виконання умов поставки укладено договір поставки товарів та надання послуг №23223 від 01 січня 2009 року. Вказані операції підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Разом з тим, судами виходячи з аналізу умов договорів поставки та договорів надання логістичних послуг встановлено, що право власності на товар, відвантажений ТОВ "МейнПак" на адресу ТОВ "Метро Кеш енд Керрі Україна" виникає у останнього лише після отримання логістичних послуг і за рахунок продавця. Тому, податковим органом, під час проведення перевірки, було невірно визначено подію, пов'язану з переходом права власності на товар і як наслідок, не визнано факту витрат і правомірності формування податкового кредиту з реально отриманих послуг.

Таким чином, витрати та суму податкового кредиту за результатами даної господарської операції позивачем сформовано правомірно, оскільки, сума податку на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої контрагентам ТОВ "Метро Кеш енд Керрі Україна" при наявності належно оформлених податкових накладних, виписаних останнім на адресу ТОВ "МейнПак".

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року ТОВ "МейнПак" використовувало кредитні кошти, отримані згідно договору позики №1 від 20 червня 2006 року укладеного між ТОВ "МейнПак" (позичальник) та компанією "Фенікс Інтернешнл Траст Корпорейшн" (позикодавець) (Чарлстон, острів Невіс); та №2 від 15 жовтня 2008 року укладеного між ТОВ "МейнПак" (позичальник) та компанією "Сінсерт Холдінгз лімітед" (позикодавець) (Нікосія, Кіпр).

ТОВ "МейнПак" до складу Фінансових витрат віднесені проценти, що включаються до витрат з урахуванням обмежень, встановлених п. 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України в сумі 31891,00грн. На формування цих показників мало вплив здійснення операцій по продажу іноземної валюти, нарахування відсотків за користування кредитами отриманих від нерезидентів за мінусом податку на репатріацію, втрат від неопераційних курсових різниць.

Відсоткова ставка по даних договорах склала - 6%, 8% річних. Сума нарахованих та сплачених відсотків ТОВ "МейнПак" становить відповідні суми та проценти. Кредитним договором визначено, що позичальник сплачує на рахунок позикодавця нараховані відсотки за користування позикою.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №143-р «Про перелік офшорних зон» встановлено, відповідно до п. 161.2 ст. 161 ПК України додатку оприлюднення переліку офшорних зон згідно з додатком. Згідно даного Додатку острів Невіс, на якому розміщений позичальник, є офшорною зоною.

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши положення п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.141.2 ст.141, п.161.2 ст.161, п.п.14.1.267 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України погодився з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "МейнПак" не мало право відображати нараховані та сплачені відсотки за договором позики №1 від 20 червня 2006 року у складі фінансових витрат в період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року, оскільки, витрати ТОВ "МейнПак" на оплату послуг (проценти, нараховані на користь нерезидента за договором кредиту), наданих нерезидентом, який має офшорний статус, повинно було включити до складу витрат у розмірі 85 %.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з твердженнями суду першої інстанції щодо неможливості визнання недійсним рішення податкового органу в певній сумі, оскільки воно сформовано таким чином, що недійсну частину не можна виокремити.

Так, на вимогу апеляційного суду, відповідачем було надано відповідні розрахунки донарахувань по взаємовідносинах позивача з контрагентами, розрахунок штрафних фінансових (штрафних) санкцій по податку на додану вартість, та фінансових (штрафних) санкцій по податку на прибуток за результатами перевірки.

Виходячи з аналізу вказаних документів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем неправомірно були включені витрати по сплаті відсотків на користь нерезидента в розмірі 15 % від фактично сплачених відсотків, що призвело до несплати позивачем податку на прибуток в розмірі 1067,56грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Замінити Державну податкову інспекцію у м.Чернігові Державної податкової служби її процесуальним правонаступником Державною податковою інспекцією у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року в нескасованій частині та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В.Вербицька

---

О.В.Муравйов