Постанова

від 10.07.2014 по справі 6пд/5014/2804/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року Справа № 6пд/5014/2804/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКочерової Н.О. (доповідач), суддів:Гольцової Л.А., Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2014 у справі№ 6пд/5014/2804/2012 господарського суду Луганської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськтеплосервіс", 2) Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) приватне підприємство "Мегаполіс" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Федоренка Д.В., 2) товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозбережна компанія", провизнання недійсним договору купівлі-продажу за участю представників сторін:

від позивача: Міхай-Седова Ю.С., дов. від 20.11.2013

від відповідача 1: не з'явилися

від відповідача 2: не з'явилися

від третьої особи 1: не з'явилися

від третьої особи 2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськтеплосервіс" та Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008, укладеного між відповідачами у справі, та застосування правових наслідків недійсності правочину.

Рішенням господарського суду Луганської області від 06.06.2013р. (колегія суддів у складі: Василенко Т.А. - головуючий, Ворожцов Т.А., Лісовицький Є.А.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008, укладений між ТОВ "Луганськтеплосервіс" та ЛМКП "Теплокомуненерго", в частині відчуження майна, а саме:

- котельної САТ (комплекс обладнання і супутніх агрегатів - котли у кількості 3 шт.: КОЛВІ 200), що знаходяться на території школи № 48 за адресою: м. Луганськ, кв. Шевченко, 6-Б;

- котельної САТ (комплекс обладнання і супутніх агрегатів - котли у кількості 5 шт.: КОЛВІ 440; котли у кількості 2 шт.: КОЛВІ 1000; котли у кількості 2 шт.: КОЛВІ 500), що знаходяться на території пологового будинку № 2 за адресою: м. Луганськ, кв. Якира, 8-Б;

- котельної САТ (комплекс обладнання і супутніх агрегатів - котли у кількості 3 шт.: КОЛВІ 250; котли у кількості 2 шт.: КОЛВІ 650), що знаходяться на території 2-ї міської лікарні за адресою: м. Луганськ, кв. Фрунзе, 106.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.10.2013р. (колегія суддів у складі: Агапов О.Л. - головуючий, Кододова О.В., Мартюхіна Н.О.) апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції залишено без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 06.06.2013 - без змін.

В частині задоволених позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідач-1 всупереч ст. 586 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про заставу" здійснив відчуження майна за спірним договором, не повідомивши про це заставодержателя такого майна - позивача у справі та не отримавши його згоди.

Відмовляючи у визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008 в частині реалізації майна, яке належало ТОВ "Енергозбережна компанія", суди виходили з того, що в цій частині вказаний договір вже визнано недійсним згідно рішення господарського суду Луганської області від 21.08.2012 у справі 13пд/5014/46/2012.

Відмова у застосуванні правових наслідків недійсності правочину мотивована тим, що позивач у справі не є стороною спірного договору, а спір між сторонами спірного договору з приводу таких наслідків відсутній. Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, застосування двосторонньої реституції за наявними у справі документами є неможливим, оскільки ні зі спірного договору купівлі-продажу, ні з наданих банком пояснень неможливо встановити точний перелік майна, яке є спірним, його родові та ідентифікаційні ознаки.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2013 рішення господарського суду Луганської області від 06.06.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.10.2013 у справі № 6пд/5014/2804/2012 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Луганської області від 11.03.2014, прийнятим за результатами нового розгляду даної справи, (суддя Мінська Т.М.) позовні вимоги про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008 задоволено частково. Зобов'язано відповідача-2 - Луганське міське комунальне підприємство "Теплокомуненерго" повернути в натурі відповідачу-1 - товариству з обмеженою відповідальністю "Луганськтеплосервіс" отримане ним майно, а саме: обладнання котельної пологового будинку № 2 за адресою: м. Луганськ, кв. Якіра, 8-Б та обладнання котельної СШ №48 за адресою: м. Луганськ, кв. Левченко, 6-Б. Стягнуто з ТОВ "Луганськтеплосервіс" на користь Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" грошові кошти в сумі 3 800 000, 00 грн. В решті позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області від 11.03.2014, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2014 (колегія суддів у складі: Будко Н.В. - головуючий, Москальова І.В., Сгара Е.В.) апеляційну скаргу повернуто заявнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до апеляційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, є майновим спором з огляду на те, що спірне майно підлягає вартісній оцінці, визначеній у відповідних документах, що містяться в матеріалах справи, а судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2014 має бути сплачений з обох позовних вимог у даній справі: немайнового (про визнання недійсним договору) та майнового (застосування наслідків недійсності правочину) характерів. Однак, скаржник, оскаржуючи рішення місцевого господарського суду від 11.03.2014 в повному обсязі, сплатив лише суму судового збору з вимоги немайнового характеру, не доплативши суму судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2014 у даній справі в частині оскарження майнових вимог.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції просить ухвалу апеляційного господарського суду від 27.03.2014 скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є дві вимоги: визнання недійсним укладеного між відповідачами у справі договору купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008 та застосування передбачених ст. 216 ЦК України правових наслідків недійсності правочину.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2013 рішення господарського суду Луганської області від 06.06.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.10.2013 у даній справі скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Таким чином, під час нового розгляду даної справи, за результатами якого господарським судом Луганської області винесення рішення від 11.03.2014, предметом розгляду були позовні вимоги про застосування передбачених ст. 216 ЦК України правових наслідків недійсності правочину.

Рішенням господарського суду Луганської області від 11.03.2014, позовні вимоги про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008 задоволено частково. Зобов'язано відповідача-2 - Луганське міське

комунальне підприємство "Теплокомуненерго" повернути в натурі відповідачу-1 - товариству з обмеженою відповідальністю "Луганськтеплосервіс" отримане ним майно, а саме: обладнання котельної пологового будинку № 2 за адресою: м. Луганськ, кв. Якіра, 8-Б та обладнання котельної СШ №48 за адресою: м. Луганськ, кв. Левченко, 6-Б. Стягнуто з ТОВ "Луганськтеплосервіс" на користь Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" грошові кошти в сумі 3 800 000, 00 грн. В решті позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину відмовлено.

Як вбачається з апеляційної скарги позивача № 140-12-2-00/753 від 20.03.2014, останнім оскаржується рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2014 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину щодо майна - обладнання котелень 2-ї міської лікарні за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 106, 7-ї міської лікарні за адресою: м. Луганськ, вул. Шеремета, 1 та 3-ї міської лікарні за адресою: м. Луганськ, кв. Щербакова, 1. При цьому, вимоги апеляційної скарги не стосуються позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008.

З огляду на викладене, висновок апеляційного господарського суду про те, що вимоги апеляційної скарги стосуються обох позовних вимог, як про визнання недійсним договору, так і про застосування наслідків недійсності правочину, є помилковим.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що апеляційна скарга позивача № 140-12-2-00/753 від 20.03.2014, на рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2014 не відповідає вимогам розділу ХІІ ГПК України, оскільки до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторона у справі має право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Форма і зміст апеляційної скарги визначені положеннями статті 94 ГПК України, частиною 3 якої встановлено, що до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, повинна надати суду прямий доказ, який однозначно свідчив би про сплату ним судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

01.11.2011 набрав чинності Закон України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011, яким встановлено порядок та розмір справляння судового збору.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" № 719-VІІ від 16.01.2014, мінімальний розмір заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня встановлено - 1218,00 грн.

Згідно з підпунктами 1, 2 та 4 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 (двох) відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати; за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у справі майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Як було зазначено вище предметом спору у даній справі є дві вимоги: визнання недійсним укладеного між відповідачами у справі договору купівлі-продажу № 427-У/1-2008 від 11.08.2008 та застосування передбачених ст. 216 ЦК України правових наслідків недійсності правочину.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про визнання недійсним договору носить немайновий характер, а вимога про застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, є майновим спором, оскільки спірне майно підлягає вартісній оцінці, визначеній у відповідних документах, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). За умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об'єднання відповідних вимог судовий збір піддягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру.

Пунктом 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується доданими до касаційної скарги документами, заявником апеляційної скарги за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2014 сплачено згідно платіжного доручення № 281499 від 18.03.2014 судовий збір у розмірі 609,00 грн., тобто в розмірі 50 відсотків ставки, визначеної для позовних заяв немайнового характеру. Натомість, докази сплати скаржником суми судового збору за подання апеляційної скарги в частині оскарження рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2014 про застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, тобто з вимог майнового характеру, в матеріалах апеляційної скарги відсутні.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що додане позивачем до апеляційної скарги платіжне доручення № 281499 від 18.03.2014 не є належним доказом сплати судового збору з вимог майнового характеру, які є предметом оскарження в апеляційній скарзі та правильно повернув у зв'язку з цим апеляційну скаргу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що допущена апеляційним господарським судом помилка щодо необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2014 з вимог немайнового характеру, не вплинула на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги на підставі п. 3 ст. 97 ГПК України з огляду на відсутність доказів сплати судового збору у встановленому розмірі з вимог майнового характеру, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної позивачем ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2014 відсутні.

При цьому, повернення апеляційної скарги на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду апеляційної інстанції в загальному порядку після усунення допущенного порушення (ч. 4 ст. 97 ГПК України), про що вірно зазначено апеляційним господарським судом.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2014 у справі № 6пд/5014/2804/2012 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Л. Гольцова

В. Саранюк