Рішення

від 04.07.2014 по справі 906/630/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" липня 2014 р. Справа № 906/630/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Рямушкін І.Є. - довіреність від 04.06.2014р.;

від відповідача: Філімончук Г.М. - довіреність від 02.06.2014р.;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" (м.Київ-30)

до Приватного підприємства "Моноліт" (с. Наталівка Новоград-Волинський район Житомирська область)

про стягнення 745245,79 грн.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 23.06.14 до 04.07.14.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 745245,79грн., з яких: 700000,00грн. - основний борг з повернення кредитних коштів, 40266,31грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, 4802,79грн. - пеня за прострочення повернення кредитних коштів, 179,69грн. - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Подав клопотання про зменшення розміру позовних вимог в зв'язку з добровільною частковою сплатою відповідачем заборгованості в сумі 302310,40грн., на підтвердження чого надав платіжні доручення та меморіальні ордери. Тому просить суд стягнути з відповідача 533296,47грн., з яких: 533119,78грн. - заборгованість з повернення кредиту, 176,69грн. - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Суд, дослідивши подане клопотання представника позивача, встановив, що за своєю правовою природою воно є заявою про зменшення позовних вимог.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, з врахуванням приписів ст.22 ГПК України, приймає заяву Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, письмового відзиву не надав. Вважає, що оскільки на день розгляду справи ліміт кредитної лінії менший, ніж встановлений договором про відкриття кредитної ліній №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ від 20.12.2012р., то ПП "Моноліт" свої договірні зобов'язання виконує належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (банк/позивач) та Приватним підприємством "Моноліт" (позичальник/відповідач) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ (із змінами, внесеними Додатковою угодою №1 від 26.12.2012), за умовами якого позичальнику для поповнення обігових коштів надано по 20.12.2013 кредитні кошти в сумі 700000,00 грн.

За умовами договору №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у національній валюті та зобов'язався у порядку і на умовах, визначених даним договором, надавати йому окремими частинами (траншами) кредитні кошти, а позичальник зобов'язався своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку відсотки за користування кредитними коштами, виконувати інші умови цього договору та повернути кредит у терміни, встановлені цим договором (пункт 1.1 договору №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ).

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно з підпунктом 1.3.1 договору №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ розмір відсотків за користування кредитними коштами з дня підписання цього договору по 20.12.2013 включно становить 26% річних.

На виконання умов договору позивачем відповідачеві надано кредитні кошти в сумі 700000,00 грн., у т.ч.: за меморіальним ордером №50694159 від 26.12.2012 на суму 646000,00 грн., за меморіальним ордером №51247296 від 28.12.2012 на суму - 54000,00 грн., а всього 700000,00 грн.

Таким чином, дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо надання відповідачу кредиту.

Згідно з пунктами 1.1 і 6.3 договору №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ позичальник зобов'язаний своєчасно повернути кредитні кошти і щомісячно (не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду, за який нараховуються відсотки за користування цими коштами) сплачувати такі відсотки. Відсотки за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитом, їх нарахування здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі (пункти 6.1 і 6.2 договору №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ).

В порушення умов договору про відкриття кредитної лінії №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ відповідачем прострочено повернення частини кредиту згідно встановленого графіку.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Моноліт" не повернуло позивачу 533119,78грн. кредитних коштів. Даний факт підтверджується випискою по особових рахунках на 30.04.2014, копіями платіжних доручень про часткове повернення кредиту, які наявні в матеріалах справи.

Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором, а також інші права, передбачені законодавством України та/або цим Договором та/або Договорами забезпечення, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених Кредитним договором (п.8.3 Кредитного договору).

Не проведення відповідачем розрахунків згідно умов кредитного договору в строки, обумовлені договором, в добровільному порядку, спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема, в ст.1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного вище, вимоги про стягнення з відповідача 533119,78грн. боргу з повернення кредиту обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 176,69грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 25.02.2014 по 30.04.2014, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Розділом 10 кредитного договору сторони передбачили відповідальність за порушення термінів повернення кредиту та процентів.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за цим договором, банк має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення, за прострочення строків сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст.6 цього договору (п.10.1 договору).

Таким чином звернення позивача з вимогою про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку пені судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтується вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що на день розгляду справи кредитний ліміт менший, ніж визначено договором про відкриття кредитної лінії №19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ від 20.12.2012р.

Дане твердження відповідача спростовується матеріалами справи. Зокрема, з поданої позовної заяви вбачається, що на день звернення позивача з позовом до суду заборгованість ПП "Моноліт" складала 745245,79грн., що підтверджує факт неналежного виконання останнім своїх договірних зобов'язань.

З огляду на те, що відповідач не подав докази, що підтверджують виконанням ним своїх зобов'язань, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,77, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Моноліт" (11742, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Наталівка, вул. Промислова, буд.5, код 32183624)

- на користь Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код 25959784) - 533296,47грн., з яких: 533119,78грн. - заборгованість з повернення кредиту, 176,69грн. - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, а також 10665,93грн. сплаченого судового збору.

3. Повернути Публічному акціонерному товариству "Дочірній банк Сбербанку Росії" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код 25959784)

- з Державного бюджету України - 4238,99грн. зайво сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10 липня 2014 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу