Ухвала

від 07.07.2014 по справі 809/767/14

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"07" липня 2014 р. Справа № 809/767/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представника позивача: Дунця О.Я.

представника відповідача: Муратової Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" від 24.03.2003 року про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання недійсним рішення № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року,-

ВСТАНОВИВ:

14.05.2002 року Відкрите акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" звернулося до суду з позовом до Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним рішення "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства" № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем не вчинено порушень статей 2, 3, 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір", оскільки рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, було зобов'язано ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" відвантажити ДП "Фірма Фіаніт Альфа" нафтопродукти, виготовлені з давальницької сировини за договорами № 7-09-0070-01-17, № 7-09-0071-01-17, № 7-09-0072-01-17, № 7-09-0073-01-17 від 01.06.2001 року, без попередньої оплати акцизного збору та подання письмового підтвердження банківської установи про його перерахування, оскільки платником акцизного збору за продукцію вироблену, передану або відвантажену ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" згідно вказаних договорів є контрагент позивача - ДП "Фірма Фіаніт Альфа". Щодо посилань відповідача в акті перевірки на внесення змін до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного виробництва", ч. 1 ст. 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", то позивач зазначив, що вони не могли бути підставою для прийняття оскарженого рішення № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 року № 1-рп/2002, з врахуванням ухвали цього ж суду від 14.03.2002 року, застосування положення ч. 1 ст. 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного виробництва" є тільки підставою для відмови як у наданні, так і в припиненні раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання, а не їх скасування.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.-03.07.2002 року у справі № А-1/160, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2002 року, позов ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" задоволено: визнано недійсним рішення Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства".

Вказані рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.-03.07.2002 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2002 року мотивовані тим, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194 встановлено, що платником акцизного збору за продукцію, вироблену, передану або відвантажену ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" згідно договорів № 7-09-0070-01-17, № 7-09-0071-01-17, № 7-09-0072-01-17, № 7-09-0073-01-17 від 01.06.2001 року є контрагент позивача - ДП "Фірма Фіаніт Альфа". Також судом визнано безпідставними посилання відповідача в акті перевірки на внесення змін до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного виробництва" та рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 року № 1-рп/2002, з врахуванням ухвали цього ж суду від 14.03.2002 року, оскільки, як роз'яснив Конституційний Суд України у вказаному рішенні, положення ч. 1 ст. 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного виробництва" є тільки підставою для відмови як у наданні, так і в припиненні раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання. В той же час рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194, підставою для винесення якого, зокрема, були ухвали Верховного суду України від 25.10.2000 року та від 12.04.2001 року, якими визнано право дочірніх підприємств СВІП АТ "Фірма Фіаніт" на державні гарантії захисту іноземних інвестиції, набрали законної силі і відповідно до вимог ст. 124 Конституції України є обов'язковими до виконання, і нормами інших законів, зокрема, й ч. 2 ст. 7 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного виробництва" не може бути обмежена їх обов'язковість.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року вищевказані рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказана постанова мотивована судом касаційної інстанції тим, що станом на 01.01.2002 року набула чинності ст. 7 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", норми якої визначають, що судові рішення про застосування до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів державних гарантій захисту інвестицій, винесені на підставі законодавчих актів, зазначених у статті 4 цього Закону, підлягають виконанню виключно в частині, що не суперечить цьому Закону. Виходячи з вищевказаного, Вищий господарський суд України у вказаній постанові дійшов висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194 втратило захисну силу для ДП "Фірма Фіаніт Альфа", а тому в січні 2002 року у ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" як суб'єкта підприємницької діяльності - виробника підакцизного товару на митній території України відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Закону України "Про ставки акцизного збору та ввізного мита на деякі види товарів (продукції) " був обов'язок сплати акцизного збору до державного бюджету.

25.03.2003 року ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" подало до Вищого господарського суду України заяву № юр-881 від 24.03.2003 року про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року у справі № А-1/160, посилаючись на те, що такою обставиною є ухвала Верховного суду України від 23.05.2001 року, яка існувала на момент розгляду справи, однак не була відома сторонам у справі, і яка має істотне значення для правильного вирішення справи, так як у ній Верховний суд України додатково роз'яснив про те, що в термін до 08.09.2002 року до іноземного інвестора - АТ "Фірма Фіаніт" та його дочірніх підприємств Закон України ст. 7 Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" не застосовується.

Вищий господарський суд України ухвалою від 20.05.2003 року скасував постанову Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року у справі № А-1/160, а заяву ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" від 15.04.2003 року разом зі справою передав на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що Вищий господарський суд України не має права самостійно дослідити факт перегляду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194 та ухвал Верховного суду України від 25.10.2000 року, від 12.04.2001 року та від 23.05.2001 року на предмет того, як вони стосуються конкретних обставин даної справи.

Ухвалою Верховного суду України від 10.07.2003 року відмовлено в порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 20.05.2003 року № А-1/160.

Таким чином, ухвала Вищого господарського суду України від 20.05.2003 року в даній справі набрала законної сили і в силу положень ст. 124 Конституції України є обов'язковою до виконання.

Окрім цього, внаслідок скасування ухвалою Вищого господарського суду України від 20.05.2003 року постанови цього ж суду від 13.02.2003 року, за відсутності норми процесуального закону, чинного на час винесення цієї ухвали, яка б визначала статус інших судових рішень в даній справі, є чинними й рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.-03.07.2002 року № А-1/160 та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2002 року у цій справі.

В подальшому ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2003 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 року, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.07.2002 року у справі № А-1/160, яким визнано недійсним рішення Надвірнянської ОДПІ від 29.03.2002 року № 91/2300152230/1461, залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.02.2014 року у справі № А-1/160, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2003 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 року у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи ухвали судів попередніх інстанцій, зазначив про те, що відповідно до норм частини 3 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" є платником акцизного збору з дати відвантаження (передачі) товарів (продукції) і за відсутності фактів, перелічених в ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", на час прийняття оспореного рішення № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року він не був звільнений від сплати акцизного збору, а тому податковий орган вправі був нарахувати йому податкові зобов'язання з вказаного обов'язкового платежу за січень 2002 року. За таких обставин, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити чим керувався податковий орган при встановленні обсягів відвантажених нафтопродуктів, суд касаційної інстанції зобов'язав адміністративний суд вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо встановлення кількості готової продукції, що була передана позивачем замовнику згідно вказаних договорів, тобто дослідити первинні документи фактичної передачі нафтопродуктів, одержаних в процесі переробки. Окрім цього, направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції не вказав на порушення попередніми судовим інстанціями норм процесуального права щодо провадження в якому прийняті скасовані ухвали судів.

Підсумовуючи вищевказані процесуальні обставини та судові рішення в даній справі, суд дійшов висновку про те, що: по-перше, розгляд заяви ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" № юр-881 від 24.03.2003 року в порядку глави ХІІІ Господарського процесуального кодексу України ("Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами") згідно ухвали Вищого господарського суду України від 20.05.2003 року, яка набрала законної сили і є обов'язковою до виконання, в цій справі не завершено; по-друге, в силу положень статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для суду висновки і мотиви, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.02.2014 року у цій справі; по-третє, в даній справі є чинними рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.-03.07.2002 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2002 року.

В даному провадженні, ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" в письмових поясненнях № 505-юр від 02.04.2014 року та № 1057-юр від 18.06.2014 року погоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 10.02.2014 року, про те, що згідно норми п. "а" ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" для встановлення об'єкта оподаткування акцизним збором треба встановити обсяг переданих нафтопродуктів. Однак, продовжує позивач, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б давали можливість встановити чим керувався податковий орган при встановленні обсягів відвантажених нафтопродуктів, зокрема, встановити кількість готової продукції, що була передана позивачем замовнику згідно договорів, дату передачі, оскільки такі докази згідно акту перевірки від 22.03.2002 року не досліджувалися, на що звернув увагу суд касаційної інстанції у вказаній вище ухвалі. Такими первинними документами згідно договорів переробки давальницької сировини від 01.06.2001 року, п.п. 1.2, 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, вважає позивач, є транспортні документи (залізнична накладна, товарно-транспортна накладна), акти приймання-передачі нафтопродуктів від замовника третім особам на складі позивача згідно укладених між замовником та третіми особами договорів купівлі-продажу чи інших правочинів, які передбачали відчуження виготовлених з давальницької сировини нафтопродуктів. Також позивач зазначив про те, що він не може надати суду докази передачі готової продукції та інші документи фактичної передачі нафтопродуктів, одержаних в процесі переробки давальницької сировини, так як такі документи знищені в зв'язку з термінами давності їх зберігання з дотриманням наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 року № 41.

Державна податкова інспекція в Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області в письмових запереченнях від 20.05.2014 року зазначила про те, що згідно ст. 1, п. "а" ст. 3, ч. 3 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір", ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" є платником акцизного збору, що підтверджено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10.02.2014 року. Відповідач вважає, що факт несплати позивачем до бюджету в січні 2002 року акцизного збору встановлено в акті перевірки від 22.03.2002 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Щодо заяви ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" від 15.04.2003 року, переданої ухвалою Вищого господарського суду України від 20.05.2003 року у цій справі разом зі справою на розгляд до суду першої інстанції, то суд зазначає таке.

Судом в даному провадженні встановлено, що в матеріалах справи відсутня заява ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" від 15.04.2003 року, яку Вищий господарський суд України ухвалою від 20.05.2003 року направив до Господарського суду Івано-Франківської області. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, що й не заперечив представник відповідача, ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" було подано лише заяву № юр-881 від 24.03.2003 року, яка й була предметом розгляду в порядку статей 112, 113 Господарського процесуального кодексу України щодо перегляду за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року. Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання в ухвалі Вищого господарського суду України від 20.05.2003 року на заяву позивача від 15.04.2003 року є опискою.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних справах в провадженні за нововиявленими обставинами передбачено главою 4 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі згідно п. 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу цей процесуальний порядок поширюється й на розгляд заяв про перегляд рішень господарських судів у зв'язку нововиявленими обставинами у таких справах, ухвалених до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України.

Частинами 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Вищий господарський суд України ухвалою від 20.05.2003 року за заявою ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" визнав нововиявленою обставиною у справі ухвалу Верховного суду України від 23.05.2001 року, якою роз'яснено, що до іноземного інвестора АТ «Фірми Фіаніт», його дочірніх підприємств у термін до 08.09.2002 року Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» не застосовується. Однак скасувавши постанову Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року, заяву ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" разом зі справою передав на розгляд до суду першої інстанції для дослідження факту перегляду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194 та ухвал Верховного суду України від 25.10.2000 року, від 12.04.2001 року та від 23.05.2001 року та на предмет того, як вони стосуються конкретних обставин даної справи.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в ухвалі від 20.05.2003 року у цій справі, судом встановлено, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194 та ухвали Верховного суду України від 25.10.2000 року, від 12.04.2001 року та від 23.05.2001 року як на час прийняття рішення податкового органу № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року, так і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.-03.07.2002 року у справі № А-1/160, набрали законної сили та й в подальшому не були скасовані в передбаченому законом процесуальному порядку.

При цьому слід зазначити, що обставини викладені в ухвалі Верховного суду України від 23.05.2001 року не мають істотного значення для правильного вирішення даного спору, оскільки по змісту лише уточнюють обставини, викладені в ухвалах Верховного суду України від 25.10.2000 року, від 12.04.2001 року, не змінюючи їх сутті.

Окрім цього, як вказав Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10.02.2014 року зазначені в рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 26.06.2001 року у справі № 8/194 та вказаних вище ухвалах Верховного суду України обставини стосуються іноземного інвестора: АТ «Фірми Фіаніт» та його дочірніх підприємств, а тому ці судові рішення не звільняли ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" від виконання зобов'язання по сплаті акцизного збору з операцій по продажу підакцизних товарів (продукції) за січень 2002 року в силу положень частини 3 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір", ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування".

В той же час, виходячи зі змісту процесуальних норм, викладених статтях 245, 253 КАС України, можна дійти висновку, що в разі визнання певних обставин нововиявленими, суд в разі їх істотності, тобто коли вони в установленому порядку спростовують факти, які покладені в основу судового рішення, скасовує постанову чи ухвалу, що набрали законної сили та переглядаються в провадженні за нововиявленими обставинами, та ухвалює нове судове рішення. В протилежному випадку, в разі не істотного характеру обставин зазначених в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд залишає таку заяву без задоволення. При цьому, на думку суду, виходячи з правової природи процесуального інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами та скасування судового рішення, яке набрало законної сили, обставини, які існували на момент прийняття такого рішення, були відомі сторонам, однак через помилковість застосування норм матеріального чи процесуального права, їм не була надана юридична оцінка судом.

Щодо виконання обов'язкових до виконання вказівок Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 10.02.2014 року, судом встановлено таке.

Зі змісту акту позапланової документальної перевірки правильності нарахування та оплати акцизного збору позивачем за січень 2002 року № 81р від 22.03.2002 року, додатків до нього, на підставі якого відповідачем прийнято рішення № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року про нарахування 9645121,30 грн. акцизного збору та штрафних санкцій, вбачається, що податковий орган при розрахунку податкових зобов'язань використав: оборотно-сальдову відомість по рах. 02.2, 02.3 за січень 2002 року; карточку рахунку 361361/3 за січень 2002 року; копії договорів та додаткових угод; звіт про рух продуктів переробки давальницької сировини; відомість передачі нафтопродуктів споживачам за період з 01.01.2002 року по 31.01.2002 року; звіт про рух давальницької сировини, на підставі яких зробив висновок про те, що позивачем вироблено з давальницької сировини та передано ДП "Фірма Фіаніт Альфа" Спільного виробничо-інвестиційного підприємства "Фірма Фіаніт" нафтопродукти в кількості 44230,913 тонн, з яких дизельне паливо - 28591,364 тонн, бензин автомобільний: А-80 - 13423,710 тонн, А-92 - 1459,394 тонн, А-95 - 756,372 тонн, фракції 60-140 - 0,073 тонн. Окрім цього, з акту перевірки не можливо встановити чи податковий орган при проведенні перевірки дослідив обставини того, чи нафтопродукти, виготовлені позивачем з давальницької сировини, були фактично відвантажені (передані), обсяги відвантаження виготовлених нафтопродуктів, оскільки немає посилання на первинні документи бухгалтерського обліку, що підтверджують обсяги та дату фактичної передачі нафтопродуктів

Пунктом "а" ч. 1 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" передбачено, що платниками акцизного збору є: суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику.

Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" об'єктом оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини.

Частиною 3 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору, за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору; або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Враховуючи вищевикладене, для правильного визначення об'єкта оподаткування акцизним збором за спірний період та встановлення дати виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) потрібно встановити дату відвантаження (передачі) товарів (продукції), що й випливає з висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 10.02.2014 року.

Згідно п. 6.1 укладених між ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та П "Фірма Фіаніт Альфа" Спільного виробничо-інвестиційного підприємства "Фірма Фіаніт" договорів переробки давальної сировини № 7-09-0070-01-17, № 7-09-0071-01-17, № 7-09-0072-01-17, № 7-09-0073-01-17 від 01.06.2001 року, приймання сировини (нафтопродуктів) по кількості здійснюється з дотриманням вимог Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю (№ П-6 та П-7).

Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу пр. Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6, зокрема п. 12, передбачено, що приймання продукції по кількості здійснюється по транспортним і супровідним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам та іншим) відправника (виробника).

Згідно умов пунктів 3.1-3.2, 3.6-3.8 вищевказаних договорів переробки давальної сировини, замовник поставляє нафтову сировину для переробки на умовах франко-завод виконавця - позивач у справі (станція Надвірна). Доставка проводиться щомісячно паріями, згідно з узгодженими сторонами графіками поставки. Факт поставки нафтової сировини визначається на основі залізничних накладних, в яких вказаної власника. Відвантаження нафтопродуктів виконується виконавцем (позивачем у справі) в межах України. Про відвантаження нафтової сировини, нафтопродуктів сторони повідомляють один одного письмово (пошта, факс, телетайп) із вказівкою номерів вагонів та залізничних документів.

Пунктом 4.6 цих же договорів переробки давальної сировини, зобов'язання виробника вважаються виконаними з моменту передачі вантажу транспортним органам.

Таким чином, з аналізу змісту вказаних норм договорів переробки давальної сировини № 7-09-0070-01-17, № 7-09-0071-01-17, № 7-09-0072-01-17, № 7-09-0073-01-17 від 01.06.2001 року, можна дійти висновку про те, що документом, що підтверджує дату та кількість відвантаженої (переданої) нафтової сировини та нафтопродуктів є транспортні документи: залізничні накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі нафтопродуктів від замовника третім особам на складі виконавця (позивача у справі) тощо.

Cтаттею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 передбачено, що первинні документи повинні бути складені в момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після неї.

Пунктом 2.4 вказаного Положення в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, згідно вказаних вище норм, умов договорів переробки давальної сировини № 7-09-0070-01-17, № 7-09-0071-01-17, № 7-09-0072-01-17, № 7-09-0073-01-17 від 01.06.2001 року, первинними документами, що підтверджують господарські операції та їх зміст, зокрема, дату та кількість відвантаженої (переданої) нафтової сировини та нафтопродуктів є транспортні документи, акти приймання-передачі нафтопродуктів від замовника третім особам на складі виконавця (позивача у справі). В той же час, як вбачається з акту перевірки позивача № 81р від 22.03.2002 року вищевказані первинні документи відповідачем не досліджувалися.

На виконання обов'язкових до виконання згідно ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України вказівок Вищого адміністративного суду згідно ухвали від 10.02.2014 року, судом було запропоновано відповідачу як суб'єкту владних повноважень згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу подати суду докази в обґрунтування прийнятого рішення від 29.03.2002 року щодо розрахунку нарахованих податкових зобов'язань з акцизного збору та штрафних санкцій виходячи з обсягів відвантажених нафтопродуктів.

Однак, відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не подано суду жодних належних та допустимих доказів в обгрунтування правомірності рішення в частині розрахунку суми податкових зобов'язань та штрафних санкцій з акцизного збору за січень 2002 року. Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, таких документів в податкового органу немає, чи вони досліджувалися під час перевірки, підтвердити не може.

В той же час, зазначені в акті перевірки від 22.03.2002 року та подані відповідачем документи: відомості передачі нафтопродуктів, звіт про рух давальницької сировини, оборотно-сальдові відомості, картки рахунку, не можуть бути визнані судом такими первинними документами бухгалтерського обліку, які згідно ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" підтверджують дату та обсяги відвантаження (передачі) товарів (продукції), тобто дату виникнення податкових зобов'язань продажу підакцизних товарів (продукції) і розмір об'єкта оподаткування.

Також виходячи з передбаченого ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, вимог ухвали Вищого адміністративного суду від 10.02.2014 року, судом було запропоновано позивачу надати суду всі первинні документи в підтвердження кількості та дати відвантажених (переданих) підакцизних нафтопродуктів.

Проте позивачем подано суду акт про виділення до знищення архівних документів ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" від 10.10.2006 року в підтвердження того, що первинні документи щодо фактичної передачі нафтопродуктів, одержаних в процесі переробки давальницької сировини, були знищені за терміном зберігання на підставі наказу Головного архівного управління при Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за № 41. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, в товариства немає таких первинних бухгалтерських документів, так як вони в установленому Кабінетом Міністрів України порядку знищені за терміном зберігання, оскільки пройшло вже більше десяти років від здійснення господарських операцій.

За таких обставин, відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України як суб'єктом владних повноважень не доведено суду належними та допустимими доказами, а судом, виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин справи, не є можливим встановити фактичний обсяг відвантажених підакцизних товарів, вироблених позивачем з давальницької сировини в січні 2002 року та, відповідно, об'єкт оподаткування і дату виникнення у позивача податкових зобов'язань з акцизного збору за вказаний податковий період.

Згідно частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критерієм правомірності рішення суб'єкта владних повноважень є їх законність та обґрунтованість, тобто чи прийнято воно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та врахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

В даному випадку, рішення Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства" № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року, прийнято з порушенням критеріїв законності та обґрунтованості, оскільки контролюючим органом не виконано вимог закону щодо встановлення на підставі первинних документів бухгалтерського обліку правильності визначення платником податків об'єкту оподаткування за січень 2002 року, та відповідно обґрунтованості нарахування позивачу за січень 2002 року акцизного збору саме в розмірі 8387062 грн. та, як наслідок, застосування фінансових санкцій від вказаної суми донарахування акцизного збору.

Щодо судового рішення, яке процесуально повинно бути прийнято в даній справі, то суд зазначає таке.

Як вище встановлено судом, в даній справі вже є чинне судове рішення, яким вирішено спір по суті позовних вимог, а саме: рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.-03.07.2002 року, залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2002 року, яким рішення Надвірнянської ОДПІ № 91/23-00152230/1461 від 29.03.2002 року "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства" визнано недійсним.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в п. 44 рішення у справі "Желтяков проти України" від 9 червня 2011 року, заява № 4994/04, зазначив: "Ця справа стосується рішення щодо нового розгляду справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, у зв'язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження. Така процедура сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), № 69529/01, пп. 27- 28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v. Moldova № 2), № 19960/04, п. 46). Однак, Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції".

В рішенні у справі "Христов проти України" від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини зазначив, що:

п. 33. "… право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

п. 34. " Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX). "

п. 37. "Суд далі зауважив, що з матеріалів у справі не видно, що існували будь-які «вагомі та непереборні обставини», які могли б служити обґрунтованим поясненням того, чому остаточну судову постанову від 23 жовтня 2000 року було переглянуто і скасовано. Видається, що єдиною причиною була необхідність перегляду справи заявника у світлі іншого закону, а це означає, що такий перегляд був замаскованим оскарженням. Отже, Суд визнає, що у цій справі не було дотримано принципу юридичної визначеності. "

Таким чином, виходячи з вищенаведеної практики Європейського суду з прав людини, на думку суду, скасування рішення суду, що набрало законної сили, в провадженні за нововиявленими обставинами за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права, буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто пункту 1 статті 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", а також статті 1 протоколу першого цієї Конвенції, оскільки у позивача після задоволення його позову про визнання недійсним рішення податкового органу про нарахування податкових зобов'язань та наявності чинного судового рішення про це, були законні сподівання на те, що кошти за скасованим рішенням податкового органу не будуть з нього стягнуті в примусовому порядку.

Окрім цього, суд вважає, що в разі нового розгляду даного позову поза процедурою провадження за нововиявленими обставинами, при наявності в справі чинного судового рішення, що набрало законної сили, яким вже вирішено спір в даній справі, суд фактично здійснюватиме компетенцію суду касаційної інстанції, а тому в порушення пункту 1 статті 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" не може бути визнаний "судом, встановленим законом".

Підсумовуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що єдиним правовим наслідком провадження в даній справі має бути постановлення ухвали суду про залишення без задоволення заяви ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" № юр-881 від 24.03.2003 року про перегляд за нововиявленими обставинами, яку ухвалою від 20.05.2003 року № А-1/160 Вищий господарський суд України України разом зі справою направив для розгляду до суду першої інстанції.

Таким чином, заяву ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" № юр-881 від 24.03.2003 року про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року у справі № А-1/160 належить залишити без задоволення.

Щодо розподілу судових в провадженні по розгляду заяви ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття"№ юр-881 від 24.03.2003 року, то суд дійшов висновку, враховуючи відмову в її задоволенні, віднести судові витрати по сплаті державного мита за подання цієї заяви в сумі 42,50 грн. на ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Доказів понесення судових витрат відповідачем суду не подано.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись ст.ст. 160, 165, 245, 253 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" № юр-881 від 24.03.2003 року про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2003 року у справі № А-1/160, - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.

Ухвала в повному обсязі складена 09.07.2014 року.