Ухвала

від 17.06.2015 по справі 809/767/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/800/68231/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання- Бруя О.Д.,

представника позивача - Полатайка С.С.,

представника відповідача - Токара В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі № 809/767/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області про визнання недійсним рішення, -

в с т а н о в и в:

Відкрите акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" (далі- ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", позивач) звернулось з адміністративним позовом до Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (далі - ДПІ, відповідач) в якому просило визнати недійсним рішення від 29 березня 2002 року № 91/2300152230/1461 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства, яким позивачу донараховано акцизний збір у сумі 8 387 062,00 грн. та застосовані фінансові санкції у розмірі 1 258 059, 30 грн.

Ухвалою Господарського суду Iвано-Франкiвської областi від 24 жовтня 2003 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2010 року, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 липня 2002 року, залишене постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2002 року без змін, у справі № А-1/160, яким задоволено позовні вимоги, залишено без змін.

10 лютого 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України справу № А-1/160 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року заяву позивача про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 13 лютого 2003 року у справі № А-1/160 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 липня 2002 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2002 року, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2001 року у справі № 8/194, яке набрало законної сили, зобов'язано ВАТ "Нафтохімік-Прикарпаття" відвантажувати ДП фірмі "Фіаніт Альфа" нафтопродукти, виготовлені за договорами від 01 червня 2001 року № 7-09-0070-01-17, № 7-09-0071-01-17, № 7-09-0072-01-17, № 7-09-0073-01-17 без попередньої оплати акцизного збору та подання письмового підтвердження банківської установи про перерахування. Господарський суд вважав, що вироблений, переданий та відвантажений нафтопродукт не є об'єктом оподаткування акцизним збором для позивача в рамках зазначених договорів, а платником акцизного збору за вироблену продукцію, передану або відвантажену ВАТ "Нафтохімік-Прикарпаття" є ДП фірма "Фіаніт Альфа". Виходячи з обороту продажу ним на внутрішньому ринку виготовлених під акцизних товарів, останній мав самостійно обчислювати та своєчасно проводити оплату акцизного збору та нести відповідальність за правильність обчислення та своєчасну сплату. Вказане рішення набрало законної сили.

22 березня 2002 року відповідачем проведена позапланова документальна перевірка правильності нарахування та оплати акцизного збору позивачем за січень 2002 року. Під час перевірки виявлено порушення статей 2,3,4 Декрету кабінету Міністрів України "Про акцизний збір", у результаті чого 29 березня 2002 року прийнято рішення №91/23-00152230/1461 "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства", яким позивачу донараховано акцизний збір у сумі 8 387 062,00 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі 1 258 059,30 грн.

Назване рішення оскарження до господарського суду та рішенням Господарського суду Івано-франківської області від 06.06.-03.07.2002 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2002 року, позов товариства задоволено, рішення податкового органу визнано недійсним.

Однак, рішеннями Вищого господарського суду України від 13 лютого 2003 року вище наведені рішення господарських судів скасовані, з тих підстав, що станом на 01 січня 2002 року набула чинності стаття 7 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження".

Дана норма встановлює, що судові рішення про застосування до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів державних гарантій захисту інвестицій, винесені на підставі законодавчих актів, зазначених у статті 4 цього Закону, підлягають виконанню виключно в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, Вищий господарський суд України у вказаній постанові дійшов висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2001 року у справі № 8/194 втратило захисну силу для ДП фірми "Фіаніт Альфа", у зв'язку із чим позивач зобов'язаний сплачувати акцизний збір до бюджету, як суб'єкт підприємницької діяльності - виробник підакцизного товару на митній території України.

Але, ухвалою від 20 травня 2003 року Вищий господарський суд України назване рішення від 13 лютого 2003 року скасував, оскільки в ухвалі Верховного суду України від 23 травня 2001 року було роз'яснено, що до іноземного інвестора АТ "Фірми Фіаніт", його дочірніх підприємств у термін до 08 вересня 2002 року Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" не застосовується. Дану справу передав на розгляд до суду першої інстанції.

Під час повторного розгляду, ухвалою Господарського суду Iвано-Франкiвської областi від 24 жовтня 2003 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2010 року, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 липня 2002 року залишено без змін.

Переглядаючи названі рішення, скасовуючи та направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України зазначив, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2001 року у справі №8/194 не звільняло товариство від сплати цього збору до бюджету, оскільки встановлені у даній справі обставини не є встановленими судом фактами, а є лише оціночними судженнями, висновками суду, які не є обов'язковим для судів у справі, що розглядається.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного вирішення даного спору, а також задля визначення об'єкта оподаткування акцизним збором, необхідним є встановлення обсягів відвантаженої підакцизної продукції.

Досліджуючи докази та надаючи оцінку обставинам справи адміністративні суди попередніх інстанцій встановили, що подані відповідачем документи - відомості передачі нафтопродуктів, звіт про рух давальницької сировини, оборотно-сальдові відомості, картки рахунку, не можуть бути визнані такими первинними документами бухгалтерського обліку, які підтверджують дату та обсяги відвантаження (передачі) товарів (продукції), тобто дату виникнення податкових зобов'язань продажу підакцизних товарів (продукції) і розмір об'єкта оподаткування.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Частиною третьою статті 4 Декрету визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору, за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору; або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про систему оподаткування" обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У разі ліквідації юридичної особи заборгованість із податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість із податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України.

Наведена норма не звільняє позивача від обов'язку сплати акцизного збору та враховуючи, що нарахована заборгованість сплачена не була, колегія суддів погоджується з думкою щодо правомірності прийнятого податковим органом рішення.

Крім того відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Дослідивши оскаржувані рішення, колегія суддів не виявила, що судами вжиті необхідні заходи щодо встановлення обсягів відвантаження нафтопродуктів.

В даній справі платник не заперечує факт відвантаження готової продукції як і не заперечує достовірність податкових документів, які знаходяться в матеріалах справи та містять дані про дату та обсяг переданої продукції.

Надана позивачем розшифровка та відомості передачі нафтопродуктів, свідчить про дату та обсяги переданої продукції.

Крім того, не надана оцінка діям позивача щодо правомірності знищення первинної документації.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі № 809/767/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: